Статтею 55 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 1066 – 1068 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, та за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (далі – Закон N 2346) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів.
Статтею 32 Закону N 2346 встановлено відповідальність банків у вигляді пені перед платником та отримувачем за порушення банком строків виконання доручень клієнтів.
Відповідно до п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Поряд з цим, згідно п. 129.7 ст. 129 Кодексу, визначено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення (п. 129.7 ст. 129 Кодексу).
Слід зазначити, що п. 1.24 ст. 1 Закону N 2346 визначено, що переказ коштів (далі – переказ) – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону N 2346 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Зважаючи на вищевикладене, банк несе відповідальність за своєчасне виконання платіжних доручень клієнтів на перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів.
Додатково повідомляємо, що наявність податкової інформації щодо несвоєчасного виконання платіжних доручень банківською установою може слугувати підставою для проведення відповідних заходів податкового контролю органами ДФС.
Тобто в ситуації, коли при достатній наявності грошових коштів на банківському рахунку, відкритому в фінансовій установі, в якій введено тимчасову адміністрацію і рух по поточних рахунках призупинено на невизначений термін, підприємство не може ними скористатися для сплати податків і зборів, платнику податків необхідно надати контролюючому органу підтверджуючі документи, що вказані обставини щодо неперерахування податків і зборів до бюджету виникли з вини банку. Такими документами, зокрема, але не виключно, можуть бути листи-звернення до адміністрації банку з проханням перерахувати податки, платіжні доручення, оформлені в паперовому вигляді, тощо.
Водночас слід зазначити, що податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету.
Тобто, незважаючи на причину несплати податкових зобов'язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання або податкового боргу, а податковий орган відповідно від стягнення такого податкового боргу та/або від зарахування платежів, здійснених через установи інших банків, у передбаченій пунктом 87.9 статті 87 Кодексу черговості погашення податкових зобов'язань та податкового боргу.
Звертаємо увагу, що відповідно до пункту 87.1 статті 87 Кодексу джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Податкові консультації щодо відповідальності платників податків за порушення строків зарахування податків і зборів до бюджетів у зв'язку із збоями в роботі фінансових установ застосовувати у частині, що не суперечить цьому роз'ясненню.
Зазначена інформація викладена у листі ДФС України від 24.01.2017 р. N 1575/7/99-99-12-03.
ДФС у Закарпатській області