Бо заразитися чимось, здаючи кров, нині неможливо, зате ваш стан здоров'я – під постійним контролем
Із початком гібридної війни на сході України потреба в крові закономірно зросла. А от бажаючих здати – її не густо. В Ужгороді, приміром, на день таких знаходиться заледве 10 осіб, при тому що треба би – у 5 разів більше. Відтак медики закликають краян бути активнішими в цьому плані. Хто може стати донором, а хто ні й чому добре ділитися своєю кров'ю для самої людини – в програмі 21 каналу “На часі” розповідала лікар відділу трансфузійних інфекцій Закарпатської обласної станції переливання крові Тетяна Бушко. Ми вибрали найцікавіші моменти з передачі для наших читачів.
Кров можна здавати до 5 разів на рік, плюс багаторазово – плазму
Отже, за словами Тетяни Георгіївни, донором може стати громадянин України (і щоб підтвердити це, на станцію переливання крові треба приходити з паспортом) віком від 18 до 60 років, який почувається здоровим. Аби переконатися, що він справді такий, – перед процедурою медики проводять опитування й певні дослідження. Звісно, ті, хто перехворів на туберкульоз, ВІЛ чи гепатити, не допускаються до донорства. “Хоча що стосується конкретно гепатиту А, як би тяжко його людина не перенесла, насправді її кров у подальшому безпечна. Але оскільки раніше гепатити А, В, С не розрізняли, то законодавча заборона на забір такої крові залишилася. Думаю, через якийсь час цю норму скасують”, – каже Тетяна Бушко. З огляду на нинішнє поширення ГРВІ вона також наголошує, що донором можна стати лише через 3 тижні після одужання.
“До речі, здавати кров – добре для самої людини. Наразі є купа інфекцій, які ніяк не дають про себе знати роками, а тут якщо щось – зразу бачимо. Маємо набір тестових скринінгів, котрі виявляють усі небезпечні інфекції, в тому числі й СНІД. Та навіть загальний аналіз крові з пальця, який роблять щоразу перед процедурою, дуже й дуже інформативний. Власне, тому й корисно здавати кров, що ти перманентно відстежуєш стан свого здоров'я. Постійні донори можуть через 2-3 дні після здачі звернутися до нашого терапевта, й вона дасть результати аналізів, скаже, до якого фахівця звернутися за потреби”, – пояснює лікарка. Правда, у нас поки кров здають переважно родичі хворих із стаціонарів. І все ж про виявлені відхилення ОСПК обов'язково повідомляє санстанцію, інфекційну лікарню тощо.
Варто зауважити, що напряму кров нині вже не переливають – з неї роблять препарати або розбирають на компоненти. Тому в краї є 2 види донорства: плазмофорез і здача крові. Другу процедуру можна пройти раз на 60 днів, щоб був час на відновлення крові. А от першу дозволяється проводити раз на 2-3 тижні – плазма заміщається за 24 – 48 годин. “Здоровій людині не зашкодить 5 разів на рік здавати кров і багаторазово – плазму. Там спеціальний графік складається, все відслідковується у плані гемоглобіну, ШОЕ, щоб, не дай Бог, не нашкодити здоров'ю донора”, – підсумовує Тетяна Бушко.
Кров у нас перевіряють за ВООЗівськими стандартами
Тетяна Георгіївна розвіяла низку “донорських” упереджень. По-перше, прямого переливання крові наразі не існує. А щоб унеможливити подальше зараження репацієнтів через неї, лабораторія ОСПК перевіряє за всіма показниками кров, зібрану на території цілої області, й тільки після цього її беруть в роботу – сортують, виготовляють із неї препарат альбумін (раніше, до речі, асортимент був ширшим) та такі компоненти, як плазму, еритроцити, тромбоконцентрат. На жаль, останні два не можуть зберігатися більше 24 годин, тобто запастися ними не можна.
А от свіжозаморожену плазму на півроку консервують, щоб перекрити так зване “сіре вікно”. За словами лікарки, під цим поняттям розуміють період, коли якийсь небезпечний вірус уже потрапив у організм людини, але антитіла до нього ще не виробилися, відтак аналізи їх не зафіксують. От для виключення такої потенційної загрози й є піврічний “карантин”. Але попри це, виробники нині стараються випускати такі тести, що вловлюють навіть дуже малі дози інфекцій, котрі циркулюють у фазі “сірого вікна”. Власне, сучасні аналізи на ВІЛ і гепатит В виявляють не антитіла, а самі вірусні частинки, тож якщо донор заражений – це зразу буде видно.
“Апаратура у нас американського, французького та швейцарського виробництва, стандарти – ВООЗівські, тож репацієнту заразитися через кров неможливо. Та й сам донор при заборі крові абсолютно нічим не ризикує – всі прилади, які при цьому використовують, одноразові. Часи, коли щось там кип'ятили й застосовували повторно, – у далекому минулому, я в своїй практиці такого навіть не застала”, – підсумовує Тетяна Бушко.
На одного закарпатця припадає 6 г донорської крові. А мало б бути 12…
Донорство у нас розраховане переважно на свідомість людей. Радянська система служби крові, котра була найкращою в світі – дійсно науково відпрацьованою і широкомасштабною, – звісно, залишилася в минулому. Нині звичайний донор отримує перед процедурою чай із булочкою, а після – 27 грн як компенсацію обіду, ну ще відгул на роботі; ургентні донори мають певну невелику плату. Це в Ужгороді. По районах – як затвердили місцеві РДА. Визначені законом пільги мають лише почесні донори, а їх на все Закарпаття 2400. І здавати кров краяни, на жаль, не поспішають, навіть зараз, коли вона дуже потрібна пораненим на сході…
Ситуацію щодо наявності донорської крові в області Тетяна Бушко прокоментувала так: “Щоб було ідеальне забезпечення, на одного мешканця регіону має припадати 12 г крові, а в нас є 6 г. Власне, в середньому по Україні виходить такий же невтішний показник. Тому створити великий банк крові ми не можемо, працюємо весь час у напрузі. На Закарпатті найбільше людей мають ІІ групу крові, її вистачає. А стосовно інших – доводиться видзвонювати, просити… Всі медпрацівники регулярно здають кров, і так викручуємося”.
Лікарка каже, що після останніх закликів у ЗМІ “МНСники”, спортсмени, міліціонери та чиновники з ОДА й РДА приходили здавати кров для воїнів АТО. Трапляються й індивідуальні добровольці – в середньому 5 на день. Але цього недостатньо. Студенти, приміром, абсолютно пасивні. Між тим якби хоч раз-двічі на рік кожен здоровий закарпатець побував у ролі донора – ситуація однозначно вирівнялася б. Тож не будьте байдужими, поділіться своєю кров'ю з тими, для кого це життєво необхідно. Тим більше, що й вашому організму це на користь.
Мирослава Галас, Закарпатська правда
До теми
Донори в середньому живуть на 5 років довше
Регулярне донорство корисне для нашого організму. Згідно з дослідженнями Всесвітньої організації охорони здоров'я, ті, хто постійно здає кров, в середньому живуть на п'ять років більше. Якщо у здорової людини вилучити 450 мл крові, це ніяк не вплине на її самопочуття й фізіологічні функції. При цьому є принаймні 5 важливих плюсів.
1. Донорство сприяє постійному омолодженню організму. Тобто людина здала кров, і організму надходить сигнал: пора оновлюватися. Це є потужною профілактикою захворювань серцево-судинної, імунної системи, порушень травлення, роботи печінки й підшлункової залози.
2. Донорство підсилює стійкість до крововтрати при аваріях, нещасних випадках, опіках, важких операціях. Це своєрідне загартовування на випадок можливої крововтрати.
3. Це ефективний засіб профілактики серцево-судинної системи. Фінські вчені провели спостереження над донорами-чоловіками й дійшли до висновку, що вони в десятки разів менше схильні до інфаркту міокарда. Американські вчені встановили, що донори-чоловіки на 30% рідше страждають від серцевих нападів.
4. Донорство сприяє виведенню зайвого баласту з організму: надлишку крові та її елементів. Організм сучасної людини нерідко перевантажений різними корисними речовинами, і повнокров'я – цілком поширене нині явище. А, наприклад, підвищений вміст заліза в організмі шкідливий, оскільки воно є оксидантом – речовиною, що легко окислюється, і в свою чергу, окислює навколишні молекули.
5. У донора є можливість постійно контролювати стан свого здоров'я за рахунок регулярних медичних обстежень і безкоштовних аналізів на найрізноманітніші інфекції.
