Молодий виноградівець Тарас Керечан може спілкуватися на шести мовах, але не планує зупинятися на досягнутому: наразі взявся за грузинську. Жартує, що у здатності до вивчення мов йому пощастило, адже він народився на Закарпатті. Хлопець ¬− фахівець з японської мови і зараз працює в одній з японських компаній із списку Fortune Global 500.
Про навчання в одному з найпрестижніших вишів країни, де сходить сонце, специфіку роботи японських соґо шьошя та реакцію японців на події в Україні, Тарас люб'язно погодився розповісти в інтерв'ю “Про Захід”.
“Японська сподобалася з першої ж пари”
− Найперше, трохи розкажи про себе. Зокрема, знаю, що ти закінчив університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю японська мова та література. Тож чому хлопець із Виноградова вирішив вчити саме японську мову?
− Почну спочатку. В школі, коли настав час вирішувати, куди йти далі вчитися, – 90% знайомих мали стати або юристами, або ж економістами(як я люблю казати – soon-to-be-waiters). Мені хотілося виділитися з натовпу, тому я шукав якогось іншого способу. Обрав для себе два напрямки: історичний, або іноземні мови. В процесі підготовки до іспитів виявилося, що є знайомий, котрий вчиться на японській філології в Києві – для мене це на той час прозвучало настільки круто, що я почав просто-таки марити японською – хоч і не знав майже нічого про неї. Хтось сказав, що таких спеціалістів мало, хтось сказав, що це престижно, хтось цвірінькнув, що японісти отримують хороші гроші, і, що дуже важливо – це був Київ!!! Я дуже хотів у столицю.
А далі все вже залежало не від мене – мене підтримали батьки, для яких японська, та ще й в Києві, хоч і стала шоком, проте вони мужньо погодилися відпустити сина в світи.
Іспити здав, прийшов на перший навчальний день і перед першою парою японської мені запропонували перевестися на корейську – мовляв, там менше студентів і більше можливостей поїхати вже на першому курсі на стажування в Корею. Але після першої пари японської, під час якої я почув живу мову від викладача-японця, я зрозумів – що вже точно нічого міняти не буду, так сильно мені сподобалося. Просто доведеться більше старатися, аби потрапити на стажування до Японії.
Після третього курсу поїхав на 1 рік на стажування до Японії. Є різні можливості потрапити до цієї країни – я ж поїхав через програму обміну між КНУ ім.. Шевченка і японським університетом.
Повернувся – довчився, і мені пощастило потрапити на роботу в японську міжнародну торговельну корпорацію – там працюю по сьогоднішній день вже 4 роки, хоча в кінці серпня звільняюся, бо йду отримувати ще одну освіту – в Київську Школу Економіки − 1 рік, стаціонар, денна форма навчання. Дасть Бог – стану розумним
− В твоєму активі навчання в Tenry University − це доволі престижний приватний виш відомий своєю школою іноземних мов та дзюдо, як тобі вдалося туди потрапити і що можеш розповісти про тамтешнє навчання
− Університет Тенрі дійсно є відомим в Японії завдяки сильним спортивним командам і потужній школі іноземних мов, а ще тому, що місто Тенрі, в якому знаходиться університет, є центром новітньої японської релігії Тенрікьо. Цим зумовлена особлива атмосфера, спокій, які оточують Тенрі і роблять його ідеальним містом для студентів. Та потрапив я туди не завдяки якимось моїм заслугам, а завдяки хорошим організаторським здібностям нашого завкафедри в Інституті Філології – це він встановив контакти між університетами. А я тільки добре написав іспит.
Протягом року ми вивчали мову, культуру Японії, особливості культурних відмінностей між нашими та іншими народами. Адже можна бути ідеальним книжним перекладачем, але для того, щоб зрозуміти японців і Японію, – треба там пожити.
− У профілі в мережі Фейсбук зазначено, що ти працював в “парламенті”, про що саме йдеться?
− Я стажувався у Верховній Раді – після повернення з Японії. Це було стажування,організоване для українських студентів Програмою сприяння Парламенту України (ПСП II), яка на той час фінансувалася фондом USAID. Офіційно − це називалося Помічник Голови комітету Верховної Ради. 9 місяців стажування в секретаріаті Комітету з питань Євроінтеграції – дуже корисна і весела програма, під час якої вдалося побачити зсередини роботу нашого парламенту, познайомитися з цікавими людьми, навчитися багато чому корисному. А ще я там познайомився зі своєю нареченою, нашою землячкою – вона дуже крута, бо вона з Мукачева А я крутий, бо я з Виноградова, а урвав собі мукачівську. (Сміється. − Авт.).
Кар'єрний ріст можливий лише після трьох років роботи помічником
− Зараз ти проживаєш у Києві і працюєш проект-менеджером у престижній японській компанії Marubeni Corporation, яка входить до 5-ки найбільших соґо шьошя Японії. Позаяк соґо шьошя − це унікальне, суто японське явище, можеш трохи розповісти про специфіку роботи таких компаній?
− Специфіка японського бізнесу полягає в тому, що прекрасні виробничі підприємства з хорошою продукцією часто не мають своїх відділів продажу, а віддають функцію продажу продукції на вітчизняному і закордонних ринках на аутсорс спеціалізованим торговельним компаніям. Так було ще з початку 20-го століття. Плюс є мовний бар'єр – японці дійсно погано знають англійську, що вже казати про інші мови. За таких умов була велика потреба в компаніях, які б мали офіси і представництва в багатьох країнах світу, знали ситуацію в конкретній країні свого перебування і могли реалізувати продукцію японських виробників за кордоном. Так утворилися соґо шьошя – торгові доми – без конкретної спеціалізації, з широко розгалуженою системою представництв – одним словом – продажники. Зараз в Японії є дуже багато таких компаній, але найбільшими з них є 5 компаній: Міцуї, Міцубісі(не плутати з автомобільним виробником), Сумітомо, Іточу і Марубені (моя). Звісно, торгівлею їхня діяльність вже не обмежується – зараз це “блакитні фішки”, гіганти зі списку Форчун-500, які нарівні з просто торгівлею інвестують величезні кошти по всьому світу у свої власні проекти. Орієнтовно оборот однієї такої компанії може сягати 300-400 мільярдів доларів США в рік. Правда, і тут треба віддати японцям належне за їхню не жадібність, чистий прибуток становить лише 1% від суми обороту – ну не звикли вони накручувати сотні відсотків, як то в нас робиться.
Працювати в таких компаніях досить складно – бо є своя специфіка в японського бізнесу, свої порядки і своя ієрархія. Поступивши на роботу в компанію, кожен повинен відпрацювати три роки на посаді помічника – лише потім можливий кар'єрний ріст. Є така приказка японська – Іші но уе ні мо сан нен (石の上にも三年) – навіть найхолодніший камінь можна нагріти, якщо сидіти на ньому три роки – вона вчить наполегливості і вмінню прораховувати перспективу розпочатої справи далеко наперед.
А ще таким компаніям самим важко працювати в країнах, подібних до нашої, бо вони дуже серйозно відносяться до прозорості свого бізнесу і роблять все можливе, аби не бути замішаними в корупційних скандалах, не дають хабарів і відкатів – можливо, саме через це відсоток успішних проектів не перевищує 10% від усього загалу того, що ми намагаємося зробити, зокрема в Україні.
Улюблену мову ще не вивчив
− Отримала таку інформацію, що ти загалом знаєш майже 8 іноземних мов: які саме, чи важко було вчити, яка мова улюблена і чим керувався у виборі для вивчення саме цих мов?
Мені дійсно в житті дуже пощастило – я народився на Закарпатті. Мама – з угорського села, тому угорська – друга рідна. Антена телевізора була повернута на словаків – тому телевізія Маркіза форевер – так далася словацька. Словаки на своєму телебаченні не могли дозволити собі крутити всі американські фільми словацькою озвучкою – тому купували чеську озвучку – так далася чеська. Але це все так – на босяцькому розмовному рівні. В школі вибрав французьку, бо знав, якщо виберу її – англійську все одно доведеться колись вивчити. Так і сталося – в університеті японісти зобов'язані вчити англійську як другу іноземну мову. Японська – само собою зрозуміло.
І все…Я, як філолог, навіть за свою українську, на жаль, ручатися не дуже можу – тому завжди кажу, що добре не знаю жодної мови. Улюблену іноземну мову я ще не вивчив, хоча вже почав трохи – то буде грузинська.
− Напевно, ти слідкуєш за тим, як Японія у цілому реагує на події в Україні, зокрема, у ЗМІ? Як японці сприймали події під час Євромайдану та що пишуть тепер про війну на Сході?
− Я постійно слідкую за розвитком відносин між Японією і Україною, як і загалом за міжнародною політикою – мені це все дуже цікаво. Японці вже давно живуть у дуже добре розвинутій демократії і живуть дійсно спокійно – за них все зробили їхні діди, а вони вже працюють для своїх нащадків.
Їм складно зрозуміти і повірити у весь жах тих подій, які відбувалися на Майдані, але вони дуже переживали за нас, співчували і підтримували. Чого вартий той факт, що в результаті саме Майдану і подальших подій ми отримаємо від Японії фінансову допомогу в обсязі 1,5 мільярд доларів США, про яку годі було навіть мріяти при Януковичі.
Я особисто знаю, що японські телевізійні знімальні групи та журналісти були присутні постійно в Україні протягом зимніх місяців, і тема Майдану регулярно висвітлювалася в новинах передових японських телеканалів та газет.
Щодо війни на Сході – те саме, ці події постійно потрапляють в сферу уваги японських медіа, і японці знають про них, а вже висновки роблять самі – на основі сумнозвісного досвіду з Курилами, які вони вже більш ніж 50 років не можуть поділити з Росією.
Японія підтримує демократичні поривання таких країн, як Україна, хоч і не дуже любить вмішуватися у їх внутрішні справи, робить це однією з останніх.
Необхідно також розуміти, що, хоч Японія і має великий товарообіг з Росією і сильно залежить від російських енергоносіїв, їхнім головним економічним і політичним партнером були і залишаються США – якщо США вводять санкції, Японія теж вводить санкції. І це правильно – бо засадничі принципи – повага до людини, підтримка активного і розвинутого громадянського суспільства, чесні суди і поліція, боротьба з корупцією – це в них спільне і це варто поширювати і, можна навіть сказати, “насаджувати” країнам третього світу.
ЛАРИСА Романюк, “Про Захід”
