Насправді картина, про яку ми хочемо вам розказати нині, не називається «Дон Кіхот на Красії». Проблема в тому, що художник Ференц Семанвзагалі ніколи не давав своїм картинам назви, тож їх вигадували автори альбомів і каталогів із роботами художника. Але як пояснити читачам, про яку ж картину Семана йтиметься в цій статті? Довелося й нам вигадати якусь назву, а підказала її нам дружина художника Катерина Семан, котра розповіла також історію цієї картини.
Ференц Семан був одним із найсамобутнішихзакарпатських художників. Свої роботи він підписував угорським словом Öcsi – так в угорських родинах часто ласкаво називають найменшого хлопчика. Передати українською мовою угорську літеру «ö» майже неможливо, тож у різних джерелах, присвячених постаті Ференца Семана, вам трапляться варіанти Ичі, Ічи, Ечі та інші. Такими же закрутистими для багатьох були мова художника (він говорив, перемішуючи угорські, російські та закарпатські слова, до того ж мав сильний угорський акцент), його світосприйняття та вся його творчість. У помешканні Ференца Семана завжди було повно людей – переважно з творчих кіл. Він притягував до себе епатажністю, відкритістю, внутрішньою свободою, несхожістю на інших.
Майстерня художника розташовувалася на горищі будинку, де він проживав. Ференц Семан творив швидко, зображував мить, мимолітні емоції, фантазії, враження. Серед його робіт було чимало автопортретів: то він намалював себе із нічним горщиком на голові, іншим разом зобразив себе зі синьою бородою, у вигляді мумії, Арлекіна, з собакою, трубою, палітрою, лорнетом тощо.
А на картині, про яку ми хочемо розказати нині, Ференц Семан зобразив себе на червоному коні. Історію написання цього полотна треба розпочинати здалеку – з початку 1980-х. За кілька років до того художник став батьком, у них із дружиною Надією народився син Цезар. Однієї сніжної зими Ференц Семан пішов із малим Цезарем кататися на санчатах. У ті роки дорослі ще не цуралися кататися з дітьми з гірок, тож у районі готелю «Дружба» взимку було завжди дуже гамірно й весело. Вже вечоріло, коли Ференц Семан на верхівці гори посадив Цезаря перед собою на санчата, виставив уперед свої худі ноги й помчав донизу. А внизу, аби розминутися з іншими людьми, звернув і врізався у бетонну основу паркана – та так сильно, що одна нога зламалася, кістка прорвала штани й вилізла назовні. Значно пізніше Цезар згадував, що люди навколо почали бігати, метушитися, викликати «швидку», а його батько сидів незворушно на санчатах і курив.
Після того випадку Ференц Семан не любив навантажувати свої ноги, хоча під час подорожей і міг багато ходити (в молодості двічі обійшов пішки усе Закарпаття). Влітку 2000 чи 2001 року він із третьою дружиною Катериною й кількома друзями поїхав на відпочинок на гору Красію. Приїхали під гору автомобілем, обіцяли художнику, що наверх, до будиночків, підійматимуться крісельним витягом. Та коли приїхали, виявилося, що підйомник не працює, тобто на гору доведеться йти пішки.
Нині пані Катерина Семан згадує: «Там, на горі, були будиночки, надзвичайно гарні види, Семану дуже подобалося там. Але він не був готовим до того, що цього разу доведеться йти пішки. Там, наче, й не дуже крутий підйом, але все ж таки хвилин 40 треба було йти. Семан пройшов трохи, а далі каже: «Я не піду». Сів і сидить. Ми тоді викликали зверху хлопців (там жив такий Юра), вони спустилися, почали вмовляти Семана, якось там його підняли наверх. Це був гарний відпочинок, збереглося навіть фото, де ми всією компанією сидимо біля колиби, а Семан надів на шию ярмо – жартома показував, що він у мене в ярмі ходить.
А коли прийшов час повертатися додому й треба було спуститися вниз, витяг знову не працював. Семан сказав, що йти пішки вниз він не буде, це, мовляв, ще важче, ніж підніматися, робіть зі мною, що хочете. А того дня на горі якась місцева жінка якраз пасла двох коней. Хлопці з нею домовилися, посадили ми Семана на одного коня й жіночка повела того коня із Семаном вниз. Семан їхав і кайфував, я назвала його тоді Дон Кіхотомкрасійським, бо йому лише списа в руці не вистачало. Вдома він одразу написав це полотно, але чомусь його не завершив, відклав. Бачите, на ньому навіть підпису нема? Цю роботу не часто можна побачити на виставках, хоча вона мені дуже подобається, висить у мене на стіні. Семан тут дуже натхненний, їде й просто отримує задоволення. Саме такою атмосферою мені віє від цього полотна, одразу спливає в пам’яті те літо, красиві гори і щасливий Семан».
Хочете і ви на власні очі побачити «Дон Кіхота наКрасії»? На початку липня ви будете мати таку можливість, адже в Обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая планують організувати виставку робіт Ференца Семана, де, серед інших робіт, буде представлена і ця.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
