Регіональні Новини Соціум

Без втручання Росії перемогу на Донбасі ми мали б ще у вересні 2014 року – Петро Марко

У тривожні часи почат­ку березня 2014 року на одному з ужгородських Віче до мікрофона неква­пливим кроком підійшов чоловік у військовому од­нострої і виголосив палку промову. Її суть зводилася до того, що, попри усі по­туги режиму Януковича знищити українську ар­мію, вона існує і захищати рідну землю від окупанта є кому. Цей виступ, ви­голошений тоді підпол­ковником, заступником Закарпатського обласного військового комісара з виховної роботи Петром Марком, вселяв оптимізм і надію у серця закарпа­тців, адже у повітрі уже витала зловіща тінь крем­лівської агресії.

«Буквально на моїх очах ставленики Януко­вича у Міністерстві обо­рони України під гаслами «війни ніколи не буде», «військкомати – гнізда хабарників» знищували систему призову на вій­ськову службу, – розпові­дає нині полковник Петро Марко. – Отож, коли російська агресія в Україну стала доконаним фак­том і перед вторгненням «зелених чоловічків» у Крим РНБО мала ухвали­ти рішення про призов резервістів, з’ясувалося, що займатися призовом немає кому! Нам довело­ся форсованими темпами розгортати військкомати на місцях і починати ро­боту з призовом.

Згодом, коли бойові дії розпочалися на Донбасі, я написав рапорт про на­правлення мене у бойову частину ЗСУ, оскільки вва­жав, що мій багатолітній досвід служби у морській піхоті, десантно-штурмовій бригаді, миротворчому контингенті в Іраку – зна­добиться на передніх ру­бежах захисту Вітчизни. Однак задовільнили мій чи не десятий рапорт і спрямували в 51-у бригаду заступником командира уже після трагічних подій під Волновахою, де брига­да понесла значні втрати.

Хочу наголосити, що на той час українські ЗС не були готовими до війни. Техніка, «броня» і боєпри­паси були, стріляти і як дія­ти у відповідній обстановці офіцери і солдати добре знали, а от стріляти на ура­ження по ворогу психоло­гічно не були готові. Тільки після перших серйозних втрат і шквальних ворожих обстрілів прийшло усвідомлення, що це справ­жня війна, на якій або ти вбиваєш ворога, або він тебе.

З 1 5 червня 2014 року ми уже вели запе­клі бойові дії в Луган­ській облас­ті – особли­во за Сєве­родонецьк, де нас на­м а г а л и с я заманити у «вогневий мішок» і на­нести вра­ження. Ми вчасно зро­зуміли, що нам готують пастку. Там противник застосову­вав проти нас артиле­рію, механізовані і танкові підрозділи – зрозуміло, що це були не місцеві «ополч­єнці».

Згодом, після звільнен­ня Лисичанська, нас напра­вили в Донецьку область. Розмістилися ми неподалік Мар’їнки – передмістя До­нецька і з боями швидко просувалися вперед. Ворог був морально подавлений, у нього уже не було сил і засобів вести бойові дії і українські війська до кінця вересня реально могли завершити розгром цих формувань, які складали­ся з російських найманців та місцевих сепаратистів. Однак саме у той період – близько 20 серпня – Ро­сія ввела на Донбас 6 ба­тальйонно-тактичних груп власної регулярної армії. До тих пір вони лише за­безпечували сепаратистів технікою, озброєнням, бо­єприпасами, командирами і найманцями. А тоді вони відкрито ввели на україн­ську територію свої кадрові військові частини, чого майже ніхто не очікував.

У Мар’їнці,ведучи ву­личні бої, 2 серпня ми ввійшли у місто і потрапи­ли під перехресний вогонь. Там я і зазнав контузії – десь неподалік розірвався сна­ряд і 10 серпня мене вже відправили в госпіталь».

Нині ветеран укра­їнсько-російської війни полковник Петро Марко працює викладачем на кафедрі військової підго­товки УжНУ, передає свій багатий досвід військової науки молодій генерації захисників Вітчизни.

«Якщо з молодими людьми говорити щиро і відверто, вони із вдячністю вбирають ту інформацію, якою ділишся з ними. І дуже швидко розпізнають фальш і неправду. А най­кращою наукою слугує пе­редавання власного досві­ду, здобутого на полях боїв за рідну землю», – каже Петро Марко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 65 = 75