Втрачений Ужгород Регіональні Новини

Втрачений Ужгород: міські ратуші (частина третя)

Минулого разу у «Втраченому Ужгороді» ви мали змогу прочитати, де в місті знаходилися перші три ратуші. Цього разу розкажемо вам про четверту – будівлю нинішньої ЗОШ № 9 на площі Петефі. Якщо ви колись заходили до цієї школи, бачили її широкі сходи і коридори, то, мабуть, одразу відчули, що колись тут діяла серйозна установа. Так і було, бо саме тут працювали з грошима, великими цифрами і податками, саме тут діяла фінансова служба – аналог сучасної фіскальної. То як же вона стала ратушею – нині і розкажемо.  

Ще у 1897 році Міністерство фінансів оголосило конкурс на зведення будівлі (палацу) для фінансової служби тодішнього Унґвара. Ділянку обрали на Орлиній площі, де на той час вже стояла будівля податкової служби і так званий «Соляний дім» (споруда, в якій місто зберігало сіль). Восени 1897 року в Будапешті провели конкурс, який виграв підрядник із Комарома Режо Вайл. Одразу потому податкову службу тимчасово переселили до орендованого приміщення на вулиці Собранецькій, а стару будівлю, як і Соляний дім, знесли.

Масштабне будівництво просувалося дуже швидко, не минуло й року, як палац фінансової служби був готовий. У жовтні 1898 року чиновники вже розмістилися у своїх новеньких кабінетах і стали до роботи. Тоді будівля була ще двоповерховою.

Ще два поверхи, а точніше поверх і мансарду, добудували, за даними видання «Архітектура Ужгорода» О. Олашина та Л. Дегтярьової, у 1921 році. Причиною добудови стало те, що в цій споруді, після входження краю до складу Чехословаччини, розмістили фінансовий уряд – головне фінансове управління Підкарпатської Русі. Функції установи були широкими, вона через фінансових стражів займалася збором мита, податків на предмети розкоші, зброю, землю; керувала гербовими зборами, ліцензуванням; займалася пенсійними виплатами. Усі відділи головного фінансового управління потрібно було десь розмістити, до того ж у будівлі продовжувало працювати фінансове управління міста. Тож надбудова ще одного поверху і мансарди була дуже доречною.

У кінці 1920-х для фінансового уряду в адміністративному районі Малий Ґалаґов звели окрему будівлю – ви можете її побачити одразу за бюстом Пушкіна на площі біля набережної Незалежності. Місця у старій будівлі стало більше, однак в ті роки міська влада чомусь не розглядала її в якості нової ратуші. Можливо, причиною цього була відсутність у споруді фінансового управління великої зали, де могли би проводити засідання члени міської ради.

Натомість, як ми вже згадували у попередній статті, у 1939 році, коли Ужгород (чи пак Унґвар) був уже частиною Угорського королівства, новий мер міста Імре Пелчарскі вирішив якнайшвидше покинути стару будівлю гімназії, в якій магістрат працював до того більше 30-ти років (про цю будівлю, в якій нині працює Ужгородський торговельно-економічний коледж КНТЕУ, ми писали минулого разу). Найбільш підходящим місцем для розміщення міської управи визнали саме фінансовий палац на тодішній площі Кошута. Міністерство фінансів використати свою будівлю дозволило, тож міські чиновники почали готуватися до переїзду. Мерові потрібно було вирішити лише одну проблему – звільнити приміщення від солдатів, котрих там, мабуть, розмістили на перехідний політичний період.

Велике переселення магістрату відбулося у травні 1939 року, коли політична ситуація стабілізувалася і потреба у збільшеній кількості війська на території краю минула. Засідання міської ради, однак, ще кілька років проходили в старій будівлі ратуші, оскільки підходящого розміру зали в новій мерії не було. Для того, щоб її зробити, в будівлі ратуші провели ремонтні роботи, об’єднали разом кілька менших приміщень. Перші засідання там почали проводити лише восени 1941 року, коли мером міста вже був Ласло Меґої.

Робочий кабінет мера Ласло Меґої

Навесні 1942 року відремонтували і фасад будівлі. Як писали місцеві газети, для того, аби ратуша виглядала ошатнішою, для її стін обрали не колишній сумний попелястий колір, а свіжіший світлий. Виконав роботи місцевий підрядник Янош Роля. Після того, здається вперше, ні в кого не було нарікань на будівлю ратуші. Вона була красивою, репрезентативною, нарешті вмістила під одним дахом усі міські служби, мала просторий двір та зручне розташування в центрі міста. Щоправда, великі розміри будівлі збільшували і витрати на її утримання та опалення. Уявіть, що лише на один опалювальний сезон магістрат закупляв 800 куб.м. дров, до того ж не абияких, а букових І ґатунку.

Сходи в ЗОШ № 9 нині

Загалом у споруді нинішньої ЗОШ № 9 міська управа працювала протягом 21 року. Там керували містом у роки Другої світової війни, там намагалися якось відновити роботу міських служб одразу потому, як місто зайняла радянська армія, і там же потім працювали міськвиконком і міська рада аж до 1960 року. У 1960-му будівлю передали школі, міська влада ж переїхала на нове місце – у споруду в дворі жупанату (нині там працює міське управління освіти та ряд інших державних установ). У цьому приміщенні мерія діяла до 1973 року – поки на площі Поштовій не звели будівлю, в якій міські посадовці та служби працюють донині.

Підсумовуючи історію міських ратуш, можемо сказати, що найдовше на одному місці діяла перша ратуша – загалом у двох будівлях (нагадаємо, що її перебудовували через пожежу) магістрат незмінно працював протягом 85 років. Друге місце – у сучасної будівлі мерії, там влада міста працює от уже 47 років.  Далі йде будівля сучасного торговельно-економічного коледжу на початку вулиці Капітульної – у її стінах міська управа діяла 39 років. Найкоротшим же виявилося перебування міської влади у стінах будівлі, що знаходиться у дворику жупанату (Обласного художнього музею ім.Й.Бокшая) – там вже у радянські часи міські служби працювали всього 13 років.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід» 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

69 − = 60