Нещодавно на території Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького в Ужгороді завершився черговий сезон археологічних досліджень замкової церкви. «Про Захід» уже чотири роки слідкує за перебігом цих досліджень і тримає читачів у курсі того, що було знайдено в ході розкопок. Не обійшли ми стороною тему й нині, адже від цьогорічної експедиції очікували сенсаційних результатів. Забігаючи наперед, скажемо, що результати таки вразили, однак стали й великим розчаруванням.
Передовсім нагадаємо, що вже чотири роки (з перервою на ковідне літо) на території ужгородського замку тривають археологічні дослідження руїн церкви св. Юрія (Георгія), якими керує доцент кафедри археології, етнології та культурології, завідувач Археологічного музею ім. проф. Е. Балагурі УжНУ, кандидат історичних наук Володимир Мойжес. Викладачі УжНУ разом зі студентами-істориками та вихованцями гуртка «Школа юного археолога» («ПАДІЮН») розкопують недосліджені раніше ділянки замкової церкви, в тому числі й поховання в підземній крипті. Результати чотирирічної роботи археологів вражають, адже вони знайшли близько тисячі різноманітних артефактів, виявили більш ранні фундаменти та окреслили можливе датування зведення замкової церкви та етапів її розбудови.
Відкривають археологічні шари фахівці почергово: під час минулорічних експедицій були досліджені вівтарна частина та площа центральної нави. Цьогоріч археологи досліджували ділянку бокової нави і ділянку навпроти – каплицю Друґетів. Спочатку розкажемо трохи про роботи в боковій наві, де відкрили 45 кв.м, заглибившись на 2 метри. Загалом археологи підтвердили дані, отримані в сезоні 2023 року, що на цій території був ще більш давній храм, залишки мурів якого можуть бути десь поряд, на ще не дослідженій площі, або, на жаль, взагалі не збереглися.
Поховань у цій частині бокової нави було не дуже багато – близько 20-ти, але траплялися й дуже старі, які можна датувати приблизно другою половиною ХІІІ століття. Більшість захоронень розграбовані, та все ж вдалося знайти й цікавий інвентар: скроневі кільця, обручку, медальйони, вервиці, монети тощо. Мабуть, найбільш унікальною знахідкою цього сезону стало дитяче поховання, заховане в ніші під фундаментом. Воно не було розграбоване, а тому досить добре збереглося. Це було поховання новонародженої або кількамісячної дитини заможних батьків. Труна була багато декорована зірочками й півмісяцями, збереглися решки одягу, прикрашеного бісером, і навіть сліди від маленького букетика квітів, покладеного колись поруч із тільцем дитини.
Це поховання було знайдене вже під кінець цьогорічної експедиції й стало моральною винагородою для археологів, котрі до цього вклали значні зусилля, щоб розчистити підземну частину каплиці Друґетів, прибудованої до церкви в кінці XVI століття. Роботи над каплицею були особливо хвилюючими, оскільки крипта (приміщення під підлогою для поховань) під нею ніколи не досліджувалася, тобто була надія знайти у ній захоронення колишніх володарів замку й міста – представників родини Друґетів.
Аби зрозуміти, де була та каплиця, варто поглянути на планування церкви, яке археологи створили в процесі роботи над об’єктом. Ви побачите, що біля входу до старовинної замкової церкви (з правого боку, якщо дивитися на її центральний фасад) була прибудована капличка з окремим входом. Ми умовно називаємо її нині капличкою Друґетів, адже під нею була крипта, в якій ховали представників цієї родини.
Скільки представників роду було там захоронено – достеменно невідомо. Дослідник родини Друґетів, завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції Українсько-угорського ННІ Ласлов Зубанич каже, що за його розвідками, першим похованим у замковій церкві Друґетом міг бути Онтол Друґет, котрий помер приблизно у 1547 році. «З історичних джерел я бачу, що спершу місцем родинного поховання Друґетів був монастир у Красних Бродах Земплінського комітату, адже родина була патроном монастиря, – розповідає дослідник. – Але згодом родовим місцем Друґетів став Унґвар, відповідно тут, у замковій церкві, був облаштований їхній сімейний склеп. У біографіях кількох представників родини бачимо, що хоч померли вони не в Унґварі, їх все одно потім привозили на поховання сюди. Причому іноді бачимо, що між датою смерті і датою поховання проходять місяці. Дійсно, якщо поховання відбувалося не в часи війни або епідемії, аристократичні родини влаштовували справжні церемонії. Для покійника замовляли труну (оздоблену дерев’яну або олов’яну, а іноді й дві, які вкладали одна в одну), розсилали повідомлення про смерть та запрошення на похорон, замовляли епітафію та виготовлення спеціального поховального прапора, також замовляли виготовлення гербів, які використовували для поховальної процесії, а потім розвішували в церкві. До місця поховання з’їжджалися гості, священник, привозили додаткові запаси їжі, аби можна було певний час годувати гостей, які приїхали на поховання здалека».
Ласлов Зубанич дослідив, що в замковій церкві були таким чином поховані близько 8-10 представників родини Друґетів та невідома точно кількість їхніх малолітніх дітей. Лише в одного Жиґмонда (ІІ) Друґета були три доньки, котрі померли маленькими й були захоронені в замковій церкві. Причому в документах, як правило, зазначали саме «в церкві», тобто поховання членів графської родини могли бути не лише в крипті під каплицею, а і в крипті під іншими частинами замкової церкви. Інформацію про померлого вказували на плиті, яка була над похованням (іноді на плиті на підлозі). Десь там, у підземеллі під церквою, були поховані й родичі Друґетів з інших аристократичних родин. Наприклад, достеменно відомо, що там поховали померлу від холери сім’ю Баркоці: батька, матір і трьох їхніх дітей.
Саме на інформацію на плитах орієнтувалися, ймовірно, ті, хто колись розграбували замкову церкву. Відбувалося це, скоріше за все, не раз. У деяких джерелах згадується, що почали чорну справу австрійські військовослужбовці, котрі дислокувалися у стінах замку в часи антигабсбурзького повстання. Можливо, дограбували захоронення й після того, як церква у 1728 році згоріла. В «Історії міста Унґвар від найдавніших часів донині» (1861) Карой Мейсарош писав, що у 1762 році, коли розпочалося будівництво нового римо-католицького храму св. Георгія (який нині стоїть на вул. А.Волошина), священник Імре Горват звернувся до еґерського єпископа з проханням дозволити відрити крипту замкової каплиці, а знайдені там коштовності використати на будівництво. Єпископ надав дозвіл, але буцімто лише тому, що крипта вже була розграбована. Крипту відкрили, однак не знайшли нічого, «крім декількох прогнилих гробів і одного старого персня». Той золотий перстень із трьома коштовними каменями виявили серед решток графа Балінта Друґета.
Знаючи цю історію, археологи УжНУ не мали великих сподівань щодо неймовірних знахідок у крипті, що розташовувалася під каплицею. Однак сподівалися, що експедиція наштовхнеться на бодай якісь захоронення із артефактами у вигляді елементів одягу. Адже після того, як пожежа знищила церкву й каплицю, стіни будівлі повалилися й поховали під собою все, що там було. Крипта під каплицею Друґетів була тривалий час завалена і лише в 1980-х експедиція під керівництвом Степана Пеняка трохи розчистила ті завали, не дійшовши до горизонту поховань.
Керівник цьогорічної експедиції Володимир Мойжес розповідає, що вхід до крипти Друґетів був не з каплиці, а з центральної нави церкви (він виявлений під час розкопок у 2019 році), і вхід до неї закривала, мовляв, мармурова плита зі зображенням гербу родини. Археологи знайшли обриси того підземного входу з кількома східцями, однак жодних слідів мармурової плити не виявили. Роботи з розчищення підземної частини каплиці Друґетів були важкими, на значній глибині з високими стінами, які нависали з усіх боків – тому до них із міркувань безпеки не залучали помічників зі «Школи юного археолога».
Яким же було розчарування археологів, коли дійшовши до самого дна крипти вони не виявили жодного бодай трішки збереженого поховання! «Ми знайшли пряжку, кілька заклепок і кілька десятків фрагментів дорослих і дитячих кістяків, – розповідає Володимир Мойжес. – Ці кістяки були не в анатомічному стані, просто фрагменти: там шматок черепа, там уламок щелепи, там – кінцівка. Не було навіть фрагментів трун, навіть цегляна підлога майже вся розібрана. Під час розкопок церкви ми вже не раз наштовхувалися на розграбовані поховання, розкидані кістки. Однак там хоч були залишки трун, а на самому дні часто ми знаходили ґудзики, пряжки, іншу дрібноту з одягу. А тут не було нічого!».
Як таке можливо і куди могли подітися з родинного склепу рештки представників родини Друґетів? Володимир Мойжес припускає, що відбувалося все так: грабіжники розбили плиту, яка закривала вхід до склепу Друґетів, увійшли всередину і побачили з десяток трун, складених у маленькому тісному підземному приміщенні. Рухатися там було важко, тож грабіжники, ймовірно, почали виносити з підземного склепу труни Друґетів назовні, щоб ретельно оглянути все, що всередині. У церкві або на її руїнах (якщо це відбувалося вже після пожежі) грабіжники розбивали труни і перетрушували усі кістки. Знайдені цінності забирали, а розграбовані й розбиті труни, вочевидь, закинули в крипту під підлогою церкви або й просто полишили напризволяще. Можливо, останні труни, які стояли в підземній частині каплиці Друґетів, оглядали вже на місці – через це там і залишилися фрагменти кількох кістяків. Чому розбирали цегляну підлогу? Володимир Мойжес припускає, що грабіжники (перші або наступні) теж очікували на більше знахідок, тож почали розбирати підлогу в надії, що під нею буде ще одна підземна крипта з похованнями. Однак під підлогою нічого не було – археологи УжНУ ще раз це перевірили. Цікаво, що знайдені під час цьогорічної експедиції в крипті каплиці кістки часто були зеленого кольору – це означає, що вони тривалий час контактували зі сріблом чи міддю, тобто прикраси на похованих там людях таки були.
Та чи належать ці фрагменти кісток комусь із представників роду Друґетів? Можливо, відповідь на це питання зможуть дати антропологи. Оскільки на Закарпатті таких фахівців немає, УжНУ залучає їх із інших міст України. Нові знахідки також планують передати антропологам, аби вони могли вияснити, кільком людям належали фрагменти кісток, якої статі та віку вони були і навіть, можливо, від чого вони померли. А знаючи стать і вік, можна співставити дані з переліком Друґетів, які були поховані в родинній усипальні під каплицею. Тобто шанс дізнатися, чи знайшли цьогоріч під час розкопок когось із нащадків знакової для історії Ужгорода родини, ще не втрачено.
Зрештою і розкопки на території замкової церкви ще не дійшли до завершення. За словами Володимир Мойжеса, археологи мають там роботи ще, як мінімум, на 4-5 років. Лише тоді вдасться повністю відкрити всі фундаменти церкви й отримати максимум можливої на цей час інформації про цей загадковий історичний об’єкт.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
