Вівчарка Рокі – найстарший вихованець Ужгородського кінологічного центру закарпатської міліції. Йому шість років, з них вже чотири Рокі допомагає правоохоронцям в роботі. Останній рік і взагалі видався для службової собаки повним пригод. Вже двічі Рокі їздив у зону АТО. Повернувся лише днями, тож тепер відпочиває від важкої дороги і роботи.
“Я купив Рокі вже дорослим, – розповідає про свого вірного товариша капітан міліції Іван Добош. – Колишні господарі не могли з ним справитися, він жив у тісному вольєрі й був дуже злим. Я ж одразу побачив у цьому собаці великий потенціал і попросив його мені продати. Господарі погодилися.
Спочатку Рокі мене не дуже сприймав, довелося прикласти багато зусиль, щоб пес довірився, полюбив мене. Зате зараз, я упевнений, він за мене життя віддасть. Вже потім, коли ми подружилися, з Рокі було легко працювати, він дуже розумний, швидко вчився. З часом перестав і на людей злитися, “соціалізувався”. Нині спокійно обшукує великі автобуси з дорослими і дітьми, ніколи не виявляє неспокою чи агресії. Як це у мене вийшло? Сам не знаю. Я просто щиро його полюбив, та й досвід допоміг”.
Коли Іван Добош говорить про досвід, він має на увазі те, що вже 17 років працює кінологом. Починав зі служби в прикордонних військах, проходив навчання у кінологічній школі, служив із собакою на кордоні, а потім пішов на роботу до міліції. У кінологічному центрі пройшов службові щаблі від рядового до капітана, зараз чекає наказу на призначення йому достроково звання майора. Сам кінолог каже, що його головний секрет у любові до тварин. “Мені довелося працювати з багатьма собаками. Рік служив миротворцем у Косово, там теж працював із пошуковою собакою. Нині маю багатьох вихованців, але Рокі – мій любимчик. Коли постало питання про те, аби їхати в зону АТО, я одразу знав, що поїду саме з цим псом”, – розповідає Іван Іванович.
До того часу Рокі показав себе в роботі з дуже хорошого боку. Був універсальним пошуковцем, не раз розкривав крадіжки. Але для зони АТО потрібні були собаки, навчені шукати вибухові речовини і зброю. Тому Рокі додатково навчився виявляти саме ці речі. Вперше капітан Іван Добош зі своїм чотирилапим помічником поїхали в зону АТО у серпні минулого року. Разом несли службу на блокпості за містом Барвінкове на межі Донецької та Харківської областей. Міліціонери на цьому блокпості перевіряли транспорт, що виїжджав з Донецької області. І хоч на самій передовій не були, дуже добре чули відголоски боїв, які велися в той час біля Слов'янська.
“Два місяці я ні на крок не відходив від собаки, а вона від мене. Жили разом у приміщенні спортзали, чергували на блокпостах. Рокі трохи лякався вибухів та пострілів, бувало, що ліз під вагончик на блокпості й там “окопувався”. Але його робота не раз приносила результати. Він, зокрема, знаходив патрони в автомобілях. Одного разу набої були заховані під сходами рейсового автобуса. А коли ми повернулися додому, Рокі теж показав свою майстерність. У листопаді правоохоронці зупинили в Мукачеві мікроавтобус. Підозрювали, що там може бути зброя, та знайти її ніяк не могли. А Рокі швидко винюхав схованку. Виявилося, що пістолет, глушник та набої майстерно заховали у спинці водійського сидіння.
Як собаки таке виявляють? Дуже просто. Вони насправді шукають не зброю, а свою улюблену іграшку, як правило, м'ячик. Кінолог робить вигляд, що кидає м'ячик у потрібному напрямку, і собака кидається його шукати. Хтось замість м'ячика використовує їжу, ласощі, наприклад, але ми помітили, що псам куди важливіше побавитися, ніж поїсти. Коли пес знаходить зброю, йому в якості заохочення дають трохи погратися з тим м'ячиком. Він для нього – стимул. В середині іграшки, до речі, немає нічого. Імітатори запаху ставлять лише тоді, коли собака навчається”, – відкриває секрети роботи Іван Добош.
.jpg)
Вдруге Рокі поїхав у зону АТО на початку березня цього року. Службу проходив на тому ж блокпості, а жив у спеціальному причепі, в якому й проїхав довгі півтори тисячі кілометрів з Ужгорода до Барвінкового. “Ми жили у переробленому залізничному вагоні. Поруч – причіп для собак. Цей пересувний будиночок дуже зручний: влітку не жарко, взимку – не холодно. Годували ми собак лише сухим кормом. Доїдати за людьми їм заборонено, бо можуть отруїти. Цього разу Рокі, як більш досвідчений, дуже добре відчував обстріли чи пересування біля блокпоста. Тільки щось хрусне вночі, чи затвор десь дуже далеко клацне, він вже стає в стійку й починає гарчати. З таким охоронцем на блокпості нічого не страшно!
Навіть з кицькою нашою Котлетою Рокі здружився. Котлета приповзла до блокспота геть маленькою, але виявилася дуже спритною і хитрою. Нам волонтери котлети привезли, то ми лише відвернулися, а кошеня вже котлету потягло. Так ми його і назвали Котлетою. А ще в Рокі любов фронтова прокинулася до іншої нашої вівчарки – Златки. Він постійно сидів біля її вольєра, охороняв, тужливо на неї дивився, махав хвостиком. Думаю, в майбутньому у цієї пари народяться дуже обдаровані цуценята”.
Вихователь Злати, 29-річний кінолог Семен Поцко каже: дворічну вівчарку разом з іншими трьома подарував центру з власного розплідника благодійник. З собакою-дівчинкою йому працювати легше, вона ніжна і дуже любить лащитися. Тоді як самці часто випробовують характер кінолога. Самі працівники кінологічного центру, до речі, зізнаються, що собаки – їхні найкращі друзі. І не уявляють, як би пережили втрату вихованця. Розповідають: при бомбардуванні луганського аеропорту був вщент рознесений і неподалік розташований кінологічний центр. Більшість собак загинули, а серед них були кращі пошуковці в Україні.
Керівник нашого центру, підполковник Олександр Лазар зауважив, що всього у закарпатській міліції “працює” 26 собак-пошуковців. З них четверо – Рокі, Злата, Дона та Янго – вже побували в зоні АТО. Зараз готується до відправки ще одна вівчарка – Сефа. Вона місяць проходила тренування на базі Житомирського училища професійної підготовки працівників міліції й навіть складала випускний іспит.
Тетяна ЛІТЕРАТІ,
“Про Захід”
