Втрачений Ужгород: банки Підкарпатської Русі та будівлі, в яких вони знаходилися (Фото)

Цього разу у “Втраченому Ужгороді” ми розкажемо про банківські установи, які працювали у місті в часи Підкарпатської Русі. То був період, коли край активно розвивався, тож банків в Ужгороді діяло мало не стільки ж, як зараз. Погляньте лише на перелік, поданий у “Адресарі Чехословацької республіки” на 1930-й рік: там представлені назви і адреси дев'ятьох банківських установ, і це на містечко з усього лише 20-тисячним населенням.

На той час для потреб філіалу головного “Народного банку Чехословенска” ще не була зведена будівля у Малому Галагові (нині будівля відділення Нацбанку на площі Пушкіна), тож він розміщувався на площі Корятовича, 23. Переїхала установа у нову масивну будівлю на тодішній Тиршовій площі десь на початку 30-х.

Філія “Словенского банка” в Ужгороді працювала в будівлі готелю “Берчені” на тодішній площі Корятовича,1.

На Маломостецькій вулиці (нині це початок вулиці Волошина до так званого “хреста”) діяв “Дунайський банк”, який угорською називали просто “Дунабанк”.

А в красивій кутовій будівлі на розі площі Петефі з Православною набережною (нині її фасад ремонтують) працювала філія “Аграрного банку”. Це був перший чехословацький банк, відкритий на теренах Підкарпатської Русі. Він розпочав роботу у лютому 1920 року, а через три роки переїхав до власного будинку на куті тодішньої площі Масарика і набережної Палацького. Керівником відділення станом на 1936 рік був Станіслав Рівола.

Однак найбільш знаним у Підкарпатській Русі тих часів був, безперечно, “Подкарпатський банк”. Він став справжньою міжвоєнною сенсацією, розвивався стрімко і успішно, а заснували його і працювали у ньому люди, іменами яких нині названі вулиці Ужгорода та інших закарпатських міст: Волошин, Грабар, Бращайко, Гренджа-Донський, Бабота, Шандор та інші.

Створили це акційне товариство у травні 1920-го року, як установу, що мала допомогти містянам і селянам вкрай бідної Підкарпатської Русі розвиватися, заснувати власну справу. Ідейними натхненниками банку називають Августина Волошина та греко-католицького єпископа у США В. Такача, а втілити ідею в життя допомагали американські емігранти, котрі переважно і стали акціонерами, зібравши основний капітал у 5 мільйонів чеських корун. Як писала американська газета “Свобода” у 1922 році, головою дирекції був отець Августин Волошин, його заступником – директор “Мід Юропін Імігрант Говм” у Нью-Йорку, а всю підготовчу організаційну роботу виконав галичанин Михайло Новаковський. “Час заснування банку був взагалі для фінансових операцій дуже пригожий, – писала “Свобода”. – Передовсім банк, яко новооснований, не мав за собою наслідків воєнного часу з обезціненою валютою, з воєнними позичками тощо, які або зовсім знищили багато поважних фінансових інституцій, або дуже відбивалися на їх дальшій екзистенції”.

Діяльність “Подкарпатського банку” була дуже широкою. Це він привіз голодного 1920-го року з Румунії 52 вагони кукурудзи, яку потім продав населенню за фактично покупною ціною. Це він зголосився надати кредит у 700 000 корун авторам художнього фільму “Корятович”, який знімали у нас 1922 року. За спогадами Вікентія Шандора, котрий працював у банку з 1927-го року, в архіві установи навіть зберігалася копія фільму “Корятович”, – очевидно, як гарантія післяпрокатного повернення кредиту. Виховував банк і молодь, зокрема, всім пластунам видавав по ощадній книжці з однією чеською коруною на рахунку. Використати книжку можна було лише тоді, як пластун збере на ній 20 корун – таким чином пластунів привчали до ощадності.

Крім того, “Подкарпатський банк” отримав монополію на торгівлю сіллю в краї, співпрацював і допомагав ставати на ноги багатьом відомим у краї підприємствам: фабриці дзвонів “Акорд”, виробництву свічок “Геліос”, деревообробному підприємству “Явор”, цвяховому заводу тощо. У часи розбудови району Галагов банк навіть придбав увесь Великий Галагов, тобто землі між нинішніми вулицями Митною, Загорською та Собранецькою. Цей райончик хотіли зробити елітним з вілловою забудовою. Як писали тоді у газетах, землю у Великому Галагові розділили на ділянки і продавали тим людям, котрі обіцяли там не будувати хлівів і не займатися тваринництвом. Люди купували у банку ділянки, зводили на них будинки, банк профінансував сяке-таке мощення доріг, однак міська управа роками не визнавала Великий Галагов частиною міста, “забравши” його лише після того, як більшість ділянок були “Подкарпатським банком” розпродані.   

У перші роки своєї діяльності цей банк був дуже успішним. Якщо станом на рік заснування він мав вкладів на 2 мільйони корун, то у 1928-му році сума вкладів сягала вже 35 мільйонів. Завдяки рекламі банку як “першого народного”, співпрацею з американськими банками, через які наші заробітчани пересилали у Підкарпатську Русь зароблені в Америці кошти, та грамотному керівництву, яке здійснювали в різні роки юрист Юлій Бращайко та в подальшому староста міста і губернатор краю Костянтин Грабар, “Подкарпатський банк” розвивався сам і давав це робити іншим. За роки існування Підкарпатської Русі він зміг відкрити до десяти філіалів, зокрема, в Пряшеві, Мукачеві, Хусті, Рахові, Виноградові, Тячеві, Ясіні, Солотвині, Вилоку, Міхайлівцях.

Невідомо, якою була перша адреса банку в Ужгороді, але з газет знаємо, що у 1921 році установа переселилася на нове місце – “найбільшу площу міста з вигідною локаллю”. Цим місцем була завжди людна площа Масарика (нинішня Петефі), на якій проводилися ярмарки і збирався люд з усієї округи. Газети писали, що двері банку майже не зачиняються, а люди йдуть туди, як бджоли, що несуть напрацьоване у свій вулик.

Проблеми в банку почалися на початку 30-х, коли Чехословаччиною прокотилася хвиля господарської кризи. Він з'єднався з банком Чехословацького легіону (Легіобанком), але разом з тим слабнув (деякі діячі Карпатської України потім звинувачували в тому директора Василя Фединця, за дорученням котрого, нібито, проводилися торгівельно необґрунтовані побічні виплати).

Однак це були квіточки у порівнянні з подальшими роками, коли банк після рішення Віденського арбітражу, довелося терміново евакуйовувати з Ужгорода. Евакуаційним комісаром у листопаді був призначений молодий працівник банку, громадсько-політичний діяч Микола Бабота. В офіційному друкованому органі Карпатської України “Урядовому віснику” 3 лютого 1939 року значилося, що акційне товариство “Подкарпатський банк” перевезене до Сваляви і змінює назву на “Підкарпатський банк”. Ще до цього, 10 грудня 1938-го, для банку призначили тричленну управляючу комісію на місце управи. Головою її був Микола Цуперак з Хуста, а членами – провідний директор банку в Михайлівцях Яромір Гушек та Микола Бабота.

Станом на січень 1939 року на рахунку в банку було 34 688 чеських корун, надісланих благодійниками з усього світу для підтримки Карпатської Січі. Однак це не допомогло армії відстояти Карпатську Україну, разом з якою, власне, зник і сам “Підкарпатський банк”.

Є дані, що установа ще деякий час діяла у Пряшеві. Тутешні ж пасиви й активи перебрав угорський банк, який працював в Ужгороді в тій таки будівлі нинішнього відділення Нацбанку. Офіційно ж вважається, що “Підкарпатський банк” разом з іншими на території краю був ліквідований 13 серпня 1946-го. Замість них радянська влада запровадила єдиний державний банк.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”