Він – один із найбільш успішних сучасних письменників України. Своєю творчістю популяризує наш край не тільки в інших областях, а й за межами країни. Мирослав Дочинець, лауреат Шевченківської премії, відомий письменник, котрий стверджує, що намагається побороти в собі журналіста, а в дитинстві мріяв бути трактористом, став сьомим гостем літературного клубу “Читаємо разом”, який діє на філологічному факультеті.
Формат зустрічі, чи засідання, був традиційним – запитання-відповідь. Послухати письменника прийшли викладачі і студенти не тільки філологічного, а й інших факультетів. Серед гостей, а точніше уже почесних членів клубу, був й Олександр Гаврош.
Не кожного дня за чашкою теплого чаю можна послухати Мирослава Дочинця, так ще й дістати відповіді на твої запитання. Одні цікавилися ним як людиною. На це відповідав словами класика, мовляв, не варто порпатися в білизні письменника, адже головним тут є не він, а його твори. Інші детально розпитували про вже написані тексти. Цікавив принцип обрання героям імен, що цьому передує, з чого починається написання творів, як зберігається загадка пропорцій тощо. Присутні хотіли почути, як він працює, чим керується при написанні творів, що хоче донести адресатові, що вкладає, як тримає контакт із читачами – про все це було сказано.
Наприкінці – традиційне спільне фото і неформальна частина, де хтось купив книгу з автографом, хтось задавав ще додаткові запитання, одні цитували вірші, а інші – обговорювали майбутніх “Березневих котів”. Така-от літературна зустріч із відомим, напевно, вже класиком Мирославом Дочинцем.
Сентенції, що нас вразили і які, сподіваємося, хоча б частково передадуть дух зустрічі, наводимо нижче. А інформацію щодо майбутніх зустрічей з відомими особистостями у літературному клубі “Читаємо разом”, шукайте у спільноті за посиланням.
Написання творів – це гонитва за мріями. Це пошук химер.
Природа не терпить порожнечі. Людській душі треба за щось зачепитися, кудись пустити корені.
Війна – це історична якість, перерозподіл сил, енергії, мислення.
Все, що ми робимо словом, – це живопис.
Тексти – це якість духу.
У цьому світі важливіше знати, чого тобі не треба, аніж те, що тобі потрібно.
Все чуже відкриває своє.
