27 жовтня в Ужгороді відзначатимуть чергову річницю подій, які зараз одні називають визволенням від фашистських загарбників, а інші – початком радянської окупації. Політичних оцінок тодішнім подіям ми, звісно, давати не будемо, зате погортаємо сторінки старої преси, аби собі подивитися і вам показати, що писали про життя Ужгорода на межі важливих історичних змін.
Більшість із нас чули, що на вулицях Ужгорода за всі роки Другої світової війни не було кровопролитних боїв, що частини угорських і німецьких військ, відступаючи, здали місто без бою. Але це було далеко не так, і кров на вулицях Ужгорода проливалася, причому, судячи з повідомлень у газетах, почалося це задовго до того, як радянська армія підійшла до міста.
Старші ужгородці не раз розповідали мені про бомбардування і авінальоти під кінець війни. Польоти радянських літаків над Ужгородом почалися ще влітку 1944-го, але спершу вони, вочевидь, були лише розвідувальними. Мої співбесідники пригадували, як літаки кружляли-кружляли, а тоді летіли геть. Спершу ужгородці їх дуже боялися, тож щойно лунала протиповітряна тривога, всі забігали до своїх підвалів і винниць. А після кількох таких хибних тривог осміліли і навіть ховатися під час нальотів не поспішали. Це і стало причиною багатьох смертей мирних жителів у подальшому.
Спершу обходилося без бомбардувань, але то там, то сям ужгородці розповідали, що з літаків радянські вояки їх лякали стрільбою вище голови. Кулі свистіли, жителі у паніці розбігалися, але жертв не було, тож ужгородці припускали, що радянські солдати так розважаються. Перше повідомлення про бомбардування знаходимо у пресі за серпень 1944-го року.
.JPG)
Тоді про точну кількість загиблих і поранених не повідомляли, та й узагалі інформація про таку страшну подію була подана доволі скудно. А от про бомбардування 27 серпня 1944-го преса писала вже доволі докладно. Той недільний день був для Ужгорода дуже неспокійним. Вже о шостій годині ранку завила сирена, попереджаючи містян про наближення радянських літаків. Але цього разу все обійшлося. Ужгородці вже було заспокоїлись і почали готуватися до післяобіднього футбольного матчу між командами Ужгородського атлетичного клубу та Атлетичного клубу Уйвідейка. Футболісти Уйвідейка приїхали до Ужгорода напередодні, поселившись у готелі “Берчені”. Коли сирена завила о шостій ранку, разом з іншими ужгородцями у сховища побігли і футболісти. Вдруге протиповітряну тривогу оголосили о 8.40, але й тоді у небі над містом було спокійно. Тож не дивно, що коли сирена о 9.50 спрацювала втретє, більшість мешканців міста вже й не звернули на неї увагу. А дарма, бо за півгодини над Ужгородом з'явилися літаки, які почали скидати на вулиці міста бомби.
Одна з перших бомб полетіла просто на внутрішнє подвір'я готелю “Берчені”. Там, під деревами невеличкого парку, сховалася частина команди Уйвідейка (інших футболістів відвели у найближчі сховища). Бомба розірвалася у гілках, вбивши на місці воротаря команди на прізвище Бенедек. Гравця Іштвана Мейсароша дуже сильно поранило, ще двоє гравців – Куліні і Чіллог – відбулися незначними травмами. Угорська інформаційна агенція “MTI” повідомляла, що кілька ужгородських футболістів теж були поранені в інших районах міста, тож гру, само собою, відмінили.
Кілька бомб полетіли на нинішню набережну Незалежності, не зачепивши будинків. Перед будівлею нинішнього медфаку УжНУ впала і розірвалася 250-кілограмова бомба, але значних руйнувань не спричинила: вибуховою хвилею там лише повибивало скло на вікнах і зірвало частину даху. Кілька бомб полетіли на нинішню вулицю Волошина, зокрема вщент розбивши подвір'я і частину будинку відомого у ті часи друкаря Георгія Міравчика.
Кілька років тому син друкаря, нині вже покійний Юрій Георгійович Міравчик, розповідав мені, якої шкоди наробила одна невеличка бомба. “Приміщення, які ми здавали в оренду, були знищені, пів нашої квартири висіло в повітрі. Угорська влада видала тоді моєму батькові довідку, що шкода, завдана майнові Георгія Міравчика, становить 123 тисячі пенге. Заспокоювали, мовляв, незабаром виплатять компенсацію, однак скоро угорці втекли з міста і його зайняли радянські солдати. Іронія в тому, що мій батько завжди симпатизував комуністам, навіть друкував літературу лише кирилицею, за що з нього часто сміялися друзі. Коли радянська бомба зруйнувала все наше обійстя, люди жартували: “Це тобі, Дюрку, комуністи віддячили”. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Вдома була лише дружина перукаря Пензеша з дитиною. Коли почули гул, заховалися під ліжко. Їх тільки завалило цеглою”, – розповідав пан Юрій.
Преса ж зазначала, що один багатоповерховий та один одноповерховий будинки (на жаль, не вказано на яких вулицях) були зруйновані повністю, без даху над головою залишилися 4 родини. Загалом бомбардування Ужгорода тривало 50 хвилин. Протягом цього часу над Ужгородом кружляли 11 літаків, які скинули на місто одинадцять важких 250-кілограмових бомб (5 із них не розірвалися) та, за даними різних газет, від 130-ти до 250-ти малих 8-10-кілограмових снарядів. Коли літаки полетіли геть, у місті почалося справжнє божевілля. Санітарних машин у достатній кількості не було, тож містом їздили німецькі бійці на військових машинах, котрі підбирали поранених і везли їх до лікарні. Цілу ніч медики оперували важких пацієнтів та надавали допомогу легкопораненим. До слова, їм так і не вдалося врятувати другого футболіста, важко пораненого у готелі “Берчені”, помер у лікарні і поранений в іншому місці футбольний суддя Голачі, котрий приїхав до Ужгорода, аби провести матч між командами. Спочатку у пресі писали про 30 загиблих внаслідок авіанальоту осіб, однак у подальших зведеннях йшлося вже про 55 убитих і велику кількість поранених, серед яких – п'ятеро поліцейських і один жандарм, котрі слідкували за порядком у місті.
.jpg)
Слід сказати, що цей наліт був того літнього дня не останнім. Після обіду сирена повідомила про наближення ще кількох літаків. Цього разу вони рознесли одну з колій ужгородської залізниці, де якраз стояв поїзд з боєприпасами. Поїзд палав цілу ніч, а городяни кожної хвилини здригалися від вибухів, які доносилися з боку станції. Загалом же протягом дня сирена вила дев'ять разів. Важко і уявити, як на чергову повітряну тривогу реагували бідолашні, втомлені від бурхливих подій городяни.
Цікава інформація “проскочила” про наслідки авіаударів 27 серпня у повідомленнях угорського інформаційного агентства “MTI”. Там писали, що радянські пілоти вбили велику кількість своїх же. Мовляв, внаслідок бомбардування загинули 18 російських військовополонених, а ще 86 отримали різні поранення. На жаль, не уточнялося, де саме перебували полонені військові, що стали жертвами нальоту.
Велику порцію критики отримала від журналістів місцева мерія. Оскільки все трапилося у неділю, коли у працівників муніципалітету був вихідний, постраждалі не знали, як їм бути, та до кого звертатись по допомогу. Місто у таку скрутну хвилину залишилося взагалі без керівництва. Ніхто не знав, куди поселити родини, які втратили дах над головою, що робити з нерозірваними снарядами, куди нести вбитих і як задокументувати матеріальні збитки.
Ужгородці також не могли зрозуміти, чому ціллю радянських пілотів стали не адмінбудівлі, залізниця чи електростанція, а густонаселена центральна частина міста. Газети писали, що у більшості магазинчиків у центрі Ужгорода повилітали скляні вітрини, вікна квартир були теж пошкоджені. Також зазначалося, що цей авіаналіт дуже сильно змінив місто. Мабуть, лише тоді ужгородці зрозуміли всю серйозність ситуації і те, що лінія фронту наближається до них. На вулицях одразу поменшало людей, а щойно озивалася сирена, вже ніхто не покладався на удачу, а одразу ховалися у сховища. Таким чином вже за кілька хвилин після оголошення тривоги Ужгород був пустий, наче вимер. Щодо сховищ, якими людям служили власні підвали і численні винниці, то після нальоту 27 серпня газети повідомляли: усі вони витримали удари, жодна винниця не завалилася.
Військові, очевидно, теж отримали з цього випадку урок, бо коли через кілька днів після подій в Ужгороді радянські літаки з'явилися над Мукачевом, на перехоплення їм вилетіли угорські пілоти. Газети писали про повітряний бій на Мукачевом, результатом якого стало те, що радянські літаки вдалося прогнати і жодних бомбардувань міста того дня не було.
У вересні 1944-го повідомлень про бомбардування Ужгорода у пресі майже не з'являлося. Але в угорській газеті “Zalai Magyar Élet” за 19 вересня розмістили цікаву інформацію, яка може дати уявлення про те, як у ті часи карали мародерів. Там писали, що після бомбардування Ужгорода місцевий 19-річний художник-підмайстер Іштван Паулович побачив у парку бездиханне тіло. Він хотів оживити людину (вочевидь, намагався зробити штучне дихання), та коли зрозумів, що чоловік помер, забрав у нього годинник. Це помітив пожежник і передав мародера військовим. Суд засудив крадія на 12 років ув'язнення.
Цікаво, що чим ближче підходила радянська армія до Ужгорода, тим менше про нього писали в угорських газетах. Преса намагалася підтримати моральний дух угорців, тому повідомлення описували лише успішні військові операції у Карпатах. Ужгород же з наближенням лінії фронту переживав справжню паніку: хто тікав глибше у тил, хто переїздив у навколишні села, логічно припускаючи, що там запеклих боїв не буде, а ті, хто залишався в Ужгороді, робили запаси і зносили у підвали все, що може знадобитися у день, коли війна прийде у місто. У тому, що це таки станеться, вже не сумнівався ніхто. А як це відбувалося, “Втрачений Ужгород” розкаже наступного разу, спробувавши порівняти розповіді про ці події з преси і спогади людей по обидва боки протистояння.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
