Петро Свалявчик: «Діти не бояться малювати, експериментувати, тому варто розвивати їхній талант змалку» (Фото)

Опубліковано:

Розвивати особистість творчістю потрібно з юного віку – переконані митці. Саме з цією метою вже понад рік в Ужгороді працює унікальна дитяча професійна художня студія, яку заснував відомий художник, лауреат європейського конкурсу портретистів Петро Свалявчик. Про цікаві методи розвитку творчих здібностей та роботу студії спілкуємося з митцем.

– Пане Петре, перш за все розкажіть про свою художню студію, яка, без сумніву, нині є родзинкою міста.

– Ідея відкрити студію виникла спонтанно. У багатьох моїх друзів є діти, і я чув від них, що їм нікуди віддати дітей займатися. Художня школа в місті є лише одна – чудова Школа мистецтв на площі Петефі, яку я сам закінчив. Але вона не може прийняти всіх, бо бажаючих справді багато. Ви знаєте, коли художнику якась ідея приходить в голову, він довго не думає. Так і я вирішив: робимо. На наступний день вже мав приміщення, за 3-4 місяці зробив ремонт і був готовий до відкриття. Як має працювати студія, я вже знав, велике враження на мене справила Флоренція, де я мав змогу побувати в одній із найпрестижніших приватних дитячих художніх шкіл. Я побачив там прекрасну атмосферу, офіційно придбав програму викладача і за нею відкрив навчання у своїй школі.

-То ви зараз нашаровуєте європейську систему на традиції Закарпатської школи живопису, так?

-Закарпатська школа живопису також пішла з Європи, бо її корифеї навчалися в європейських навчальних закладах. У нашій навчальній програмі насправді не було нічого дивовижного, чогось, чого я не знаю, але в ній є багато свободи. Основна ідея – у тому, аби привити учневі велику любов до мистецтва, стати на його колію і дозволи зробити так, як він хоче, лише направляючи його. Ми, наприклад, дозволяємо іноді дітям малювати на стінах, на великому панно. Так вони можуть випустити пару.

– А на партах можна малювати?

– Ні, не дай Бог. Художник повинен мати повагу до свого місця роботи. Після заняття за собою треба помити палітру, фарби видавлювати акуратно по спектральному колу, парта має бути чистою. Моя студія забезпечує учнів усім, але вони мають цінувати це. Помили після себе – і лише тоді пішли додому.

-То є певний момент і виховання особистості?

– Не лише виховання, а і навчання, всебічного розвитку. Наприклад, недавно ми з 12-ма учнями молодшої групи малювали планети Сонячної системи. Ніхто з дітей не знав усіх їх назв та кількості. Тому ми, малюючи, вчили назви планет, я розповідав різні цікавинки про них. Можемо ми на заняттях перейти на музику чи інші теми.

-Ви вже згадали трохи про кількість учнів, але уточніть, скільки їх наразі всього і як можна довас долучитися?

– Нині у нас навчаються дві групи: молодша і старша. Молодші мають заняття у понеділок та середу, з 16.00 до 17.30, старші – у вівторок та четвер в той же час. Влітку був трохи інший розклад, з 12.00 до 13.30. Долучитися до нас можна і посеред року, якщо дитина має бажання і здібності. Студія працює на вулиці Капушанській, 64. Туди можна підійти і записатися.

-Студія забезпечує учнів матеріалами, так?

– Так, усіма художніми матеріалами. У нас саме професійна студія, ми маємо у розпорядженні більше 20 мольбертів, планшети, гіпсові форми, 3 тисячі олівців, акварельні, пастельні найвищої німецької якості. Учні працюють за спеціальним столом, який я сам придумав, щоб було зручно приділяти увагу кожному.

– Зі скількох років можна долучатися до вас?

– Ви знаєте, у мене деякі семирічні діти так малюють, що й дорослі можуть позаздрити. Діти ще не бояться малювати, експериментувати, тому можна розвивати їхній талант змалку. Але треба індивідуально підходити до кожного учня, відчувати, чи він готовий навчатися, чи ще ні. Загалом вік наших учнів коливається в межах 7-15 років.

– А дорослі можуть займатися?

– Так, у нас є хобі-група, де навчаються дорослі. Я таке теж бачив в Італії – там у великій аудиторії десятки дорослих художників-аматорів сиділи, спілкувалися, пили вино, малюючи. Я тоді подумав, що було би добре такий гурток відкрити в Ужгороді. Нині маю групу з 7-10 осіб, котрі приходять вечорами і малюють.

– Були ще, знаємо, плани відкрити англомовну групу?

– Були такі заняття влітку, приходили діти і малювали. При цьому вивчали терміни англійською, спілкувалися.

– Ви – іменитий художник, тож теж повинні мати час на творчість. Чи вистачає його вам?

– Мені дуже подобається фраза нашого відомого художника Івана Шутєва про те, що художник немає нічого ціннішого за час. Я намагаюся знайти для своєї роботи час. Іноді працюю у своїй студії, іноді – вдома.

– Знаємо, що одним із ваших основних захоплень є портрети. Ви були лауреатом конкурсу портретистів, який проводився 2016 року у Парижі. Чим вам подобається саме цей жанр?

– Мені подобається людське обличчя. Взагалі дуже люблю спілкування з людьми, читаю книжки з психології, аби розуміти їхній характер, мати змогу максимально розкрити його на полотні. Як правило, чим краще ти знаєш людину, тим легше її намалювати. Щодо конкурсу портретистів, організованого ЮНЕСКО у Парижі 2016 року, то тоді я пройшов попередній відбір і поїхав до Парижа. На пленері у Нормандії 76 художників з різних куточків Європи мали намалювати моделей у маковому полі. Але можна було малювати і тих, з ким ти приїхав. Я малював свою дружину. У нас із собою в машині була вишиванка, Мар’яна одягла її, і ястворив такий портрет дружини у вишиванці з маками.

– А що найбільше надихає вас у творчості?

– Знаєте, найбільший шедевр, який я створив,– це моя сім’я. І вона мене надихає. Дружина, діти – заради них я живу і працюю.

– Як ви гадаєте, чому кожній людині варто розвивати свої творчі здібності?

– Мистецтво – це пізнання світу. Все, що нас оточує – це мистецтво. Тому, розвиваючи свої творчі здібності, ви краще пізнаєте світ. Наше місто це велике мистецтво, колись його, камінчик за камінчиком, створювали для нас, щоб ми мали цю історію, мали чим пишатись. Сьогодні мені болить Ужгород і його занедбаність, болять скандальні забудови зелених зон, спотворення його архітектурного обличчя. І я не можу просто спостерігати за цим, я визрів, щоб змінювати.

– Ви йдете до Ужгородської міської ради під прапорами команди Удар Віталія Кличка?

– Так, я з Ударом Віталія Кличка. Для мене ця людина авторитет, людина, яка веде за собою і на власному прикладі показує, що нема нічого неможливого. Якщо є бажання, має бути і дія. Він мені близький по духу, я розділяю ті принципи, які сповідує Удар і вірю, що мої знання, вміння, досвід та наполегливість стануть в нагоді рідному місту.

Про Захід