Погода Ужгород, Закарпаття 20 °C
прозахід
новини західної україни
П'ятниця, 19 жовтня 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: якими були міські тюрми в міжвоєнні роки минулого століття (Фото)

липня 20
13:10 2018

Про Ужгород мені завжди хочеться писати лише щось хороше, та правда в тому, що він ніколи не був містом святих, і кримінальні хроніки в газетах міжвоєнних часів це доводять. Яких лише кримінальних історій тоді не траплялося: і банки грабували, і церкви, і  людей вбивали з ревнощів і під час п'яних сварок, а ще гроші видурювали і на вулицях сумочки у жінок вихоплювали. Одним словом, з таким насиченим життям ужгородська в'язниця мусила бути часто переповнена. А де вона була – розкажемо далі.

Найчастіше в кримінальній хроніці тих часів згадується седріальна тюрма. Седрія, або комітатський суд, працював у будівлі Жупанату. А у підвалах під будівлею Жупанату до зведення нової тюрми у 1926 році якраз і сиділи затримані, котрі чекали суду. На жаль, невідомо, куди їх до зведення нової тюрми доправляли після винесення вироків, можливо, ув'язнення вони відбували за межами краю.

Під яким саме крилом будівлі Жупанату розташовувалася тюрма, теж не до кінця зрозуміло, адже в глибинах Жупанатського пагорбу є кілька підземних приміщень з, як мінімум, трьома різними входами. Але за даними директора Художнього музею ім. Й. Бокшая Франциска Ерфана, суд працював у будівлі, де нині розташовані кабінети міського управління капітального будівництва та міського управління освіти. І саме там у підвалах знаходилася седріальна в'язниця.

Ці підвали не були просторими настільки, аби там могли облаштувати більш-менш просторі та зручні камери. Скоріше за все, седріальна в'язниця була місцем тісним, темним, холодним і, можливо, вологим. А ще, як свідчать документи Державного архіву Закарпатської області, дуже смердючим.

У 1921 році міський лікар Ю. Пелех на вимогу поліційного капітаната проводив інспекцію відхожих місць у тюрмі. У звіті він написав, що нечистоти у туалетах не змиваються водою, тож від них розповсюджується сморід не лише на арештантські приміщенні, а і на всю будівлю загалом. Аби усунути проблему, лікар порадив кілька способів. По-перше, змивати водою відхожі місця щотижня. По-друге, біля кожного місця поставити дерев'яний ящик з вапном, і посипати ним відхоже місце після кожного використання. Крім того, кожного ранку слід було поливати відхожі місця водним розчином карболової кислоти (тут варто зазначити, що неправильне використання карболової кислоти, чи фенолу, могло завдавати шкоди здоров'ю арештантів, адже фенол є дуже токсичною речовиною, викликає сильні опіки та небезпечний при вдиханні парів).

Але, схоже, не лише сморід постійно супроводжував арештантів в седріальній тюрмі, а і пацюки. Аби вивести пацюків, котрі забігали у підвали з вулиці, лікар Пелех рекомендував встановити у дворі будівлі "крисоловку". "Вивести пацюків необхідно, –писав він. – з огляду на те, що до арештантських приміщень потрапляє багато іноземців з країн, де панують різні заразні хвороби. А пацюки можуть рознести ці хвороби, зокрема чуму, яка зараз лютує у східній Європі".

Чеська газета "Lidové noviny" у 1924 році писала, що ужгородська седріальна в'язниця надто мала. "Вона розрахована на 100 арештантів, але змушена вміщувати приблизно 130-ть. Гнітючі умови найкраще стало видно минулої доби, коли до тюрми привезли 30 учасників бійки в Горонді, а до них закрили ще й винуватців бійки в Доманинцях, під час якої загинули двоє осіб. Вирішити справу зможе нова тюрма, яку вже в червні (1924-го) почнуть будувати у Малому Ґалаґові".

Отже, нова в'язниця справді була дуже потрібна містові. Мабуть, тому її нову будівлю почали зводити чи не однією з перших в новому адміністративному районі Малий Ґалаґов. За даними дослідників архітектури Ужгорода зі спільноти "Uzhhorod Modernism", у червні 1924-го будівництво нової в'язниці навряд чи почали, бо за архівними документами проект був схвалений лише у вересні 1924 року. Деякі розбіжності є і в даті завершення будівництва. Так, за інформацією Закарпатської установи виконання покарань, тюрму відкрили у 1926-му, тоді як дослідники з "Uzhhorod Modernism" мають дані, що завершили будівництво роком пізніше – у 1927-му.

Це нині будівля слідчого ізолятора "схована" від очей ужгородців, бо оточена з усіх боків іншими спорудами. Коли ж її почали зводити, Малий Ґалаґов лише починав забудовуватися. Багатьом людям тоді не подобалося, що мало не в першу чергу в новому адміністративному районі зводять саме в'язницю. У газетах писали, що близько 700 дітей не мають можливості навчатися в нормальних умовах і дуже чекають зведення нової чеської школи, натомість місцевий уряд не зважає на інтереси дітей, а будує тюрму.

Критикували ситуацію навіть після зведення тюрми. Так, у 1930-му "Lidové noviny" у статті "Ужгородський мотив" писали: "На Малому Ґалаґові в головному місті Ужгороді, там, де ще кілька років тому були городи болгар, стоїть нині чудовий новий квартал модерних державних будов. Є там жандармська управа, як замок, і поліцейська управа, як палац, але нема там школи для 700 дітей. Зате звели там за 11 мільйонів найелегантнішу в'язницю в Ужгороді. І зробили це так гарно і зручно, між блоками житлових будинків, аби жителі в'язниці добре бачили ґанки квартир та заглядали до кухонь людей.

Ужгородська в'язниця має центральне опалення, туалети зі змивом, крани з гарячою та холодною водою, ванни тощо. Для цього була зведена велика котельня та викопаний великий колодязь, з якого поступає до тюрми вода. Тому залишається загадкою, чому щодня 20 в'язнів під наглядом тягнуть великий віз з бочками до набережної. Під мостом, де вливається до Угу млинський канал – збирач всіх фекалій з Підградської та Млинської вулиць – в'язні зупиняються і набирають у бочки воду. А тоді тягнуть повні бочки назад до в'язниці.

Вхідна брама до перебудови (фото радянських часів)

Річ у тім, що вода на Малому Ґалаґові настільки залізиста, що її не можна споживати. І в час, коли маємо стільки установ, які можуть це дослідити, виявилася ця прикрість з водою лише тепер, коли на забезпечення водою в'язнів і жителів навколишніх будинків вже пішло більше мільйона чеських корун. Це такий приклад того, куди йдуть державні кошти". Як бачимо, на нерозумні розтрати державних коштів ужгородці скаржилися і в ті часи. Не були вони в захваті і від того, що будівлю в'язниці звели так близько до сусідніх житлових будинків. Що ж до води, то, скоріше за все, на території в'язниці просто натрапили на джерело залізистої мінеральної води, такої ж, як витікає з цілющого джерела неподалік – у бюветі міської дитячої лікарні.         

Ще одну згадку про арештантські приміщення можна знайти у газеті "Карпаторусскій голосъ" за 1933 рік. У статті "Розмова з міжнародним грабіжником" йдеться про тюрму, але не зовсім зрозуміло, яку саме. Йдеться у статті про те, як румунський підданий Йосиф Молнар одного дня прибув до Ужгорода з шістьма корунами в кишені, а вже на станції викрав у тамтешнього працівника 1150 корун. Піймали його на ринку, де він намагався пограбувати селянина на 900 корун. Журналіст прийшов до темниці, де чекав суду Молнар. "Моторошне відчуття охопило мене, коли опинився у підвальному приміщенні, де з обох боків коридору знаходяться камери з товстими дверима з решітками. Приводять нових арештантів, з котрих більша частина – цигани. Відбирають у них всі речі, витягають усі шнурки, щоб не могли повіситися. Поліцейські сторожі спочатку з подивом дивилися на мене і, схоже, вже думали, у яку камеру мене посадити. Від цих поглядів мороз пробіг по тілу. Та пан комісар позбавив мене цих відчуттів, коли попросив наглядача запросити в одну з кімнат нашого "приятеля" Молнара...".

Головний корпус в'язниці, 60-70-ті роки

Оскільки йдеться про підвальні приміщення, то можна припустити, що історія ця не стосується нової тюрми. Седріальної в'язниці під Жупанатським пагорбом тоді вже теж не мало бути, адже суд на той час працював у новій будівлі на Малому Ґалаґові. Тож, скоріше за все, йдеться про підземні камери в будівлі поліційного уряду (нинішній будівлі СБУ), які були, мабуть, чимось на зразок слідчого ізолятора.

Також хочу розказати про цікаву традицію, прийняту у Підкарпатській Русі в чехословацькі часи. Якщо у в'язниці не було жодного ув'язненого, на ній вивішували білий прапор. Про таке явище, наприклад, писали у 1933-му усі місцеві газети. Тоді білий прапор вивісили на тюрмі Рахова, а люди приходили подивитися на нього, як на якусь дивину. Щодо ужгородської в'язниці, то повідомлень про білий прапор на ній мені знайти не вдалося, мабуть, таки вона ніколи не пустувала, адже сюди звозили злочинців з усього краю.

Загалом ужгородська в'язниця за 90 років роботи бачила багато зруйнованих людських життів і багато болю. У післявоєнні роки в її стінах опинилися "за ворожу діяльність" і діячі Карпатської України, і чиновники угорського Ужгорода, і священики, і представники місцевої інтелігенції, і "розкуркулені" багатії. Життя багатьох із них закінчилося в сибірських таборах, куди їх відправляли з Ужгорода. Декого розстріляли тут же, хоча є й версія, що смертні вироки виконували не в тюрмі, а у підвальних приміщеннях і в дворику управління МДБ (тій же нинішній будівлі СБУ).

Дворики для прогулянок, 60-70-ті роки

У 1959 році в основній будівлі тюрми відкрили виправно-трудову колонію № 72 загального виду режиму з лімітом наповнення 550 осіб. Трудилися в'язні в основному на міських будівництвах, зводячи багатоповерхівки нинішнього проспекту Свободи і сусідніх із ним вулиць. У 1968 році цю установу реорганізували у спеціалізовану трудову колонію для неповнолітніх з лімітом наповнення 250 осіб. Саме у той період внутрішні приміщення старого корпусу тюрми частково перебудували. На подвір'ї установи теж проводили добудови. Наприклад, до 60-х років одноповерхової будівлі одразу за парканом і головними воротами до установи не було. Звели на території у 1966-му і двоповерхову будівлю бібліотеки, майстерні та гуртожитку для персоналу. У 1968-му у дворі також добудували приміщення цехів, де засуджені підлітки виготовляли дерев'яні сувеніри. Саме у цих цехах у липні 1969-го трапилася подія, про яку добре знають усі працівники установи. Тоді неповнолітні ув'язнені підняли бунт з метою втечі. Озброївшись сокирами та стамесками, вони напали на охоронців. Одного охоронця, Йосипа Грошика, котрий намагався заспокоїти підлітків,  зарубали сокирою, але іншим охоронцям вдалося бунт зупинити.

Внутрішній коридор колонії, 60-70-ті роки

У 1975 році колонію перетворили на ізолятор тимчасового тримання. У 1980-х будівлю капітально відремонтували. У 2006-му на вході до ізолятора угорські культурні товариства відкрили меморіальну дошку у пам'ять про 846 угорських громадян, котрих заарештували в Угорщині під час революційних подій 1956-го року і перевезли до ужгородської тюрми. А з 2007 року ця установа офіційно має назву Закарпатської установи виконання покарань і розрахована на утримання 503 в'язнів.

В останні роки місцеві ЗМІ не раз згадували про те, що умови в установі не відповідають сучасним нормам. Звісно, те, що було модерним 90 років тому, зараз таким вже бути не може. І, мабуть, багато що з того, що залишилося в тюрмі незмінним з 1920-х років зараз згодилося би хіба для музею. А що: цікава атракція була би. Моторошна, але повчальна.  

 Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"   

Дякуємо за підготовку цієї статті заступнику начальника Закарпатської установи виконання покарань Андрію Глебову

Подібні новини



Популярні новини

Закарпатці матимуть вихідний у день вшанування пам’яті померлих

    Закарпатці

На Закарпатті День всіх святих, у який християни західного обряду поминають померлих, буде вихідним. Відповідне розпорядження підписав Геннадій Москаль. ...