Закарпатські новини Здоров'я Соціум

Гімнастка Валерія Юзьвяк: «Нині я змагаюся за головну медаль – за своє здоров’я»

Ужгородка Валерія Юзьвяк добре відома у світі художньої гімнастики спортсменка. У свої 21 вона вже дворазова чемпіонка Європи, призерка чемпіонату світу, майстер спорту міжнародного класу. Цьогоріч мала збутися найбільша мрія Валерії, до якої вона йшла з 5-річного віку, – участь в Олімпійських іграх. Однак замість підготовки до ігор у Токіо, Валерія змушена розпочати іншу боротьбу – за своє здоров’я і життя.   

– Валеріє, днями ви приголомшили своїх друзів і прихильників звісткою про те, що у вас виявили рабдоміосаркому. Як це сталося?

– Мене останнім часом непокоїло здоров’я, тож минулого року я кілька разів зверталася до лікарів, намагалася розібратися, що зі мною. Однак ніхто з фахівців не міг пояснити, у чому справа. На початку цього року я звернулася до ще одного лікаря, він відправив мене на УЗД, яке виявило невелику пухлину. МРТ підтвердило це, а проведена біопсія показала підозру на рабдоміосаркому. Днями мене з лікарем збірної та мамою запросили в Інститут раку і повідомили, що я хвора і потрібне лікування. Знаєте, дуже важко дізнаватися такі новини про своє здоров’я. Але мене одразу підбадьорили, сказали, що маю великі шанси на повне одужання. Тож у неділю ми їдемо в Німеччину, там уже чекають лікарі, які беруться за моє лікування. Морально я готова до всього, рук опускати не збираюся, буду боротися за своє життя.

– Чи відчуваєте ви зараз підтримку спортивної спільноти, своїх друзів?

– Я відчуваю підтримку всього світу! Навіть не очікувала такої уваги, якщо чесно. Мене підтримує вся Україна, весь світ і це дуже приємно, з’являється віра у те, що ти не залишишся зі своєю бідою на самоті. Підтримка моїх колег ще раз доводить, що світ спорту – це одна велика сім’я. Мені щодня пишуть, дзвонять, допомагають добрим словом і грошима.

– Чи вистачає вам зібраних наразі коштів на початок лікування?

– Так, вистачає, хоча зібрана далеко не вся сума, яка потрібна на лікування. Але я вірю, що мене не залишать у цій біді, що вдасться зібрати усю необхідну суму.

– Я чула, що ваші друзі в Ужгороді вже планують організувати турнір з художньої гімнастики на вашу честь.

– Так, я знаю, мені це дуже приємно. Також мені сказали, що в Ужгороді буде проходити благодійний марафон «Біжу за Валерію». Я дуже вдячна усім, хто це робить, для мене це важливо.

– Скільки років ви займаєтеся художньою гімнастикою?

– Вже шістнадцять. Я народилася в Ужгороді і почала там займатися гімнастикою з 5 років. Мама хотіла віддати мене на танці, бо сестра ними займалася, але у 2004 році я побачила по телевізору виступ Ганни Безсонової на Літній Олімпіаді і сказала мамі, що теж так хочу. Першим моїм тренером була Катерина Мовчан, згодом перейшла до Марини Плавайко. У 2012 році, коли мені було 13 років, я потрапила у склад української збірної. Деякий час навіть буда капітаном збірної.  

– Усі гімнастки – завжди у такій ідеальній формі! Як вам вдається роками її підтримувати?

– Коли ти серйозно займаєшся, особливо у збірній, то це не так уже й важко. Тому що скільки би ти не з’їв, на тренуванні все одно це скинеш.

https://youtu.be/qblzXfSewps

– Ви готувались до участі в Літніх Олімпійських іграх 2020 року в Токіо. Це мала бути ваша перша Олімпіада?

– Так, хоча у 2016 році я їздили на ігри як запасна гімнастка. Тоді не виступала, але була поруч із дівчатами, бачила, як там усе влаштоване, чого очікувати. Олімпійські ігри були моєю мрією ще з дитинства, я дуже багато готувалася до них, по 8 годин на день щодня тренувалася у залі. Тому що це змагання зовсім іншого рівня, туди їдуть лише найкращі.

– Уявляю, як важко було почути, що ігри переносяться…

– Так, якийсь час я навіть була в депресії, бо дуже чекала ці змагання, вони були головною мрією мого життя. Уже й програми підготували, коли в березні почався карантин і нам повідомили, що ігри перенесли на 2021 рік. Це був шок! Деякі дівчата вирішили, що не чекатимуть рік і завершили спортивну кар’єру. Це для мене стало додатковим потрясінням, бо у нас була дуже злагоджена команда, я саме з цими дівчатами хотіла поїхати на Олімпіаду. 

– Чому дівчата полишили спорт?

– У нас вид спорту дуже молодий, тому з кожним роком стає все важче тренуватися, тримати себе у максимальній формі. Вони вирішили, що не можуть тренуватися ще один рік. У мене теж були такі думки, але я вирішила залишитися.  

– Якщо ви пропустите цьогорічну Олімпіаду, це буде для вас черговим ударом?

– Ви знаєте, ні. Зараз для мене найголовніше – моє здоров’я, ось це буде найголовнішою медаллю у моєму житті. Хтозна, можливо, я ще матиму шанс представляти Україну на цьогорічних Олімпійських іграх, якщо справлюся з хворобою. Якщо ж ні, звісно, буде шкода пропустити Олімпіаду, бо це – мій останній шанс туди потрапити. Через чотири роки я вже точно піду з великого спорту, вік не дозволить мені виступати на змаганнях такого рівня.

– Чи маєте ви плани стосовно того, чим будете займатися після того, як покинете великий спорт?

– Хочу спробувати себе у тренерській справі, мені здається, у мене непогано виходить працювати з дітьми.

Ми не знаємо, чи зможе Валерія Юзьвяк відновити здоров’я до літа, аби здійснити свою мрію і поїхати на Олімпійські ігри, але дуже хочемо у це вірити. Медики дають обнадійливі прогнози, тож давайте разом допоможемо талановитій землячці. Зробити це можна, переказавши доступну для вас суму. Реквізити для переказу:

5363542015389795 UAH (ПриватБанк)

5363542015389787 EUR

Юзьвяк В. В.(Yuzviak Valeriya)

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + = 23