">
Погода Ужгород, Закарпаття 5 °C
прозахід
новини західної україни
Субота, 25 листопада 2017 року
 Останні новини:

Втрачений Ужгород: як місто у 1921 році зустрічало президента Масарика

липня 13
16:05 2017

Зараз ми часто критикуємо місцеві влади за те, що надміру чепурять усе навкруги, готуючись до приїзду у регіон президента. Тенденція ця не стосується не лише Закарпаття, не лише нинішнього президента і не лише цього року. Бо, наприклад, те, як нещодавно чепурили Ужгород та його околиці – майже ніщо у порівняні з тим, з яким пафосом місто зустрічало у 1921 році президента Чехословацької республіки Томаша Ґарріґа Масарика.

Серед документів Державного архіву Закарпатської області є окрема справа, яка складається з циркулярів і службової переписки працівників Цивільної Управи щодо підготовки до приїзду Томаша Масарика в Ужгород. Підготовкою займався жупан (щось на зразок районного очільника) та його підлеглі, а приймати президента вирішено було у приміщенні жупанату (нині це будівля Художнього музею ім. Й.Бокшая на площі Жупанатській).

Важливою складовою інтер'єру великої зали жупанату повинні були стати речі, які, безперечно, мали історичну цінність. В одному з матеріалів "Втраченого Ужгорода" ми вже розповідали про них. У жовтні 1918-го на конференції у Філадельфії делегати, в числі яких були Томаш Масарик і майбутній губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович, підписали "Декларацію незалежності центральноєвропейських народів". Цю подію вважали історичною, саме тому до Ужгорода згодом після підписання, як музейну цінність, привезли крісла, на яких Жаткович і Масарик підписували декларацію, американський та русинський прапори, а за деякими даними і ручку, якою ставили підписи.

Судячи з архівних документів, коли на початку вересня 1921 року стало відомо, що Томаш Масарик відвідає Ужгород, у жупанаті почали шукати, у кого на зберіганні залишилися ці речі. Жупан звернувся до міської управи з проханням якнайшвидше знайти і передати для підготовки візиту президента крісла, прапори та картини (можливо, портрети Масарика і Жатковича). Міська управа відповіла, що народне майно Підкарпатської Русі, а саме прапори, стілець та картини знаходяться у пана Августина Волошина, котрому їх для зберігання передав колишній губернатор Жаткович. Директору чоловічої учительської семінарії Августину Волошину же написали, що на основі розпорядження Жупанської управи потрібно негайно доправити до приміщення жупанату такі речі: два прапори, одне крісло, два портрети.

Будівля жупанату, у якій приймали Томаша Масарика

 

Дальше листування стосувалося почту президента. Охороняти його до Ужгорода прибуло 220 жандармів, про умови відпочинку яких мав подбати місцевий поліцейський капітанат. Капітан писав до міської управи, що ночуватимуть жандарми у приміщенні народної школи на Другетовій площі (нині це будівля ЗОШ № 2), тож міська управа має виділити достатню кількість соломи. Тобто охоронці президента, вочевидь, відпочивали в Ужгороді на соломі, постеленій просто на підлозі.

Цікаво, що навіть за два дні до приїзду Масарика, міська управа не була чітко поінформована про те, яким шляхом він приїде до Ужгорода. У листі до священиків греко-католицького, римо-католицького та реформатського храмів міста мер Мирон Стрипський писав, що президент прибуде до Ужгорода до обіду у четвер, 22 вересня. Біля залізничного вокзалу його зустрічатимуть вистрілами з пушок. Саме ці вистрілами будуть знаком для священиків, котрі мають дати розпорядження одразу ж бити у всі дзвони і не припиняти бою, аж поки процесія з президентом не проїде з вокзалу до будівлі Жупанату. Тобто, урочистості і у ті часи були частково примусовими.

У газетах того часу про цю подію писали дуже докладно, тож нині знаємо, що буквально за два дні програму зустрічі президента очільники міста і жупи мусили швидко змінювати. Масарик виїхав до Ужгорода з Кошице на автомобілі. Серед членів великої делегації були міністр Чорний та канцлер Шамал. Всю вже на той час дуже довгу вулицю Собранецьку, прикрашену прапорами, квітами та тріумфальними арками, від початку й до кінця заполонили люди. Писали, що публіки зібралося кілька тисяч. З обох боків вулиці спершу стояв кордон військових. За ними організовано чекали можливості побачити президента учні навчальних закладів міста, урядники та службовці, і нарешті містяни та селяни. Відрізнялася у натовпі яскраво вбрана група гуцулів з Ясіня, Рахова та Богдана.

Коли президент під'їжджав до жупанату, його вітали 28-ма вистрілами з пушок, безперервно калатали дзвони церков. На перехресті нинішніх вулиць Собранецької, Підгірної та площі Жупанатської (це перехрестя в ті часи іменувалося площею Жатковича) Масарик вийшов з автомобіля і пішки піднявся до жупанату, перед яким його зустрічав жупан Іван Желтвай.

Далі у залі жупанату тривала кількагодинна аудієнція. Виглядало це за описами у газетах так: до президента один за одним підходили поважні люди, представлялися, говорили кілька теплих слів і відходили, пропускаючи інших. Такою вервечкою до Масарика підходили генерал Парис з місцевими комендантами, віце-губернатор Еренфельд, жупани, владні комісари, мер Стрипський з членами міського вибору (тобто, міські депутати), судді, директори шкіл, мукачівська греко-католицька капітула на чолі з каноніком Василем Гаджегою, представники римо-католицької, кальвіністської, лютеранської та православної церковних громад, депутація євреїв на чолі з ужгородським рабином, представники різних товариств: "Просвіти", "Сокола", "Товариства чехословацьких легіонерів", "Червоного Хреста", різних угорських спілок, хору "Боян" тощо. У газетах писали, що з угорцями Масарик говорив по-угорськи, з чехами – по-чеськи, з русинами – по-руськи.

У ті часи вся інтелігенція жила очікуваннями того, що Підкарпатська Русь от-от отримає автономію. Але Масарик у своєму виступі відмітив, що Чехословацька республіка хотіла би чесно виконати світовий договір, однак перед тим, як надати Підкарпатській Русі повну автономію, її потрібно підняти культурно і морально. Мовляв, за свободу і права потрібно боротися.

Після урочистостей президент Масарик одразу поїхав геть. Він зовсім не спілкувався з простими людьми, не пішов у натовп, не почув справжньої оцінки життя нових громадян своєї країни. За це у газетах президент отримав добру порцію критики. Хіба після цього ви скажете, що щось з того часу змінилося кардинально?

Службова же переписка, збережена в обласному архіві, вже після від'їзду Масарика продовжилася такими знайомими нині формальними подяками. Цивільна Управа дякувала магістрату, поліції, жупанському уряду за проведений на високому рівні прийом пана президента. А от мер Ужгорода Мирон Стрипський, котрому Масарик передав 15 тисяч корун на допомогу місцевим біднякам, офіційно повідомляв: передав гроші на зберігання міської каси, аби в подальшому розподілити щедрий подарунок президента серед нужденних.   

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"                        

Подібні новини



Популярні новини

Втрачений Ужгород: меблева фабрика і футбольний клуб Іштвана Бегуна

    Втрачений

Минулого разу "Втрачений Ужгород" вже розповідав про ужгородську родину Бегунів, точніше, про взуттєвого майстра Яноша Бегуна, котрий виготовляв взуття, ...

завантаження...