Нині люди люблять нарікати на погоду, мовляв, то пече рекордно, то заливає неймовірно. Та насправді нинішній Ужгород ще балує своїх мешканців, бо варто заглянути в архівні газети, аби переконатися у тому, що раніше місто і від землетрусів страждало, і від величезних повеней, і від неймовірної спеки, і від справжніх ураганів. Про одне таке незвичне погодне явище – бурю зі смерчем, який розносив усе на своєму шляху – і розкажемо вам сьогодні.
Сталося це влітку 1935 року. Червень у всій Європі був надзвичайно спекотним, а завершився він бурями з сильним градом і різким похолоданням, яке метеорологи пояснювали появою на Сонці великої плями розміром 670 млн. кв. миль. В газетах писали, що така велика пляма на Сонці зменшила кількість виділеного тепла, через що постраждала не лише наша планета, а й Марс, де з’явилися великі скупчення льоду.
Сумнівно, але як би там не було, а після спекотних днів, коли термометри в Ужгороді фіксували +52 градуси за Цельсієм (щоправда, не і тіні, а на сонці), на місто раптом налетів ураган. Сталося це у п’ятницю, 29 червня, близько 16.00, коли дуже багато містян купалися у річці. Вітер налетів так раптово, що люди незчулися, як їхній одяг і речі, залишені на березі, вже літали над їхніми головами і падали в річку. Поки налякані містяни з криками ловили свої речі, на ринку в центрі міста вихор підхопив і поніс намети торговців. Газети писали, що у двох перекупок вітер «вкрав» і всі виторгувані гроші – 300 і 150 Кч.
Але то ще були дрібниці, бо далі ураган всього за 15 хвилин встиг рознести людям хати та порозбивати вікна. Газета «Українське слово» писала, що «місто було потоплене в морю порохів, вихор шалів, виривав дерева з корінням, зривав дахи і відносив далеко. Вихор розбив не лише тисячки звичайних вікон, але потрощив також і великі, сильні та дуже дорогі виставкові скла. В Ужгороді скинув і тяжко пошкодив вітер до 150 дахів, навіть із таких сильних будинків, як у Ґалаґові державні палати. З станції зірвав щит і перевернув два пусті вагони».
Інша газета, «Русскій народный голосъ», писала, що вихор нісся вулицями міста зі швидкістю 100 км/год, піднімаючи у повітря каміння та черепицю. Ці та інші предмети і розбивали вікна та дорогі вітрини магазинів. Так, на площі Корятовича вмить розлетілися дзеркальні вікна меблевого складу Кроо, а на площі Масарика (нині – пл.Петефі) були не лише вибиті вікна, а й вирвані віконні рами. Через розбиті вітрини з магазинів вилітав дрібний крам, а в одному торговому домі спалахнула пожежа.
Якраз у той час в Ужгороді тривало будівництво нового мосту Масарика, тож на об’єкті тієї п’ятниці працювали чимало робочих. Вихор, налетівши, розніс невеличку будівлю канцелярії на шматки, дахом привалило лісника Отто Гайслера, котрий був тяжко поранений і через добу помер у лікарні. Також вітер перевернув вагонетки, відкинувши їх просто на робітника Андрія Грінфельда, але той, на щастя, відбувся переломом ноги. Ще двоє робітників отримали легкі травми.
Дива бачили ужгородці і на набережній Рошковича (нині – наб. Незалежності). Там вихор з легкістю піднімав у повітря залізні лавиці вагою більше 30 кілограмів. Чимало з них полетіли у річку. Більше того – у воду знесло вітром і двох дівчат, які гуляли набережною. Пощастило, що усе це трапилося на очах двох поліцейських, котрі кинули у річку і врятували дітей.
Ще одну дівчинку, 10-ти років, вітер вирвав з рук батьків на вулиці Самовольского (нині – частина вулиці Ракоці і пл.Поштової). Кілька метрів вона пролетіла у повітрі, аж поки не впала на руки стража поліції. Взагалі газети писали, що поліцейські та жандарми спрацювали під час урагану дуже добре, направляли людей, котрі у паніці кинулися тікати з вулиць, в укриття.
Великої шкоди наніс вітер будівлям на вулиці Толстого та Торжищі (нині – вулиця Толстого та площа Б.Хмельницького). Там дерева падали на будинки та лінії електропередач, як підкошені. Газета «Prágai Magyar Hirlap» писала, що на площі Другетів (нині – територія біля будинку «Просвіти») дахи позносило у багатьох будівлях, а в багатоповерховому будинку др. Ендре Корлата рештки даху заблокували вихід. Тим часом сильний дощ заливав у домах без даху всі внутрішні приміщення. У міському парку (нині – Підзамковий парк) також творився безлад, вітер з корінням виривав столітні дерева. Більше 200 дерев пошкодив ураган і в лісах навколо Ужгорода.
На вулиці Митрака сталося ще одне нещастя. Залізний дах, який лежав на електричних проводах та паркані, став причиною смерті 3-річного Менделя Клайна котрий доторкнувся до паркану і тієї з миті впав мертвий. Таким чином «Русскій народный голосъ» та «Prágai Magyar Hirlap» писали про дві смерті, спричинені ураганом, а от «Українське слово» заявляло про чотири смертельні випадки та шістьох поранених.
Наступного дня, у суботу, 30 червня, сотні людей вийшли на вулиці міста: прибирали, лагодили, відтягували дерева. А ще, позаяк телефонний і телеграфний зв’язок був пошкоджений, дізнавалися і переказували одне одному новини з інших міст і сіл, які напередодні «навідав» ураган. У сусідніх Доманинцях без даху залишилися 20 будинків, вітер вмить позносив стодоли, так що солома ще довго кружляла в повітрі. У Дравцях з церкви зірвало бляшаний дах. У Горянах від вітру попадали у рівчак корови. Вже через 15 хвилин після початку урагану в Ужгороді вітер безжально ламав виноградники у Середньому. З дороги зносило вози з тваринами. Далі вихор помчав до Мукачева, вирвавши з корінням 80 дерев на державній дорозі «Ужгород-Мукачево». Після того, як ураган пошкодив дахи, обірвав лінії електропередач, підняв у повітря, кинувши потім об землю, маленького хлопчика у Мукачеві, його сила впала на Берегово. Там постраждали в основному виноградники та врожай плодових дерев. Потім вітер лютував у Хусті та Сваляві, але вже зі значно меншою силою. Загалом газети писали, що найбільших руйнувань зазнав саме Ужгород. Навіть старожили не пригадували, аби колись містом літав справжній смерч, який піднімав догори людей. Ті 15 хвилин, протягом яких небо стало чорним, лив страшний дощ, а навкруги панувала суцільна паніка, ужгородці пам’ятали ще довго потому. Погода в Ужгороді дійсно вміє дивувати неочікуваними сюрпризами, тож варто бути до них готовими завжди.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
