Як розповів під час свого візиту на Тячівщину командир окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ” Олег Куцин, серед бійців підрозділу є доброволець з Тересви Іван із позивним “Монах”.
Такий позивний хлопець має не випадково – більш ніж 1,5 роки він прослужив у Грушівському чоловічому монастирі на Закарпатті. Коли почалася війна на Сході, Іван не зміг стояти осторонь. Він вирішив покинути монастир і нести бойову службу.
“Я сам родом із Закарпаття. У Хусті отримав освіту деревообробника. Думка про монастир прийшла спонтанно. У мене є знайомий священик, з яким ми часто розмовляли по телефону. І якось після такої розмови я зібрав речі і поїхав до нього у монастир, нічого нікому не сказавши. Це було за тиждень до Великодня – 28 квітня 2013 року”, – згадує доброволець. Найбільше таким рішенням хлопця переймалася його мама. Вона плекала надії виховувати онуків, тому не дуже зраділа звістці. До того ж Іванова сім'я не надто релігійна – до церкви домочадці ходять лише на великі свята.
У монастирі Іван співав у церковному хорі, пономарював – прислужував на вівтарі, будував корпус і церкву. “Офіційно я був не монахом, а послушником. Як виявилося, не дуже добрим, – винувато знизує плечима Іван. – Жив у монастирі як дома – все подобалося. Люди прості, життя спокійне. Але там не прийнято говорити про політику. Я мав би зав'язати із громадською, політичною діяльністю. Спочатку мені здавалося, що це легко. А коли почався Майдан, я не зміг всидіти. У грудні 2014 року вперше поїхав з монастиря – до Києва. Коли повернувся, отримав великого прочухана. Потім рік знову жив у мирі та спокої”.
Коли почалися бойові дії на Сході, хлопець підтримав друзів, що пішли воювати, переводив кошти. А на початку грудня вирішив сам їхати в АТО, вступати до “Карпатської Січі”.
“Деякі люди мені дорікають, мовляв, є божа заповідь “не убий”. А я з монастиря – на війну. Та я вважаю, коли ворог заходить у твою хату, гвалтує жінку, вбиває дитину, більшим гріхом є дивитися на це все і не втручатися. З Україною зараз відбувається те ж саме. Я не можу просто спостерігати, як окупант захоплює нашу землю”, – вважає Монах.
Він переконаний, що відчуває божий захист, коли чергує на позиції на передовій. “Найбільші обстріли мені довелося пережити у квітні. Особливо моторошно було чергувати на вишці. Лізеш на неї, а кулі поруч свистять. Згортаєшся у маленьку грудку і молишся, щоб не зачепило. Бо бронік на ту позицію ми зазвичай не вдягаємо – він важкий, з ним неможливо лізти по драбині”, – розповідає Іван.
Нині хлопець разом із іншими добровольцями “Карпатської Січі” подав документи на вступ у Збройні сили України, – йдеться в офіційній спільноті ОДЧ “Карпатська Січ” у Фейсбуку.
