В Ужгороді підходить до завершення, мабуть, наймасштабніший реставраційний проєкт в його історії – відновлення розписів центральної частини греко-католицького кафедрального собору та унікального дерев’яного іконостасу. Нагадаємо читачам, що проєкт цей розпочався ще в 2019 році завдяки Програмі транскордонної співпраці Європейського інструменту сусідства «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020». У рамках проєкту «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» у словацькому місті Кошице відреставрували старовинну Урбанову вежу, в Ужгороді ж роботи було значно більше, тож терміни проєкту подовжували кілька разів.
«Про Захід» уже розповідав про першу стадію цього проєкту – ґрунтовну наукову та пошукову підготовчу роботу (адже собор має статус пам’ятки архітектури національного значення). Також були статті про початок реставраційних робіт і величезну роботу, проведену реставраторами для збереження й відновлення центральної композиції склепіння – «Воздвиження чесного животворящого хреста», виконаної у 1939 році Йосипом Бокшаєм. Наступним етапом було відновлення різьбленого з дубу, вільхи та липи іконостасу (автором його був скульптор з Кошице Франциск Фех), розчищення позолочених елементів та старовинних ікон, улаштованих у нього.
Нині риштування зі стелі зняті, вже добре видно відреставровану роботу Бокшая. Відновлений іконостас теж відкритий, виблискує благородною позолотою. Але роботи в соборі тривають, риштування перемістилися у бокові нави, де група молодих реставраторів, випускників Львівської та Закарпатської академій мистецтв, кожного дня, окрім неділі, старанно розчищають стіни у пошуках історичних розписів. Наразі етап розчищення майже завершений, за ним слідуватиме етап консервації та подальшої реставрації історичних розписів.
Ті, хто бували в соборі до початку реставрації, мабуть, пам’ятають його стіни, оздоблені, як у радянських лікарнях і школах, олійними панелями «під мармур». От саме боротьбою з цими панелями й можна назвати нинішній етап реставраційних робіт. «Віддерти» їх від стін було так важко, що навіть терміни завершення проєкту довелося знову продовжити. Старша реставраторка Мар’яна Волошин показує руйнівну дію олійної фарби на стіни й каже, що перед початком робіт реставратори навіть не припускали, що шарів її буде так багато. У 1980-х, коли собор належав православній церкві, яка готувалася до відзначення тисячоліття хрещення Русі, там провели великі (здебільшого руйнівні) роботи, наприклад, наклеїли на позолоту іконостасу блискучий синтетичний матеріал і пофарбували олійною фарбою стіни. Однак тепер виявилося, що олійна фарба була на стінах і до 1980-х, загалом реставратори нарахували до 7-ми її шарів. Коли з великими зусиллями їх вдалося відчистити, з’явилася нова проблема –сульфідні солі, що почали «виходити» назовні у вигляді великих жовтих і оранжевих плям відмерлих мінералів. Тож зараз реставратори займаються відсоленням – на місця виходу прикладають спеціальні целюлозні стрічки і вставки, які витягують і вбирають солі.
Якщо ви нині зайдете до собору, то побачите на стінах бокових нав ці стрічки-компреси. «На різних ділянках солі «виходять» по-різному: десь їм треба більше часу, десь це відбувається швидко, – розповідає Мар’яна Волошин. – Але поки ми не висушимо стіну, не можемо перейти до наступного етапу робіт – тонування, тобто делікатного відновлення розписів. Зараз, у період активних літніх злив, проявилася ще одна проблема. Виявилося, що бокові вікна-вітражі трохи протікають, вода затікає всередину, що знову-таки провокує появу солей. Тож вітражі обов’язково треба ущільнити – інакше вся робота реставраторів буде марною: стіни замокатимуть і через деякий час вкриються жовтими або оранжевими плямами. Крім того, солі руйнуватимуть структуру тиньку».
Розчищаючи стіни собору від шарів штукатурки й фарби реставратори знайшли чимало цікавих розписів. Є тут і чудові роботи Андрея Тртіни XVIII століття (їх вже можна побачити на головній арці), і розписи Фердінанда Видри ХІХ століття, і роботи Йосипа Бокшая ХХ століття (тобто, як бачимо, розписи собору оновлювали приблизно раз на 100 років). Однак найбільшим сюрпризом стали розписи єзуїтів, що збереглися на стінах бокових нав ще з 1740 року, коли була зведена єзуїтська церква. Єзуїти були впливовим римо-католицьким чернечим орденом, який у 1773 році заборонив і розпустив тодішній папа Климент XIV. Тож у своїй новій церкві єзуїти служили не довго, через 35 років після спорудження її вже передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Тоді, мабуть, і були замальовані віднайдені тепер реставраторами розписи, бо навряд чи єпархія дозволила, аби на стінах собору були присутні символи єзуїтів. А саме їх – герб ордену, що зображує сонце з променями, в центрі якого є літери «IHS» (скорочення від «Ісус») – і знайшли нещодавно під час робіт.
Керівник реставраційних робіт Василь Карпів каже: це унікальні знахідки, на які реставратори навіть не сподівалися. Однак повністю відкрити ці розписи зараз не вдасться, оскільки вони закриті масивними дерев’яними вівтарями, розбирати які не входило до планів робіт, до того ж на такі роботи наразі немає погодження єпархії. Зняти дозволили лише верхню частину вівтарів, за якими й були знайдені єзуїтські розписи. Їх розчистили, законсервували і знову закрили дерев’яною конструкцією. Тож, на жаль, пересічний відвідувач собору не зможе їх побачити повноцінно – можливо, ще через 100 років це буде завданням вже нової групи реставраторів та дослідників.
Велика робота була також проведена фахівцями на хорах, тобто на балконі над вхідною частиною собору. Там виявили дві замуровані ніші, які вирішено було розібрати. Виявилося, що колись це були високі отвори, вхідний і віконні, – їх можна добре розгледіти на гравюрі із зображенням собору до його перебудови 1877 року.
Ці отвори замурували більш ніж наполовину, заразом закрили і дві ніші, що від них утворилися. Коли реставратори розібрали мурування, ніші відкрилися, а в них знайшли дуже гарні розписи у вигляді квіткових композицій та орнаментів, імовірно, авторства Фердінанда Видри. Цікавою знахідкою на хорах були й численні підписи та малюнки, які зараз ретельно оцифровують. Реставратори припускають, що це молоді семінаристи і хористи так «розважалися» під час богослужінь – вишкрябували або наносили на стіни згадки про себе.
На самому балконі також вдалося знайти чудові квіткові композиції, а ще цікаві зображення з музичними інструментами. Так, праворуч від входу можна побачити кларнет і дудку, ліворуч – скрипку. Серед іншого, у розписах вражає те, з якою майстерністю вони орієнтовані на світло, що потрапляє до собору з вікон. Аби відтворити ефект об’єму, живописці майстерно працювали з тінями. Наприклад, у верхній частині головної арки добре видно делікатні вази, зображені, ймовірно, Андреєм Тртіною у XVIII столітті. Так от, будете у соборі, зверніть увагу на те, що зображення ці з правого й лівого боку не однакові. Художник узяв до уваги, що одна зі сторін арки – світлова, а інша – тіньова, відповідно й вази зображені так, ніби одна знаходиться в тіні, а інша – залита світлом. Такий же ефект справляють квіткові композиції у вигляді гірлянд. Де б вони не були зображені, всюди художник орієнтувався на світло з вікна, відповідно зображуючи й тіні від квітів.
Розглядаючи оновлене внутрішнє оформлення собору після реставрації, ви помітите в певних місцях і залишки одразу кількох орнаментів-розписів різного часу. Адже були випадки, коли реставратори знаходили в одному місці добре збережені шари часів Тртіни, Видри і Бокшая. За європейським прикладом у таких випадках залишали фрагменти кожного історичного періоду, аби відвідувачі собору й подальші дослідники мали змогу побачити, як змінювалися розписи з роками. На жаль, не вдалося в ході робіт знайти на стінах підписів Андрея Тртіни і Фердінанда Видри. Керівник реставраційних робіт Василь Карпів припускає, що підпис Видри знаходився на головній його роботі – на центральній композиції склепіння, нині закритій роботою Йосипа Бокшая. Коли ми запитали, чи залишить нинішня команда реставраторів свої підписи на згадку про гігантську кількарічну роботу, проведену тут, це молодих людей лише знітило. «Ми ж не є авторами розписів, тож підписи свої залишати не маємо права. Та, можливо, десь тут і буде якась табличка зі згадками наших імен», – кажуть вони.
Група реставраторів і справді провела в соборі дуже велику роботу. Наступні два місяці вони будуть завершувати тонування стін, аби в жовтні офіційно закрити проєкт, який просувався важко, із затримками через коронавірус, війну та брак фінансування, але не припинявся, долав усі труднощі. Тож уже зовсім скоро всі охочі зможуть побачити кафедральний собор із правдивими історичними розписами. А деталі реставраційних робіт під час усіх етапів виконання будуть відображені на сторінках каталожного видання, яке команда проєкту планує видати по його завершенні.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
