Продовжуючи серію публікацій про мерів Ужгорода, нині розкажемо про наймолодшого в історії міста мера – юриста Шандора Люлеї. Він очолив міську управу, маючи всього 28 років. Для консервативного Унґвара кінця ХІХ століття це був нечувано сміливий крок. То як же вдалося молодому юристові з Миная здобути таку високу посаду – розкажемо далі.
Дворянська угорська родина Люлеї походила з комітату Борш (Теков) – території, нині це частина Словаччини. Там досі є маленьке село Лула (угорською – Lüle), яке колись була осередком володінь немешів Люлеї. Одна з гілок цього давнього роду оселилася в Минаї, де Люлеї володіли землями й мали маєток. На жаль, наразі нам не вдалося дізнатися, де саме знаходився той маєток і як довго там жили представники родини Люлеї – сподіваємося, колись краєзнавці розкажуть нам її історію докладніше. Ми ж зупинимося на історії одного з представників цієї родини – Шандора Люлеї.
Шандор Люлеї (Lüley Sándor) народився у Минаї 1865 року. У 1883-му закінчив Унґварську королівську католицьку гімназію, де був активістом товариства імені Ґабора Дойко. Далі поїхав на навчання до Будапешта, вступивши на юридичний факультет Будапештського університету. Диплом Шандор Люлеї отримав у 1887 році, після чого, ймовірно, повернувся додому. Перші згадки про нього у місцевих газетах датуються початком 1890-х років, тобто через кілька років після того, як він отримав диплом. Молодий юрист досить швидко влився в активне громадське життя міста, вже у 1893 році вперше взяв участь у виборах до міської ради. Того року вибори в місті проходили дуже мляво, лише половина виборців прийшли на голосування. 28-річний Шандор Люлеї балотувався від «замостової» частини міста, тобто від округу на нинішніх площі Петефі, вулицях Мукачівській, Швабській, Капушанській, Толстого тощо. Там він набрав всього 152 голоси, але їх тоді було цілком достатньо, аби пройти до міської ради. На першому ж засіданні ради Шандора Люлеї депутати обрали керівником міського органу опіки на сиротами (це була доволі престижна на той час посада).
Наступний, 1894 рік, став для Шандора Люлеї ще насиченішим. Влітку він одружився у Будапешті зі своєю нареченою Моргіт Покші – донькою столичного аптекаря. А вже наприкінці серпня міська рада, прийнявши прохання про відставку попереднього мера Мігая Фінцицького (минулого разу ми розповідали вам цю історію), проголосувала за те, аби саме Шандор Люлеї виконував обов’язки очільника міста, був, так званим, тимчасовим мером. Газета «Ung» тоді писала, що Люлеї з його освітою та хорошим матеріальним становищем є великою надією для міста і може дати Унґвару можливість зробити потужний стрибок вперед. Депутати добре розуміли, що посадили у крісло мера людину дуже недосвідчену, тому можна лише здогадуватися, чому вони це зробили: справді мали надію на чесність і незаплямовану репутацію молодого юриста або навпаки – думали, що легко зможуть ним керувати. Була і ще одна деталь, про яку згадували газети: поважні люди з досвідом просто не бажали йти на цю посаду, бо меру Унґвара у ті часи, мовляв, мало платили. Саме тому депутати шукали кандидата заможного й активного – ці якості поєднував якраз Шандор Люлеї.
Деякий час він був тимчасовим мером – аби витримати всі законодавчі правила. Щойно керівництво комітату оголосило конкурс на посаду міського голови, молодий юрист подав свою кандидатуру. Депутати проголосували за його обрання і 29 березня 1895 року Шандор Люлеї склав присягу мера. Виголошуючи промову, новий мер сказав, що розуміє всю покладену на нього відповідальність, тим більше у тій складній фінансовій ситуації, в якій опинилося місто. Рішучість, з якою молодий мер пообіцяв навести лад в роботі міської управи і покращити фінансове становище міста, дуже сподобалися усім городянам.
А проблем в Унґварі справді було багато. Управа набрала кредитів, тож Люлеї не залишалося нічого іншого, як залізти у ще один борг, аби покращити ситуацію. Це було ризиковано, але іншого виходу новий мер не мав. Термінового покращення вимагав санітарний стан військових казарм, які тоді знаходилися на території позаду нинішнього автовокзалу №2. Казарми перебували у такому поганому стані, що керівництво місцевого гарнізону погрожувало покинути місто. А це було для Унґвара дуже невигідно, оскільки військовослужбовці багатьох жителів забезпечували роботою і завдяки цьому місто розвивалося.
Треба було щось робити і з Фюзешем (Вербником) – територією нинішньої Православної набережної. Кожна повінь забирала частину тамтешнього берега річки, тож містові терміново потрібно було почати берегоукріплювальні роботи. Вже багато років назрівала і потреба перевести ратушу до іншого приміщення. Саме за роки роботи Шандора Люлеї місто продало землю, на якій стояла старовинна будівля монастиря паулінів (в ній працювала міська управа протягом 18 років) й придбало натомість стару будівлю гімназії, в якій нині діє Ужгородський торговельно-економічний коледж КНТЕУ. Але ще перед переїздом, 22 жовтня 1895 року, прогресивний молодий мер устиг провести в будівлі ратуші-монастиря першу в історії міста громадянську церемонію шлюбу.
Через рік роботи Шандора Люлеї на посаді мера завершилася шестирічна каденція міської ради, але новий склад депутатів знову одноголосно обрав його мером. Та попри великі надії, які покладало на нього місто, Шандор Люлеї так і не зміг вивести Унґвар з глибокої кризи. У березні 1900-го він несподівано оголосив про те, що залишає крісло мера. Щоправда, погодився попрацювати до того часу, поки йому не знайдуть заміни. Газети писали, що Унґвар, схоже, –прокляте місто, яке не може навіть мотузкою надовго піймати хорошого мера. Члени ради довго шукали підходящу заміну, але знайти її не могли. Нині нам важко уявити ситуацію, аби ніхто з поважних містян не хотів працювати на посаді мера. А в маленькому місті, яким тоді був Унґвар, депутатами з року в рік ставали одні й ті ж люди з невеликої кількості інтелігенції. Кожен із цих людей мав роботу, яку не бажав змінювати. Саме тому відчувалася нестача кадрів для роботи в міській управі.
Шандор Люлеї поставив перед депутатами крайній термін – вересень 1900 року. Але навіть у жовтні 1900-го кандидат на посаду мера знайдений не був. Тоді Шандор Люлеї знову виступив перед міською радою з вимогою звільнити його від обов’язків, пояснюючи це тим, що особисті обставини вимагають від нього якнайшвидшого вирішення цієї справи. Врешті 23 січня 1901 року міська управа прийняла відставку Люлеї, обравши замість нього мером Міклоша Поповича. Забігаючи на одну історію вперед, скажемо, що новий мер не протримався на своїй посаді й місяця. Вже у лютому 1901 року він склав повноваження. Ситуація в місті була дуже важкою, тож громадськість і депутати почали тиснути на Шандора Люлеї, аби він повернувся на місце мера і навів лад у справах міста. 4 березня 1901 року Шандор Люлеї прийняв присягу знову, пропрацювавши на керівній посаді до 27 листопада. Тоді він знову подав у відставку, після чого швидко покинув місто.
Хтозна чому колишній мер прийняв таке рішення: може, боявся, що його знову почнуть вмовляти повернутися на посаду, а, може, хотів побудувати іншу кар’єру. До того ж тут у нього нікого не залишилося: батько, Шандор Люлеї, помер уже давно, мати (уроджена Естер Мінаї) померла у 1897-му і була похована на цвинтарі біля минайської римо-католицької церкви, не було серед живих і сестри Шандора. До слова, залишилося нез’ясованим, де проживав сам мер: у батьківському маєтку в Минаї чи десь у місті. Не вдалося нам навіть знайти жодного зображення Шандора Люлеї, тож як виглядав наймолодший мер в історії міста – наразі залишається загадкою.
Знаємо ми лише, що звільнившись від обов’язків мера, він поїхав у Пейч, де працював заступником головного державного нотаріуса. Потім його перевели у місто Могач, а звідти у 1913 році призначили державним нотаріусом у Дунофьолдвар. 1916 року в 51-річного Шандора Люлеї стався інсульт, від якого 30 вересня він помер. Газети писали, що на перспективного чиновника згубно вплинув богемний спосіб життя, як це, мовляв, часто трапляється, у геніїв. Не знаємо, чи був Шандор Люлеї генієм, однак свою роль в історії міста, без сумніву, відіграв. Хто ж був його наступником – розкажемо наступного тижня.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
