Стиль життя Анни Васильєвої: «Ще кілька років тому я не могла уявити себе кондитером»

Опубліковано:

Луганчанка Анна Васильєва проживає в Ужгороді лише чотири роки, але її ім’я вже добре знають усі місцеві любителі солодкого. Торти, створені Анною, є шедеврами і за виглядом, і за смаком. При цьому освіти кулінара-кондитера вона не має і ще якихось чотири роки тому навіть не думала, що колись змінить свою серйозну професію і займатиметься кондитерською справою.

Річ у тім, що Анна до переїзду в Ужгород понад 10 років викладала політологію в Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля, має ступінь кандидатки наук. Свою професію вона дуже любить, однак війна змусила її зі сім’єю тікати з Луганська з двома валізами речей.

Так життя закинуло її до Ужгорода, де викладачці політології довелося починати усе з початку.

– Аня, ти починала в Ужгороді не з тортів, а з виготовлення корисних солодощів: зефіру, нуги, домашньої карамелі, а ще з варення та соусів. До переїзду сюди щось подібне вдома робила?

Ні, ще кілька років тому я навіть не могла уявити себе кондитером, бо ще зі школи точно знала, що буду викладати. Причому, що викладатиму саме в університеті, а не працюватиму, до прикладу, зі школярами. Моя наукова діяльність була доволі успішною: я і кандидатську захистила досить швидко, і студенти у мене були талановиті, такі, що їздили на олімпіади, на стажування за кордон. Загалом до 2014 року я була абсолютно щасливою у своїй професії.

А потім почалася війна, університет евакуювали до Сєвєродонецька, 80% моїх студентів покинули навчання, а викладання перевели у дистанційний формат. Ми з сім’єю переїхали до Ужгорода, де довелося шукати себе в іншій справі. Так згадалося моє кулінарне хобі.

Я і раніше пекла торти, але робила це для себе, для родини. Синові на дні народження обов’язково сама пекла торт, студентам на випуск іноді їх дарувала, але не більше. Власне, я і тут, в Ужгороді, спершу не планувала нічого пекти. Починала з виготовлення корисних солодощів, зефіру зокрема.

Зефір – це моя кондитерська любов. Його рецепт у мене – авторський, він зі зменшеною кількістю цукру і збільшеною дозою фруктової частки. Не знаю, наскільки скромно це буде з мого боку, але я можу сказати, що справді пишаюся своїм зефіром. Це дуже якісний і хороший продукт.

Зараз тортів я роблю більше, але і зефір не полишаю, бо клієнти просять. Є діти, які вже виросли на моєму зефірі.

Як же ти перейшла на виготовлення тортів? Ця ніша в Ужгороді була менше заповненою?

Ой, ні, в Ужгороді з усіх видів домашнього бізнесу цей – найбільш заповнений. І рівень конкуренції – дуже високий. Мені іноді здається, що в Ужгороді на одного споживача торта є по два кондитера. У мене все вийшло доволі випадково: одного разу знайома вмовила спекти торт на день народження її чоловіка. Було дуже страшно, бо я – перфекціоніст і мені важко продати те, що я вважаю недосконалим.

Це з мене досі не вивітрилося, я буду працювати над тортом доти, доки не зроблю його таким, аби він вдовольнив мене. Я схиблена на рівних тортах, вони мусять бути просто ідеально рівними! Досі не розумію, як я наважилася тоді продати цей торт, але він став початком.

-Де ти вчилася кондитерській справі?

Я навчалася через інтернет, там тепер є надзвичайно великий масив різної інформації. Люблю читати, менше люблю дивитися відео. Далі все шляхом практики відбувалося. На майстер-класі побувала лише раз, та й те дуже розчарувалася. Кондитером можна стати, напевно, зробивши сто тортів. Лише після сотого починаєш відчувати якусь впевненість у своїх силах.

-Скільки наразі у тебе зроблено тортів?

-Я думаю, що тисяча вже є. У перший час було мало замовлень, одне на місяць, можливо. А нині буває так, що кілька тортів на день роблю. У кожного з нас є свої виробничі максимуми. Раніше я думала, що мій максимум – 5 тортів на день. Однак у ці новорічні свята зуміла за день видати 11 тортів.

-Як це виглядало? Ночами треба було працювати чи вся сім’я підключалася з допомогою?

Ні-ні, чоловік може допомогти лише із закупкою продуктів, але торти – це виключно моя справа. Я дуже серйозно ставлюся до санітарних норм, тому у нас кухня – це священна територія і мега-санітарна зона, ніхто там не ходить і навіть не дихає поруч із моїми тортами.

Насправді треба розуміти, що у виробництві тортів є процеси, які займають кілька днів, наприклад, бісквіт має добу відлежатися у холодному місці, деякі креми робляться у кілька етапів, мусові торти заморожуються, кожен шар повинен заморожуватися 8 годин. Тобто, щоб прикрасити і видати 11 тортів, потрібно було перед цим тиждень добряче попрацювати.

-То що тобі допомогло без досвіду і спеціальної освіти побороти конкуренцію і стати популярною в місті кондитеркою?

Важко сказати. Не останню роль зіграло те, що багато хто знав мене по роботі в магазині «Пряно», де продавалися мої корисні десерти. Також я активно працювала у «Фейсбуці» над популяризацією своїх тортів.

Велику роль відіграють гарні фото, зроблені моєю подругою Катериною Ірхою. Іноді набагато важливіше правильно сфотографувати торт, ніж розказувати, який він смачний.

-Так, ти пробувала працювати у молодій кондитерській, але цей період не був довгим. Чому?

Було таке, але виявилося, що це – не моє, що мої сподівання не співпадають із реальністю, тож я повернулася до домашнього кондитерства. Чи піду я ще колись працювати на когось? Ні. Чи були в мене такі пропозиції? Так, були і неодноразово: і у відомі місцеві кондитерські запрошували, і були пропозиції відкрити під мене кондитерський цех, але я не погодилася.

Вирішила, що коли вже відкрию кондитерський цех, він буде стовідсотково моїм і я буду відповідати за всі процеси: від інгредієнтів – до вигляду кондитерської вітрини.

Хотіла якраз спитати, чи маєш ти плани і мрії про власну кондитерську?

Звичайно. От закриваю очі і бачу, як усе там виглядатиме, хочу, щоб це було дуже камерне і затишне місце. Але коли воно з’явиться – не знаю. Поки ми з сім’єю вирішуємо іншу проблему, з відсутністю власного житла.

-До речі, про сім’ю. Мабуть, всі твої клієнти думають, що твоїм домашнім дуже поталанило, бо у вас завжди є вдома щось смачненьке. Це так?

Ні, це зовсім не так. Кондитерська справа, якщо вона поставлена на бізнес, означає певну відповідальність перед клієнтом. Для мене це дуже важливо, тому у нас вдома все чітко розділене: є наш домашній холодильник і є окремий холодильник для замовлень, куди нікому не дозволяється заглядати, також є духовка окрема і морозильна камера.

У нас удома часто буває так, що нема солодкого взагалі. І ніхто не просить. Зефір, наприклад, мої рідні вже майже не їдять.

-Який твій улюблений торт?

Я торти майже ніколи не їм, собі на день народження готую морквяний пиріг із крем-чізом і карамеллю.

-Тобто навіть собі на день народження ти печеш сама?

-Останні два роки не пекла. Якщо є можливість поїхати кудись на мій день народження, то я краще поїду хоча би на день-два.

А як ти відпочиваєш?

-Я відпочиваю рідко і мало, бо на свята і вихідні є якраз найбільше замовлень. Коли нема роботи, відпочиваю з книжкою або фільмом. Читаю «запоями»: можу місяць не читати, а потім «ковтаю» 3-4 книги, як правило, в електронному варіанті.

А ще ми любимо подорожувати. Раніше часто виїжджали до Європи на кілька днів, але карантин позбавив нас цієї радості. З початку карантину ми об’їздили все Закарпаття, всі замки, всі ферми.

Я вже, здається, можу водити екскурсії Закарпаттям. Тому нині кожен день чекаємо, коли відкриють кордони і ми кудись нарешті поїдемо.

Ти – організована людина?

-Так, я доволі організована людина. Але я не знаю, яка діяльність може бути успішною, якщо її не організовувати. Мабуть, жодна. Я прив’язана до часу, замовники чекають, що я видам торт на певну годину, тому я мушу зробити все, щоб встигнути. Можу точно сказати, що жодного разу не підвела нікого зі своїх клієнтів.

Як тобі це вдається? Блокнот?

Ні, тримаю все в голові. На холодильнику висить список клієнтів і дата з часом, на коли потрібен торт. Але, як правило, я все пам’ятаю сама. Інша проблема в тому, що замовники бувають підводять, не забирають торти вчасно, чим затримують мене. Якщо торт хочуть забрати о 7-ій ранку, я прокидаюся о 5-ій, аби його прикрасити і сфотографувати. А якщо людина замість 7-ої приїздить о 9-ій, це так образливо, що востаннє я просто вже плакала.

Мені хочеться кожному сказати, аби цінували і свій, і мій час. Хоча в Ужгороді з часом все дуже складно, я взагалі не знаю, що тут починається вчасно.

-Непунктуальні замовники – це, мабуть, не єдине неприємне у твоїй роботі. А що ще?


-Ні, все інше в радість насправді. Бувають важкі замовлення, важкі клієнти, але таке буває в кожній справі. Мені ця робота подобається, вона творча, цікава, мені в ній дуже комфортно. Я познайомилася з багатьма людьми, які з клієнтів вже давно стали моїми друзями.

-А чи подобається тобі взагалі твій нинішній стиль життя?

Складне питання, але скоріше так, бо я ж сама його собі обрала, правда? Просто він важкий. Я би хотіла його трохи змінити, узаконити свій статус домашнього кондитера (поки що це неможливо зробити в Україні), хотіла би трохи урізноманітнити своє життя, давати майстер-класи (я вже згадувала, що маю пристрасть до викладання). Сподіваюся, мені усе це вдасться.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід