Напередодні Нового року – у день католицького Різдва, – жителі старовинного будинку по вул. Берчені, 19 побачили: паркан їх двору пошкоджений, невідомі чоловіки хочуть встановити новий. “Покращена” огорожа повинна була зменшити їх територію, натомість – збільшити подвір'я сусіда. Справа закінчилася штовханиною і втручанням міліції.
На сусідське подвір'я – з охоронцями
“Я вийшов погуляти з собакою, бачу – ріжуть наш паркан зі сторони сусіднього двору, – розповідає один із мешканців Берчені, 19 Віктор Опаленик. – Працювали двоє чоловіків, біля них стояли ще двоє у формі, що нагадує приватну охоронну фірму”.
Його 75-річна теща – Вероніка Орос, – народилася й виросла у будинку, якому більше 100 років. Каже – за її пам'яті шматок землі, який став тепер предметом суперечки між сусідами, належав саме жителям будинку на Берчені, 19.
Тож жінка того дня налаштувалася рішуче – стала біля уже розрізаного паркану на межі двох дворів й сказала: будівельників на свою землю просто не впустить. Тут, з її слів, охоронці й проявили “умілість” – почали штовхати. На місце події довелося викликати міліцію, тепер справу щодо інциденту вивчають ужгородські правоохоронці. А перенести паркан та змінити межі дворів того дня таки не вдалося.
Жителі однієї з квартир по вул. Берчені, 19 – подружжя Опалеників, – констатують: це лише найсвіжіший інцидент, пов'язаний із багаторічними спробами відібрати від них шматок їх власного подвір'я.
У цьому одноповерховому будинку є 5 квартир, де живе більше 16 чоловік – діти, дорослі, пенсіонери. До будинку примикає внутрішній дворик, що має конфігурацію, схожу на “Г”.
У подружжя Опалеників є численні матеріали “земельної справи”, які свідчать – саме у такій конфігурації ділянка зафіксована у давнішніх документах. Зокрема, це підтверджуються інвентарною справою, які містить дані про ділянку та її розміри у 1990 році.
Люди кажуть: у 2011 році на шматок землі, що, так би мовити, “випирає”, почала претендувати власниця приміщення із сусіднього подвір'я – вул. Берчені, 21.
Мова йде про Марію Зілгалову – депутата Ужгородської міської ради. “У 2011 році в наш город проникли землеміри, – пригадує наша співрозмовниця Ангела Опаленик. – Я тоді спитала у сусідки: що це значить? Вона мене запевнила – нічого особливого, просто міряє свій двір. Я й тоді й подумати не могла, що насправді мова йде про частину нашого подвір'я!“.
Депутатка попросила, депутати дали
І от на засіданні сесії 14 жовтня 2011 року – депутати розглядають численні земельні питання, і вирішують – кому у місті давати землю, а кому ні. Серед прийнятих – земельне рішення №288.
На сайті міськради інформація – кому, де і скільки виділено землі, як бачимо самі, – навмисно приховано!
Так от в цьому “закритому” від сторонніх очей документі і є пункт 1.7, згідно з яким громадянці Зілгаловій М.М. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо ділянки, яка стала спірною і яка, твердять мешканці Берчені, 19 – завжди була частиною їх двору.
Обурені люди особисто приходять до депутатської зали, аби достукатися до обранців. Саме тоді мешканці дізналися, що у міськраді територію їх подвір'я вважають “вільною землею, що належить місту, і яку можна виділити у власність будь-кому на підставі вимог Земельного кодексу України”. Між іншим, на той час депутати, секретар Віктор Щадей та голова Віктор Погорелов постійно наголошували, що вільних ділянок у місті немає і на земельні питання взагалі накладено мораторій! Що, як бачимо, не заважало обранцям приймати конкретні земельні рішення та ще й приховувати інформацію від виборців “зірками”.
Відтак 30 грудня того ж року депутати приймають рішення №408, згідно з яким жителям Берчені, 19 також дозволяється розробляти проект землеустрою (це – перший крок для отримання ділянки).
Втім уже 24 лютого 2012 року проект землеустрою для Марії Зілгалової депутати (в тому числі, слід припустити – і вона сама, як депутат) затверджують рішенням №456. На практиці це означає, що їй дозволено взяти шматок ділянки в оренду на кілька років.
Земельне рішення №456 взагалі не опубліковано на сайті, що, знову ж таки, є кричущим порушенням законодавства.
У земельну справу втручається прокуратура
Рішення міськради №456 щодо пункту виділення спірної землі невдовзі опротестувала прокуратура міста Ужгород. Однак депутати цей протест відхили. Тоді правоохоронці звернулися до суду, будучи на стороні жителів Берчені, 19.
15 листопада 2012 року Феміда доходить висновку, що рішення депутатів – надати землю в оренду Марії Зілгаловій – треба скасувати.
Відтак формально клаптик землі знову опинився у власності громади Ужгорода. 31 травня 2013 року депутати міськради приймають рішення №919, згідно з яким жителям Берчені, 19 знову дозволили розробляти проект землеустрою – перший крок для майбутньої передачі ділянки у спільну власність.
І знову ж таки, попри порушення закону, рішення не публікується на офіційному сайті ради.
А у жовтні того ж 2013 року у Львівському апеляційному адміністративному суді вирішили, що висновок ужгородської Феміди щодо скасування рішення міськради треба відмінити. Тобто, рішення міськради 2011 року щодо здачі ділянки в оренду знову вступило в дію. Тож депутатка міськради у листопаді 2013 році отримала право на спірну земельну діяльну на підставі відновленого рішення ради.
Битва за землю – спроба №…
В період 2013-2014 років на подвір'я мешканців Берчені, 19 кілька разів приїжджали депутати земельної комісії, аби вивчити ситуацію. Було ще чимало “бюрократично-технічних” моментів, і ось нещодавно – на день Миколая, 19 грудня 2014 року – питання спірної ділянки знову постало на порядку денному.
Того дня депутати міськради приймають земельне рішення №1583, згідно з яким мешканцям Берчені, 19 таки затверджують проект землеустрою, що на практиці означає реальну передачу землі подвір'я у спільну власність господарів 5-ти квартир будинку.
Втім, як ми уже згадували, в день католицького Різдва перед Новим роком на межі дворів стався конфлікт, що закінчився втручання міліції.
Нещодавно Марія Зілгалова подала в суд – вимагає скасувати пункт 1.2. рішення міськради №1583 щодо спірної ділянки. Наразі Феміда уже заборонила співвласникам із Берчені, 19 дарувати, продавати, забудовувати ділянку. Втім, кажуть люди, вони й так не збиралися робити нічого подібного, бо на подвір'ї у них хіба що невеличкий город та простір, де бавляться діти.
Депутатка каже – все робить по закону
Автор звернувся щодо бачення конфліктної ситуації до самої Марії Зілгалової. Вона наголосила: все чинила в рамках закону. Зокрема, з її слів, до 2011 року ділянка належала Ужгородській міській раді. Тому вона й подала документи, щоб взяти наділ в оренду.
“Це було затверджено рішенням міської ради від 14 жовтня 2011 року, а 24 лютого 2012 року – затверджено проект вищезазначеної виділеної мені земельної ділянки. – каже Марія Зілгалова. – Однак у вересні 2012 року депутати міської ради, не вивчивши досконало питання виділення земельної ділянки в натурі, надали дозвіл на розробку проектної документації мешканцям вул. Берчені, 19, яка фактично накладалася на ділянку, що розташована напроти мого будинку, виділену мені в 2011 році“.
На питання – чи нема конфлікту інтересів у тому, що на той час, коли оформлялися документи на землю, Марія Зілгалова сама була членом земельної комісії міськради, – відповіла: участі в обговоренні та голосуванні не брала.
Депутат міськради наголошує, що в апеляційному суді Львова підтвердили законність рішення міськради про виділення їй землі в оренду.
“Спірна ділянка була відгороджена, огорожею від землі, що розташована між будинками на вулиці Берчені, 19 та 21, – каже Марія Зілгалова. – А саме тоді, коли я почала оформляти документи на землю в оренду, сусіди з Берчені, 19 самовільно знесли огорожу паркану, що розмежувала земельні ділянки на вул. Берчені, 19 та 21“.
Марія Зілгалова твердить: земля, за яку йде спір, потрібна їй для встановлення системи відведення води (будівництво дворівневого колодязю). Бо територія географічно така, що з гори до подвір'я стікають ґрунтові води, які під час дощів заливають подвір'я та підмивають фундамент будинку, який зведений у 1908 році.
Щодо інциденту напередодні Нового року, Марія Зілгалова каже – мала намір відновити ту межу, що раніше розмежувала земельні ділянки на вул. Берчені, 19 та 21. Це – аби відмежувати свою територію, яка в неї в оренді на підставі рішення ради 2011 року.
Додає: станом на той час, коли стався інцидент, жителі Берчені, 19 хоч і мали рішення міськради, проте ділянка не була ще зареєстрована. “Я сама викликала міліцію, бо сусіди чинили опір та фізичну розправу над робітниками, які намагалися відновити огорожу паркану, що була попередньо встановлена та розмежовувала земельні ділянки” – констатувала Марія Зілгалова.
А ще, на думку депутата, її колеги з міськради “заздалегідь свідомо прийняли помилкове і незаконне рішення про затвердження проекту землеустрою для жителів Берчені, 19, що і стало предметом конфлікту“.
А ви перевірили, чи ділянка під вашими вікнами дійсно ваша?
Чим закінчиться черговий суд між жителями Берчені, 19 і власницею приміщення Берчені, 21? Чи отримають 5 сімей право на ділянку, яка була їх двором ще з початку часів Незалежності? Чи переможе справедливість? Як то кажуть, далі буде.
До 9 травня 2011 року в Україні не діяв Закон “Про доступ до публічної інформації”. Це вже тепер ми можемо знати, де, кому і ким виділена конкретна земельна ділянка. А доти дізнатися на Поштовій – де й яка у місті територія вільна, а де вже приватизована і ким – без особливих труднощів міг дізнатися хіба що депутат міськради, тим паче – член земельної комісії…
Відтак, якщо під вашими вікнами зараз розташований дворик, це зовсім не означає, що це саме ваша прибудинкова територія і до вас якось не навідається “новий господар”. Як от і сталося на Берчені, 19.
Адже де-юре біля ваших вікон – вільна земля, на яку можна претендувати на підставі правил Земельного кодексу. І депутати міськради мають можливість виділяти наділи будь-де. Як, наприклад, в Ужгороді це нещодавно зроблено на площі Петефі – три шматки перед Будинком побуту “під гаражі”. Або ж клаптики землі виділено “для гаражів” у сквері на вул. Легоцького, 17.
Загляньте у Кадастрову карту України – а ваш двір, випадково, ще не чиясь приватна власність? Краще це з'ясовувати тепер, бо коли будівельники поставлять паркан і привезуть кран – може бути пізно. Тим більше, якщо власником ділянки виявиться депутат міськради.
Ярослав Гулан,
для Про Захід
фото автора
