Їздити по районах і більше спілкуватися з дрібними підприємцями пообіцяв сьогодні голова Закарпатської ОДА Василь Губаль. І почав з поїздки у Берегово. Там “губернатор” відвідав два виноробних підприємства: сімейне і промислове. А ще зустрівся з керівництвом берегівської пивоварні, котра через збільшення вартості ліцензії днями припинила роботу.
Першою зупинкою під час нинішнього візиту на Берегівщину стало сімейне господарство винороба Василя Надя. Пан Василь провів гостей у свої підвали і розповів, що вони на окраїні Берегова існують вже понад 400 років. “На нашій вулиці є близько 40 підвалів, однак лише два з них використовують за призначенням – інші завалені сміттям. Моя родина придбала цю земельну ділянку у 1990-му році. Тоді тут крім підвалу, видовбаного під горою, нічого не було. Ми збудували тут дім з дегустаційною залою і виходом в підвал, неподалік орендували 2 гектари землі, почали вирощувати виноград і робити вино. Паралельно я ще й почав виготовляти для свого вина дубові бочки, тому всі бочки у підвалі, які ви бачите зараз, – мого виробництва”, – розповідає Василь Павлович.
Винороб зізнається, що нині виготовлення вина є більше його хобі, ніж повноцінною роботою. Ті 4-6 тисяч літрів напою, які виробляє на рік, в основному вивозить продавати на ярмарки, а ще приймає у себе туристів. “Ми робимо вина під брендом “Nota bene”. Хочемо розвиватися далі, але законодавство цьому не сприяє. Нині ми не можемо продати свої вина ані ресторанам, ані магазинам, бо для цього потрібно купити ліцензію на оптову торгівлю, яка коштує 500 тисяч гривень. А я таку суму навіть за два роки не заробляю”, – поскаржився винороб Василеві Губалю.
Той послухав, сказав, що розуміє дрібного підприємця, оскільки сам колись займався бізнесом, зокрема, мав хлібопекарню та заснував ферму, а тоді запропонував привести на Закарпаття комісію Верховної Ради з проблем сільського господарства. Хай вони, мовляв, подивляться, як тут у нас важко людям вести невеликий сімейний бізнес.
Власне, дуже подібні скарги почув “губернатор” і на іншому підприємстві – пивзаводі, котрий виробляв пиво під торговою маркою “Джон Гашпар”. Виробляв, бо з 1 липня, коли ввели нову норму про ліцензування вартістю 500 тисяч гривень н рік, завод вимушений був згорнути виробництво. Нині керівник ТОВ “Європа-2014” Бейла Варга не приховує відчаю: лише минулого року підприємство вклало у розвиток кілька мільйонів гривень, закупило нове обладнання (зокрема, спеціальний видувач пластикових пляшок, у які розливали пиво), відправило на навчання до Угорщини та Німеччини десяток стажерів, а згодом планувало працевлаштувати більше ста людей, як перспективний бізнес довелося закрити.
.)
“Ми працюємо всього три місяці. За цей час зварили вже 100 тисяч літрів пива, налагодили канали постачання нашого пива по всій Україні, вже знайшли постійних покупців. З усіх 11-ти закарпатських так званих міні-пивоварень ми були єдиними, хто планував вийти на потужний рівень, стати повноцінним заводом. Але навіть нам не “потягнути” вартості ліцензії, що вже говорити про інші міні-пивоварні. 11 липня ми всі хочемо зібратися в Мукачеві, аби обговорити ту складну ситуацію, в якій опинилися нині. Якщо держава не розділить вартість ліцензії справедливо, то дрібним пивоварам на ринку просто не вижити”, – зауважив пан Бейла.
Натомість третє виробництво, де побував “губернатор” не знає проблем з ліцензією. Мова йде про вже розкручений за роки роботи закарпатський бренд “Чизай”. Масштаби виробництва вина тут справді великі. Завод був ще у 1995 році зведений іноземними інвесторами буквально “з нуля” із застосуванням провідних технологій у галузі будівництва та виноробства. Нині це повноцінний промисловий виноробний комплекс повного циклу виробництва, до складу якого входять власні виноградники, завод первинного виноробства (на якому відбувається переробка винограду та виготовлення вин), завод вторинного виноробства (де готову продукцію розливають у пляшки), виносховища, дегустаційні зали тощо.
“Ліцензію у 500 тисяч гривень ми платимо вже кілька років. З нашими обсягами виробництва, на щастя, це не є великою проблемою, – розповів журналістам генеральний директор “Чизаю” Геннадій Арнгольд. – Та й взагалі я вважаю проблему з ліцензуванням дещо перебільшеною. Наші дрібні винороби хочуть бути звільненими від усіх податків, більшість із них навіть не мають ліцензії на виробництво, яка коштує до тисячі гривень. Вони цілком спокійно можуть мати свій невеличкий сімейний бізнес, продавати вино у своїх приватних дегустаційних залах. Для цього ліцензія на оптовий продаж не потрібна. Якщо ж вони хочуть торгувати, то мусять працювати на рівних умовах”.
Роботою свого заводу пан Арнгольд цілком задоволений. Нині вина “Чизай” користуються попитом не лише в Україні, а й імпортуються до Росії, Ізраїлю (у лінійці напоїв є навіть спеціальне кошерне вино), США, Білорусі, Чехії. Для цього працівники підприємства доглядають за 280 гектарами виноградників у Мукачівському, Берегівському та Іршавскому районах, а ще додатково скуповують виноград у місцевого населення і завозять з південних областей України.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
