Сьогоднішній гість нашої редакції – Ярослав Ступник, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Ужгородського національного університету.
З минулого року він відповідає за розвиток нової для вишу спеціальності «Правоохоронна діяльність». Її відкрили і провели перший набір студентів лише торік. Однак за підсумками цьогорічної вступної кампанії вже очевидно, що запровадження спеціалізованого навчання для майбутніх і нинішніх правоохоронців – дуже своєчасне і правильне рішення.
Говоримо з Ярославом Валерійовичем про його роботу в УжНУ, про виклики, які нині стоять перед місцевою владою, і загалом про безпеку у громадах.
ГОТУЄМО ПРОФЕСІОНАЛІВ З ВИСОКОЮ ПРАВОВОЮ КУЛЬТУРОЮ
– Ярославе Валерійовичу, через рік після впровадження спеціальності «Правоохоронна діяльність»: чи можна стверджувати, що очікування керівництва юридичного факультету виправдалися?
– Безумовно, що так. Зізнаюсь, що минулого року у нас були певні побоювання і перестороги, що нам не вдасться виконати набір студентів, оскільки ми отримали ліцензію на підготовку спеціалістів незадовго до початку вступної кампанії. Була небезпека, що ми не встигнемо розрекламувати і повідомити абітурієнтів про наявність нової спеціальності. А треба було швидко донести до людей інформацію, що тепер вже не треба їхати у Львів, Київ чи Харків і вступати у спеціалізований виш, а можна в УжНУ здобути спеціальність «Правоохоронна діяльність».
Благо, такі наші побоювання не справдилися: результати вступної кампанії навіть перевершили наші сподівання і спеціальність виявилася дуже популярною серед абітурієнтів. Що говорити, якщо лише на заочну форму навчання в магістратуру вступили одразу 72 студенти, і вже цієї осені ми готуємося до випуску перших магістрів.
– А які підсумки цьогорічної вступної кампанії?
– Дуже добрі. За рік про нас дізналося багато людей в усіх районах Закарпаття, ми провели профорієнтаційну роботу, вже почало працювати «сарафанне радіо» – колеги діляться інформацією про нас між собою. Тож у підсумку ми на початку навчального року зарахували 85 нових студентів. Якщо коротко підсумувати результати за два роки, то можу сказати, що ми даремно хвилювалися: спеціальність затребувана і я впевнений, що надалі її популярність буде тільки рости.
– Наскільки мені відомо, велике зацікавлення в опануванні даної спеціальності виявили і працівники правоохоронних та контролюючих органів?
– Так, велика частка абітурієнтів – це ті, хто вже здобув вищу освіту, серед яких чимало теперішніх працівників правоохоронних органів. Натомість студенти бакалаврату – це, переважно, випускники шкіл. Ми ж у свою чергу намагалися скласти навчальну програму так, аби зробити великий ухил робити на практику. Налагодили співпрацю та підписали договори з усіма правоохоронними та контролюючими органами, на базі яких студенти проходять практику. В результаті, після завершення навчання, у них є не лише сильні теоретичні знання, але відповідні практичні навики.
– І стріляти вміють?
– (Посміхається) Так, і стріляти вміють, і добру фізичну підготовку мають, і психологічно стійкі, і в нестандартних ситуаціях уміють добре діяти. А ще, що дуже важливо, – вміють комунікувати, спілкуватися з громадськістю, говорити із звичайними людьми. Не з позиції сили чи службового становища, а як із рівноправним громадянином.
Це, до речі, дуже важливий аспект. Хочу наголосити: ми ставимо перед собою завдання готувати не просто класичних «міліціонерів», які були зосереджені переважно на каральних функціях. Наше завдання – сформувати професіонала, для якого пріоритетом буде людина, її права та свободи. Це дуже важливо зараз, коли завершується децентралізаційна реформа, сформовані ОТГ, запроваджуються нові підходи доуправління громадами. Суттєво змінюється сама організація життя, люди справді отримують можливість впливати на майбутнє свого села чи міста. Вони це бачать і стають активнішими. Відповідно, й комунікації правоохоронців ставатиме більше. Тому, повертаючись до навчального процесу, нам важливо дати студентам не лише професійні знання, а й відповідну правову культуру.
МІСЦЕВА ВЛАДА МАЄ МИСЛИТИ СТРАТЕГІЧНО
– Ярославе Валерійовичу, ви наголосили, що після децентралізації правоохоронці в громадах мають працювати по-іншому. Це ви маєте на увазі поліцейських офіцерів громади?
– В тому числі і їх. Але в ширшому розумінні я говорю взагалі про безпеку. Бо це, я переконаний, одне з найважливіших питань, яке турбує реально кожну людину. Протягом останніх років в Україні триває децентралізація, в результаті чого суттєво змінюються сфери відповідальності на локальному рівні: громада стає ключовим гравцем, який самостійно визначає пріоритети правоохоронної роботи, а також інших видів діяльності, спрямованих на створення безпечного середовища.
Відповідальна місцева влада має бути зацікавлена у забезпеченні правопорядку на своїй території. Адже від рівня безпеки в громаді залежить і добробут людей, від швидкого й ефективного реагування на злочини – їхня захищеність, а від превентивної роботи – менша кількість правопорушень і злочинів в майбутньому.
Чи цим повинні займатися лише правоохоронні органи? Зрозуміло, що ні. Безпека в місті, селі, селищі є спільною відповідальністю і поліції, і місцевої влади, і мешканців. Чи можуть їм у цьому допомогти люди і місцеве самоврядування? Однозначно – так!
– Цікаво, а як?
– Місцева влада відповідає за забезпечення добробуту, за освітлення території в темну пору доби, за ремонт доріг та пішохідних доріжок, аварійних будинків тощо. Фокусувати діяльність поліції слід на важливих для населення аспектах безпеки в громаді (наприклад, наркоманія, крадіжки і таке інше). І всім разом треба домовлятися, як подібні проблеми краще вирішувати.
До прикладу, місцева влада спільно з мешканцями може визначити небезпечні для людей ділянки в місті, селі, селищі та краще зрозуміти потреби в безпеці. Місцева влада може відповідати на запити людей щодо підвищення рівня безпеки конкретними діями, через що довіра до неї зростатиме. Місцева влада може сформувати пріоритети в сфері розвитку території, які важливі для населення, та передбачити ефективний план досягнення цілей.
– Це звучить трохи складно. Можете пояснити наприкладах?
– Будь ласка. Наприклад, безпечна територія привабливіша для інвестиційних проектів, а це дає можливість залучити зовнішні кошти для розбудови громади. На Закарпатті цей зв’язок є очевидним: чим безпечніше місто чи село, тим воно комфортніше для туристів, які принесуть додатковий дохід для громади.
Але підхід у кожного до цієї проблеми може бути різний. Тому місцева влада має думати стратегічно. Наприклад, для однієї громади питання безпеки будуть пов’язані з нафтопроводом, який проходить їх територією, чи можливими зсувами або повенями. Для іншої громади більш актуальним буде сезонний туризм, зокрема гарантія безпеки відпочиваючим і місцевому населенню.
– Тобто ви розглядаєте цю проблему так широко…
– Так, бо безпека – це відчуття людьми захищеності, комфорту, соціального благополуччя, а не лише відсутність небезпек чи низький рівень злочинності. Коли людина спокійна, що на дорогу не вилетить п’яний водій, що в квартиру чи хату не влізе грабіжник, – це, безумовно, теж складові безпеки. Але є й інші складові… Наприклад, упевненість, що швидка справді приїде, а лікар буде професійним. Що пожежна машина на виклик прибуде вчасно, якщо (не дай Боже) станеться біда. І таких прикладів можна навести багато…
– А якщо повернутися до питання про поліцейських офіцерів громади, як вважаєте, вони потрібні?
– Так, це дуже хороша ідея, і вона вже успішно працює у багатьох громадах в тих регіонах України, де реформа децентралізації відбувається швидше, ніж на Закарпатті. У поліцейського громади йде солідарне фінансування. Тобто громада частково покриває ті витрати, які пов’язані з його роботою. І, відповідно, цей офіцер підзвітний цій громаді. Він підпорядковується вищому керівництву Національної поліції, але контролює його діяльність саме керівництво громади, жителі. За результатами цього контролю й оцінюється його робота.
Тому, як я вже на початку говорив, дуже важливо, щоб поліцейський офіцер громади був не тільки професіоналом, а ще й умів комунікувати, спілкуватися з громадськістю, говорити із звичайними людьми. І головне – чути їх. Цьому ми і навчаємо наших студентів в Ужгородському національному університеті.
Розмовляв Михайло Дем’ян
