Втрачений Ужгород: «Мистецькі тижні» 1941 року (Фото)

Опубліковано:

На початку 1940-х років в Угорщині були дуже популярними «Мистецькі тижні» – виставки та заходи, які по черзі проходили у різних містах. Найбільший ажіотаж такі події викликали, звісно, не у звиклих до мистецьких заходів великих містах, а у провінції. Метою «Мистецьких тижнів» було підвищення загального культурного рівня людей, зацікавлення їх мистецтвом, спонукання об’єднуватися у товариства, які би надалі розвивали культуру на місцях. Ужгород (тобто тоді вже знову Унґвар), перебуваючи у складі Угорщини, теж не бажав стояти осторонь, тож за ініціативою регентського комісара Міклоша Козми та мера міста Імре Пелчарського у Будапешті була озвучена і отримала підтримку ідея організувати в місті «Мистецькі тижні». Проводили їх із 17 травня до 14 червня 1941 року, а як це відбувалося – розкажемо далі.

На початку квітня 1941 року тодішній мер міста Імре Пелчарський проводив у Будапешті переговори стосовно організації в Унґварі «Мистецьких тижнів». Подібного масштабного заходу в місті ще не було, та й хотілося привернути увагу влади до нашого маленького містечка. Місцеві митці теж були у захваті від можливості представити свої роботи на виставці, яка, очікувано, мала зібрати велику кількість гостей з усіх куточків країни.

На початку травня куратор виставки живопису Бейла Ерделі у газетах закликав усіх митців, котрі бажають взяти участь у «Мистецьких тижнях», надсилати свої полотна на вулицю Тиху, 3 (це була адреса будинку Ерделі). Ці роботи переглядало журі, відбираючи з них найкращі. Варто зазначити, що Ерделі займався лише тією частиною виставки, яка стосувалася місцевих майстрів живопису. Роботи інших митців (в тому числі з музейних колекцій) відбирали керівник будапештського Музею образотворчого мистецтва Дийнеш Чакі та секретар Міністерства культури. Саме Чакі обрав і приміщення для проведення художньої виставки – атріум будівлі регентського комісаріату (нинішньої будівлі ОДА). В одній із газет зазначалося, що він був приємно вражений скляним і світлим атріумом, одразу побачивши у ньому найкраще місце для проведення виставки. Всього для участі у ній відібрали 130 полотен та кілька скульптур, їх привезли з Будапешта напередодні виставки у спеціальному вагоні.

«Мистецькі тижні» відкрилися в суботу, 17 травня 1941 року. Травень того року був напрочуд холодним і дощовим, тож гостей, котрі з’їжджалися до міста залізницею, на вокзалі зустрічала непривітна погода. Ввечері того дня у приміщенні міського театру (нині – Театр ляльок «Бавка») відбувся великий музичний вечір. Урочистості почалися рівно о 17.30, оскільки подія транслювалася на радіо. У міських газетах попереджали, що вже о 17.25 двері до театру будуть зачинені і нікого не пускатимуть всередину, аби новоприбулі не заважали. Однак преса ще довго потім обговорювала неприємну ужгородську звичку запізнюватися. Незважаючи на попередження, переважна більшість гостей запізнилася і ще деякий час вони блукали залом, шукаючи свої місця і дуже заважаючи як музикантам на сцені, так і решті гостям.

О. Олександр Ільницький, Міклош Козма, Юлій Марина, Арпад Шіменфалві на відкритті «Мистецьких тижнів» у театрі (фото – з журналу «SzinháziMagazin»)

А гостей було дуже багато, серед них – регентський комісар Міклош Козма, греко-католицький єпископ Олександр Стойка, керівник Угорського національного театру Ференц Тарої, відомий тогочасний письменник Жолт Горшані, котрий завітав на тижні з дружиною та сином, та багато інших. Вітальні промови змінювалися того вечора музичними виступами та декламуванням поетичних творів. Після урочистого відкриття «Мистецьких тижнів» гості розійшлися по ресторанах, аби відсвяткувати подію. Благо, влада міста на час проведення «…тижнів» дозволила усім ресторанам і кав’ярням працювати допізна, до 2.00 ночі.

Наступного дня, у неділю, об 11-ій годині в атріумі урочисто відкрили і виставки. Серед гостей було багато чиновників, священників, військовослужбовців, митців, журналістів тощо. Виставок було кілька: художня, текстильна та книжкова – усі вони розміщувалися у будівлі регентського комісаріату.

Відкриття виставки, фото – з журналу «Tolnai Világlapja»

Картини та скульптури були розміщені безпосередньо в залі атріуму і в трьох коридорах навколо. Полотна місцевих митців розмістили окремо, в одній невеличкій кімнатці. Всього журі відібрало лише 16 робіт місцевих авторів: три –Бейли Ерделі, три –Дьордя Ендреді, три – Федора Манайла, дві – Йожефа Бокшая і по одній – Андрія Коцки, Ернеста Контратовича, Бейли Борецького, Імре Пийтера та Морґіт Ґоттлібне Блум. Тодішні газети дещо пафосно писали, що зайшовши до атріуму, потрапляєш, наче, на Champs Elyseé у Парижі. Однак не всім виставка сподобалася. Бейла Ерделі написав для газети «Kárpáti Híradó» статтю про те, що йому бракує на виставці чогось нового: свіжих ідей, сміливих рішень, робіт молодих художників. Це викликало шквал критики читачів, газета написала, що щожня отримує листи, в яких висловлюється нерозуміння невдоволенням Ерделі, адже виставка, мовляв, чудова і сповнює відвідувачів гордістю.

«Дерев’яна церква» – робота Адальберта Ерделі, представлена на «Мистецьких тижнях»(фото – з журналу «Szépművészet»)

Текстильна виставка розміщувалася у залі для засідань. Газети писали, що на кілька тижнів ця зала наповнилася непритаманними їй яскравими кольорами. Там розклали і розвісили зразки угорської текстильної промисловості за кілька останніх десятиліть. Були і раритетні речі, зокрема вузликовий килим 1723 року, ткані вироби ХІХ століття, мереживо.Увагу привертали також чохли для меблів, які мали великий успіх на нью-йоркській промисловій виставці.

Щодо книжкової виставки, то вона розміщувалася у трьох кабінетах, де приладнали книжкові полиці і поставили великі шафи. Там демонстрували найцікавіші видання, видруковані на території Угорщини за останні 20 років: наукову літературу, розкішні альбоми, збірки класичної літератури, популярні романи, дитячі казки тощо. В окремій шафі виклали роботи, написані Міклошем Козмою та членами його родини. Виставлений був і буклет про «Мистецькі тижні». Книжки можна було не лише погортати, а і придбати зі знижкою 10 %. Газети писали, що європейське книговидавництво переживало у той час цікавий період, бо початок ХХ століття цю сферу змінив: письменники вже не залежали від меценатів, заможних покровителів, а видавали книжку, як споживчий комерційний продукт.

Активну участь у  «Мистецьких тижнях» приймала греко-католицька єпархія. В рамках події у неділю, 18 травня, в резиденції єпископа відбувся концерт за участі хору учнів духовної семінарії.

У подальші дні й тижні в місті проводили різні культурні заходи: у кінотеатрі Угорська спілка фотохудожників-аматорів презентувала виставку і лекцію на тему кольорової фотографії, у василіянському монастирі відкрилася перенесена з Мукачева виставка етнографічних та церковних предметів, у кінці травня в рамках «…тижнів» пройшов концерт відомого на той час скрипаля Тібора Бістріцкі та піаніста Бейли Босормені-Нодя; а відомий угорський архітектор Вірґіл Бієрбауер прочитав лекцію з проблем містобудування (під час лекції він добряче покритикував забудову Унґвара, наприклад, за те, що будівля василіянського монастиря закриває огляд на замок).

Фрагмент текстильної виставки, фото – з журналу «Magyar Iparművészet»

За кілька днів до завершення «Мистецьких тижнів» комісар Міклош Козма в інтерв’ю трохи розчаровано говорив про результати події. Мовляв, він не розуміє, чому так мало людей цікавиться заходами (усі ці дні виставку відвідували в основному організовані групи школярів, гімназистів та семінаристів), чому не купують на виставці прекрасних картин, текстиль, книжки. Після цього в останній день виставку поспішили відвідати усі, хто не зробив цього раніше. Виявилося, що чимало містян навіть не здогадувалися, що виставлені речі можна придбати.

Закрилися «Мистецькі тижні» виставою Угорського національного театру «Трагедія людини» за твором Імре Модача. Ця подія теж зібрала велику кількість людей, на виставу приїздили з усіх околиць. «Мистецькі тижні» 1941 року, як бачимо, стали справжньою культурною подією для міста. Можливо, через війну, а, може, з інших причин вона не була оцінена містянами так, як би того хотілося її організаторам. Хтозна, може, така культурна індиферентність –це ще одна споконвічна риса ужгородців, як згадувана вже у цій статті звичка запізнюватися. Адже й нині ми бачимо таку ж масову байдужість містян до справді важливих і цікавих культурних подій. Як би там не було, «Мистецькі тижні» залишили свій слід в історії міста. І того ж таки 1941-го подалися мандрувати далі – до Коложвара, де подібний захід провели восени.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід