Цими днями Закарпатський народний хор відзначає своє 80-ліття. Колектив, який зберігає народну творчість краю й популяризує її у всьому світі, справді має багату історію, традиції, власні таємниці й великі плани. Тож нині замість розлогих інтерв’ю ми зібрали десять цікавих фактів, які дозволять вам дізнатися ще більше про цей чудовий колектив.
- У різних джерелах дата, від якої відраховували вік Закарпатського народного хору, відрізняється.
Дійсно, у різних статтях різних років зазначається кілька варіантів дати, від якої хор відраховував свій вік. Однак нині колектив відзначає 80-ліття у той день, коли це справді відбулося, – 25 вересня. Директор-художній керівник колективу Наталія Петій-Потапчук має цьому докази – документ, який надав Державний архів Закарпатської області. Там зазначено, що саме 25 вересня 1945 року Постановою Народної ради Закарпатської України було створено Державний ансамбль пісні та танцю. У документі також значиться, що осідком колективу має стати Ужгород; служба в ансамблі вважається державною; затверджено штат у 108 осіб, а директором і художнім керівником ансамблю призначено Миколу Добродейова. Але чому тоді один із директорів колективу в статті до його 20-річчя називав датою створення 17 червня 1946 року? Все тому, що саме тоді Ансамбль пісні та танцю дав свій перший концерт. Однак варто взяти до уваги, що на той час колектив діяв уже майже рік: набирав репертуар і колектив, активно проводив репетиції – тобто діяв і працював, тож нині вважають, що коректніше назвати датою створення саме день, коли були підписані документи про його заснування.
- Першим осідком колективу було приміщення Угорського казино.
Поки нинішня будівля філармонії ще була синагогою, Державний ансамбль пісні та танцю мав інше приміщення. Розташоване воно на другому поверсі кутової будівлі на пл. Театральній – навпроти «Корони». Ця будівля була зведена у другій половині ХІХ столітті й належала Жиґмонду Бернату – юристу й багаторічному піджупану комітату Унґ. На другому поверсі цієї споруди понад 60 років діяло Угорське казино, яке також називали Товариським колом. Це був клуб, де чоловіки збиралися у вільний час за різним іграми (переважно картярськими й більярдом), а ще читали в бібліотеці свіжі газети й журнали, сидячи в зручних шкіряних кріслах. По завершенні Другої світової війни Товариське коло припинило існування, а націоналізовані приміщення на другому поверсі виділили для потреб новоствореної Закарпатської обласної філармонії (була заснована 19 лютого 1946 року).
Будівля колишнього Угорського казино та філармонії у 1991-1992 роках. Фото – з альбому Петра Сарваша «Архітектурна спадщина Ужгорода»
- Найтаємничішим художнім керівником колективу був перший – Микола Добродейов (Добродєєв).
Нині постать першого директора ансамблю ще недостатньо вивчена й оточена таємницями. У старожилів колективу були дуже різні спогади про Миколу Добродєєва, але ніхто не знав, звідки він приїхав на Закарпаття, яку мав освіту тощо. Так само невідомо, чому він покинув колектив у 1946 році й куди після того подівся. Він просто зник – тому лунали серед дослідників історії хору припущення, що його могли заарештувати й відправити в сталінські табори.
- Найбільша кількість учасників у колективі була на самому початку створення – 108 осіб. Найменше – у перші роки незалежності України.
Уявіть собі Ужгород 1945 року та оголошення про створення Державного ансамблю пісні та танцю. Звідки перший директор Добродєєв набрав до колективу 108 осіб? Хто були ці люди? Цікаво, що в радянських публікаціях на цю тему завжди писали, що основу колективу тоді склала робітнича молодь, але це не зовсім так. Основою колективу була інтелігентна молодь і люди середнього віку, часто випускники духовної та вчительських (чоловічої та жіночої) місцевих семінарій. У ті часи при навчальних закладах працювали хорові колективи – саме з них приходили до ансамблю перші учасники. Дослідники історії хору нині логічно припускають, що не могла би робітнича молодь з вулиці за кілька місяців підготовки опанувати мистецтво хорового співу чи народного танцю. Наприклад, Михайло Кречко, котрий пізніше став художнім керівником колективу й залишався ним понад 17 років, теж був випускником духовної семінарії. Нині Закарпатський народний хор налічує більше 80-ти учасників (якщо рахувати з адміністративною частиною) і поділений на три групи: хор, балет і оркестр.
- Репертуар хору не завжди складався виключно зі закарпатських пісень і танців.
Нині своїм основним завданням Заслужений академічний закарпатський народний хор вважає збереження закарпатських пісні й танцю, резонно припускаючи, що коли ми не збережемо свою культурну спадщину, то хто за нас це зробить? Однак так було не завжди. У кінці 1940-х і на початку 1950-х років кожен концерт розпочинався «Піснею про Сталіна», багато було коломийок на актуальні тоді теми: «У колгосп іду», «Про ланкову», «А тракторист поле оре» тощо, також співали партизанські та російські народні пісні. Такими були вимоги часу, така була політика, якій мусили слідувати в колективі. Коли художним керівником був Михайло Кречко, багато уваги приділяли академічному репертуару, адже він прагнув піднести рівень хору. Тоді, окрім народної прісні, хористи виконували дуже складні академічні композиції, хоча згодом керівника колективу навіть критикували за це. Нині Закарпатський народний хор теж час від часу бере участь у цікавих і незвичних для слухачів проєктах. Так, у репертуарі колективу є симфонія «Я стверджуюсь» (симфонія № 3 для соліста, хору та симфонічного оркестру, композитор – Є. Станкович, автор тексту – П. Тичина), а також дуже складна модерна хорова симфонія «Світ» молодого китайського композитора Ман Чінг Ю. Та все ж основним завданням колективу є збереження народних пісенних і хореографічних традицій, постійне віднаходження нового (тобто дуже старого) матеріалу.
- Учасники хору проводили у гастролях половину року.
Коли Закарпаття у 1945 році стало частиною Радянського Союзу, цікавість до регіону було дуже велика, тож колектив почали запрошувати з виступами навіть у найвіддаленіші куточки країни. Тоді колектив бував далеко від дому, у гастролях, по пів року: по кілька днів їхав у поїзді, ночував у малокомфортних вагончиках, виступав у полях і на будівництвах. Найдалі бували на острові Сахалін. Художник Володимир Микита, котрий був великим шанувальником Закарпатського народного хору, згадував, як служив в армії на Сахаліні й одного дня під час прогулянки почув закарпатську говірку. Виявилося, що то хор приїхав на гастролі! Володимир Микита побував тоді на концерті й був такий утішений і вражений, що зберіг про цю подію теплі спогади на все життя.
- У репертуарі Закарпатського народного хору є твори, які виконуються без змін протягом 80-ти років.
У музеї Закарпатського народного хору досі зберігається афіша з першого концерту 17 червня 1946 року. Уже тоді глядачі змогли побачити й почути твори, які колектив із великим успіхом виконує досі. Так, без жодних змін пройшли 80-річне випробування вокально-хореографічні твори «Увиванець» і «Дубкани-скакани» – постановки першого балетмейстера колективу Валентина Ангарова. З пісень випробування часом пройшли «Гей, на високій полонині» в обробці Петра Милославського, «Верховино, світку ти наш» Дезидерія Задора, яку нині співає Петро Матій, і, звичайно, «Верховино, мати моя», яку можна почути і на перших платівках хору 1950-х років.
- Костюми для колективу в різні роки створювали художники Федір Манайло, Андрій Коцка та Едіта Медвецька.
На перших фотографіях тоді ще Ансамблю пісні та танцю 1940-х років добре видно, якими різнобійними були костюми учасників. Старожили колективу розповідали, що спершу грошей на однакові костюми (й набори для окремих хореографічних творів) не було, тож кожен учасник діставав собі народний костюм сам – як правило, з того села, звідки був родом. У ті часи знайти в селах народний одяг було легко – не те, що зараз. Першим у колективі займався костюмами (і малював афіші) знаний художник Федір Манайло. Пізніше головними художниками працювали Андрій Коцка, Едіта Медвецька. Саме Медвецька 40 років тому розробила костюми «цариці» (бо з червоними високими «коронами»), які й нині часто можна побачити на учасницях Закарпатського народного хору. За основу художниця взяла стару фотографію дівчини з Тячівщини. Це була дуже серйозна робота з використанням ручної вишивки. Нині ці костюми вже потребують оновлення, однак коштуватиме це дуже дорого. У Закарпатському народному хорі кажуть, що їм важливо дотримуватися автентики у костюмах. Якщо в радянські часи особливо не переймалися тим, якої довжини волосся в учасниць колективу, то нині дівчата з коротким волоссям мусять вдягати перуки, а учасниці старшого віку – хустки.
- За 80 років Закарпатський народний хор жодного разу не мав простою.
Закарпатський народний хор за час своєї роботи переживав чимало непростих періодів, але жодного разу не мав вимушеного простою чи загрози закриття. Зарплати у цьому колективі ніколи не були захмарними – і все ж учасники трималися за свою улюблену роботу навіть у той період, коли зарплату взагалі тривалий час не виплачували.
Старожили колективу пригадують, що, мабуть, одним із найважчих був період 1990-х, коли фінансування було нерегулярним, зали не отоплювалися, електроенергію відключали. Тоді кількість учасників різко знизилася, особливо молодь йшла у пошуках іншої роботи, бо не могла витримати цих умов. Залишилися тоді лише дійсно фанати своєї справи, котрі готові були їздити на гастролі й виступати у холодних залах, не маючи чіткого розуміння, коли їм за це заплатять. Не було простою в колективі і в непрості часи пандемії Ковіду-19. Учасники тоді репетирували онлайн удома, згодом збиралися й танцювали у масках, шукали нові матеріали та ідеї для виступів.
- Найдовше у колективі працювала Клара Балог – 70 років.
Чи можете ви собі уявити, що людина може пропрацювати на одній роботі 70 років свого життя – від юності до поважного віку? Саме такий стаж мала в Закарпатському народному хорі спершу танцівниця, а згодом балетмейстерка Клара Балог. Її усміхнене обличчя видно на фотографіях колективу ще з 1946 року – й відтоді хор вона не покидала майже до своєї смерті. Найдовше обов’язки директора-художнього керівника виконує нинішня керівниця Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук – вона працює на своїй посаді вже майже 20 років.
Відомий Микола Попенко керував хором протягом 17 років, а найбільш титулований і знаний з-поміж керівників колективу Михайло Кречко – 15 років.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
