Втрачений Ужгород Тема тижня

Втрачений Ужгород: як у нас голосували 90 років тому

В Україні наближається час парламентських виборів, всі навколо говорять лише про політику – зовсім не літню тему. Що ж, раз так, «Втрачений Ужгород» підтримує тенденцію і розкаже сьогодні про те, як у нас проходили вибори 94 роки тому. Тоді Ужгород був частиною Чехословаччини, тож 15 листопада 1925 року обирав депутатів, а точніше послів та сенаторів, до чехословацького парламенту. Газети про підготовку і хід виборів писали доволі докладно, тож нині маємо з чим порівняти.

На початку листопада газета «Novoje vremja», на мою думку, дуже влучно підмітила, що політика перед виборами завжди хвора, завжди «терпить гарячку», і, як та хвора людина, у своїй гарячці блудить і говорить незрозумілі слова. Місцеві політичні партії перед виборами 1925 року дуже активізувалися, їздили містами і селами, багато агітували і обіцяли. Єврейські партії навіть звинувачували у підкупі виборців, хоча довести це газетярі і не могли.


Мабуть, жителі Підкарпатської Русі не дуже розумілися у політиці і виборчих правилах, бо газети дуже докладно описували, що вони мають зробити, прийшовши на дільниці. Цікаво, що дільниці тоді, як і нині, облаштовували в адміністративних, навчальних та виховних закладах. В Ужгороді їх було всього 14: дві – в жупанаті, одна – в міській управі на вулиці Фірцака (в будівлі нинішнього торгівельно-економічного коледжу), інші – у школах, семінаріях, дитсадках, притулках.

Процес голосування у Підкарпатській Русі організовували лише в тих населених пунктах, де було більше 250 мешканців, жителі менших сіл мусили йти на голосування до сусіднього, більшого села. Оскільки Чехословаччина мала двопалатний парламент, голосували у 1925-му за двох представників – депутата (у газетах його називали послом або ківетом) та сенатора. Цікаво, що виборець з тих пір дуже «помолодів», бо посла до парламенту у 1925-му мали право обирати громадяни, котрі досягли 21-річного віку. Сенаторів же і взагалі обирали лише, починаючи з 26-річного віку.

До виборів спеціальні комісії працювали над формування списку виборців, копію якого мали вивісити в кожному населеному пункті з 21 до 30 жовтня, аби кожен громадянин міг себе у списку перевірити. Якщо людини не було у списку, вона могла звернутися до комісії і внести своє ім’я. Голосувати могли лише ті люди, чиї дані були внесені до списку виборців. Але що цікаво: вони не просто могли, а навіть мусили проголосувати! В газетах наголошували, що той, хто не проголосує, буде законно покараний. Мабуть, тоді на виборах всюди була майже стовідсоткова явка.

Передвиборча агітація 1925 року

Взагалі виборча система була, як на мене, доволі заплутаною. За три дні до виборів, представники міських чи сільських урядів мали рознести і вручити особисто кожному зареєстрованому виборцю одну або дві легітимації (документ, який підтверджував його право на голосування) – в залежності від того, скільки років виборцю. Разом з легітимаціями виборцю також видавали листки (в газетах також їх називали цидолами) – по одній за кожну партію, яка балотувалася до парламенту. Аби люди не переплутали, листки за посла були білого кольору, за сенатора – жовтого. Усього цих листків виходило більше двох десятків. На листках розміщувався номер партії, коротка інформація про неї та її кандидатів. Виборець мав ознайомитися з інформацією, подумати три дні, а тоді йти на вибори.

В неділю, 15 листопада 1925 року, о 8-ій годині ранку на виборчих дільницях збиралися члени комісій, до яких також входили представники усіх місцевих партій. Вони розділялися на дві групи – посольські і сенатські – і розходилися по різних кімнатах. Перед відкриттям дільниць усі члени комісії повинні були особисто переконатися у тому, що скриня (як писали у газетах, лада) – пуста. Перед усіма керівник комісії її закривав, далі члени комісії отримували від керівника конверт і набір листків. По одному вони заходили за «фірангу» – мабуть, закритий шторою або тканиною куток кімнати, там мали вибрати з листків усіх партій одну, вкласти її у конверт, заліпити його і винести. В урну члени комісії мали вкинути конверт з листком обраної партії, а всі інші листки треба було викинути у кошар або відкриту скриню біля урни.

Після того, як всі члени комісії проголосували, двері дільниці відкривалися і до голосування запрошували усіх інших виборців. Людина мала принести на дільницю свої легітимації та листки усіх політичних партій, які трьома днями раніше їй вручили представники влади. Якщо виборець листки за ці дні загубив, йому на дільниці видавали інші. Бувало таке, що виборець приходив на дільницю лише з тим листком, який він планував вкинути у конверт. Навіть тоді члени комісії мусили знову видати йому листки усіх партій, аби людина у кутку для голосування ще раз їх переглянула і подумала. А далі так само: з листків виборець мав обрати один, вкласти його у конверт, заліпити, винести та вкинути конверт у закриту урну, а невикористані листки – у відкриту скриню або кошик.

Передвиборча агітація 1925 року

Цікаво, що для того, аби вибір приймався свідомо, на рівні державного закону по всій Чехословаччині було заборонено протягом двох днів – 14 та 15 листопада – продавати та розливати спиртні напої. Того, кого піймали на порушенні цього закону, чекало позбавлення волі на термін від 1-го до 6-ти місяців.
Комісія мала право закрити дільницю раніше, якщо всі виборці, зазначені у списку, вже проголосували. Після закриття дільниці члени комісії відкривали урну, а голова комісії витягав з неї по одному конверту, відкривав, зачитував номер партії, показував усім присутнім і відкладав. Листки складали у стовпчики, а потім перераховували. Вигравала, зрозуміло, та партія, у якої голосів було найбільше.

Як писали газети, перші результати почали надходити вже в неділю ввечері, хоча остаточних даних не було і через два дні після виборів. На жодній з дільниць не фіксували порушень або непорядків. От лише на Мараморощині жителі деяких населених пунктів не змогли проголосувати через велику повінь. Тоді річка Тиса затопила села Велятино та Вилок, відрізало від залізничного сполучення Королево та Ясіню, ледь не знесла міст у Солотвині, тож поки солдати рятували ці населені пункти, вибори проводити було дуже складно або й просто неможливо.

Всього ж на виборах 1925 року проголосували 245 743 жителя Підкарпатської Русі, які найбільше голосів віддали…комуністам – за депутата від комуністів проголосували більше 74 тисяч краян, а за кандидата у сенат від комуністів віддали 63 тисячі голосів. Таким чином комуністи отримали два депутатські мандати і один сенатський, загалом же у 1925-му депутатами парламенту від Підкарпатської Русі стали др. Августин Штефан, др. Андрій Корлат, Іван Куртяк, др. Йосиф Ґаті та Іван Мондок, а сенатором став комуніст Іван Боднар.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

26 − 25 =