Річка, що протікає через місто, неодмінно стає частиною його життя. Як і міст, що об’єднує береги. В Ужгороді таким надважливим об’єктом колись був Великий міст – той, на місці якого нині стоїть пішохідний. Через Великий міст щодня проходили і проїжджали тисячі людей, тож не дивно, що там завжди щось траплялося. Про кілька випадків із минувшини, вичитаних у міських газетах першої половини ХХ століття, нині вам і розкажемо. Назвемо їх життєвими картинами, побаченими з мосту.
Злодій на мості
Великий міст із двома досить вузькими пішохідними доріжками обабіч завжди був переповнений людьми. Газети писали, що пішоходи не дотримуються жодних правил руху, тому на мості усі постійно зіштовхуються і пробираються, як у лабіринті. Не дивно, що в такому місці часто працювали кишенькові злодії, котрі могли непомітно витягнути в людини гроші чи речі. У 1925 році одного з таких злодіїв ловили гуртом усі перехожі. Йосип Фундак, проходячи мостом, пригледів ридикюль у руках тендітної служниці Ірми Форкош. Він схопив сумочку і кинувся з нею навтьоки. Ірма почала кричати, перехожі кинулися ловити злодія, але той вміло виривався. Аж поки не потрапив до рук поліцейського, котрий чергував на мості. Ридикюль, у якому були 280 крон – приблизно місячна зарплатня служниці – віддали переляканій власниці. Після чого на сполоханому мості знову поновився монотонний рух, і вже через хвилину ніхто й не знав про те, які тут щойно вирували пристрасті.
Нічні купання
Наступна історія трапилася теплої липневої ночі 1927 року. Три солдатики випивали у маленькій винарні на Кожелузькій вулиці (нині – Київська набережна), аж поки сонний господар урешті не вигнав їх спати. Та спати молоді хлопці не хотіли. Вони вийшли надвір, рушили через Великий міст, аж тут хтось із них підняв голову до неба і в повній тиші зауважив, що надворі – прекрасна ніч. «То давайте скупаємось», – запропонував другий, і вже за хвилину троє абсолютно голих чоловіків з криками забігали у води Ужа біля освітленого ресторану «Фюреді», на терасі якого ще відпочивали гості і грав ансамбль. Солдати плавали під мостом і співали пісні, та так голосно, що хтось викликав поліцейських. Ті прийшли, але залізати до води і мочити свої мундири не схотіли. Солдати натомість не бажали виходити з річки: продовжували кричати і веселитися. Не допомагали ні вмовляння, ні погрози – серед ночі в центрі міста зчинився страшний ґвалт. Лише коли солдатики страшенно змерзли у воді, погодилися таки вийти і здатися. Але зігрітися на березі їм не дали, одразу забрали вже тверезих військовиків до «холодної».
Гидкі розваги
А про цю історію місцеві газети писали у 1912 році. Серед білого дня на пішохідній частині Великого мосту зупинилися два молодих роми. В одного з них за плечима був великий мішок. Хлопці схопилися за мішок і перехилили його за перила. Перехожі, котрі зупинилися обабіч, зацікавлені діями ромів, здивовано побачили, що з мішки хлопці витрушують мертве тіло величезного собаки. Воно гепнулося з висоти об воду, одразу випірнуло і попливло, скривавлене, у бік Ґалаґова. У той час район Ґалаґова ще не забудували, берег був похилий і містяни любили там влітку купатися. Того дня теж було спекотно, тож на пляжі біля Ґалаґова зібралося чимало людей, котрі купалися та засмагали. Саме на них і був розрахований жорстокий вчинок двох ромів. Кинувши тіло пса у воду, вони побігли дивитися, що буде далі, голосно висловлюючи бажання, аби воно зачепилося за найтендітнішу німфу у яскравому купальному костюмі. Люди на мості теж стояли і дивилися, бо ж розвага хоч і гидка, зате буде про що попліткувати.
Стрибнув за доларом
У 1926 році люди, що проходили Великим мостом, стали свідками кумедної картини. Один із перехожих, Пийтер Балла з Тарнівців, побачив у воді зелений папірець. Подумавши, що це пливе 10-доларова купюра, чоловік побіг до берега і просто в одязі стрибнув до річки. Кілька місцевих газет написали, що в холодній воді у Пийтера звело судомою ногу, тож пливти він не зміг, почав тонути. Врятував його молодий чоловік, що стрибнув за ним до Ужа. Про те, чи дістав таки Пийтер з води 10 доларів, ця історія замовчує, та вона має продовження. Вже в іншій газеті Пийтер Балла спростував усе написане раніше, заявивши, що «в наш час людина вже й помитися у річці не може без того, аби журналісти не вигадали про це якоїсь сенсації». У спростуванні чоловік заявив, що намочив хіба свої черевики і готовий подарувати свій маєток у Тарнівцях тому молодому чоловікові, котрий його врятував із води, бо насправді рятівник журналістом був також вигаданий. Виходить, так ми і не дізнаємося, були ті 10 доларів у річці правдою чи вигадкою місцевого журналіста.
Збирач лахміття
Жив колись в Ужгороді чоловік на ім’я Іван (Янош) Босак. Родом він був із Чорноголови, в місто ж приїхав на заробітки. А заробляв він тим, що збирав по дворах старий непотріб і перепродував його за безцінь на ринку. Іноді Янош заходив на подвір’я, просив людей дати йому старий одяг або непотрібні речі. Та бувало й так, що поки господарі обійстя йшли по лахміття, Янош крав і речі потрібні. За це не раз його заарештовували, врешті постановивши вигнати з міста. І хоч Яношу не можна було перетинати межі Ужгорода, він заборону частенько порушував. От і навесні 1929 року поліцейський побачив Яноша Босака на Бозошській вулиці (нині – Толтого). Він, як і кожен поліцейський міста, добре знав обличчя 43-річного збирача непотребу. Схопив його і повів до поліції. Та коли вони переходили Великий міст, Янош несподівано вирвався, перехилився через перила і полетів униз. Він не розбився, бо річка тоді була значно глибшою, ніж нині, але плавати, вочевидь, не умів. Десятки людей на мості були свідками того, як голова Яноша з’явилася над водою, а потім зникла у хвилях. Молодий чоловік, котрий нагодився до опор мосту на човні, вже не міг знайти бідолашного чоловіка. Його тіло виявили наступного дня на березі в районі Ґалаґова – якраз біля новобудови жандармерії.
Єврейський Новий рік
А закінчимо ми історією з 1882 року, коли на місці Великого стояв ще старий дерев’яний міст. Тоді до річки з мосту потрапив сам поліцейський, причому не з власної волі. Трапилося це у вересні, коли місцева єврейська громада гучно святкувала Новий рік. На вулицях було людно і шумно аж до ночі, на мості, де чергував один поліцейський теж ходило чимало веселих євреїв. Один із них здався поліцейському підозрілим, тож страж порядку скрутив йому руки і повів було до поліцейського управління. Та це побачили інші євреї, що проходили повз. Вони дуже розлютилися, звільнили затриманого, а самого поліцейського викинули з мосту прямо в річку. Він зумів випливти, хоча і був сильно поранений. А от його кривдники покарання уникнули, бо поліцейський не знав в обличчя ані того, кого він хотів заарештувати, ані тих, хто кинув його у воду.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
