Історія в кущах: на Кальварії є закинута секція із похованням доньки губернатора Григорія Жатковича (Фото)

Кладовище на пагорбі Кальварія в Ужгороді є місцем, де можна вивчати історію краю. Там поховані відомі державні діячі, художники, письменники, лікарі, музиканти, вчителі, представники знатних родин, які у свій час багато працювали для міста та його мешканців. Деякі з них мають доглянуті поховання, за могилами інших доглядати нема кому, та загалом цвинтар виглядає охайно. Увесь, крім одного сектору, багато років зарослого чагарником. Натомість там є могили дуже відомих постатей і членів їхніх родин. Зокрема ця частина Кальварії стала місцем спочинку маленької американської дівчинки – донечки першого губернатора Підкарпатської Русі Григорія Жатковича.

Надписи різними мовами на надгробках Кальварії, звісно, нікого з місцевих не дивують, але англійська там, здається, лише на одному надгробку. Знайти його дуже важко: потрібно піднятися вулицею на самий верх Кальварії, пройти повз вхідну будівлю міського водосховища і зупинитися біля каплички за нею. Далі, за каплицею, вздовж вулиці починаються непролазні хащі, у яких хтось нещодавно вимостив доріжку і встановив дерев'яний хрест. Влітку зелень тут розростається так густо, що взагалі не можна помітити за її стіною якісь поховання. А от навесні пройти можливо. Саме там, як виявилося, є багато відомих і ще більше невідомих поховань, датованих в основному 20-30-ми роками минулого століття.

Мабуть, найбільше виділяється сіра стела, з одного боку якої висічене зображення маленького янгола з овечкою, а з іншого видно напис

“Here lies

Joan Irma Zatcovic

Born December 24 1917

Died June 24 1921″.

А над нею – той же напис українською мовою, який видно гірше. Це – поховання трирічної доньки першого губернатора Підкарпатської Русі, вихідця з села Голубине на Свалявщині і американського юриста Григорія Жатковича.

На жаль, у вільному доступі немає жодних даних про те, чи справді під час свого нетривалого проживання в Ужгороді губернатор втратив дитину. Відомо, що проживав Жаткович в Ужгороді всього близько року, бо був призначений президентом Масариком, за різним даними, у квітні або травні 1920-го, а склав повноваження (дані так само різняться) у січні, березні чи квітні 1921-го. Відомо, що ще деякий час потому Григорій Жаткович залишався в Ужгороді, а влітку повернувся до Піттсбурга, де продовжив роботу в адвокатській канцелярії. Чи була причиною його затримки в Ужгороді хвороба доньки – невідомо. Очевидно, саме після смерті маленької Джоан чи Іоанни (друге ім'я “Ірма” вона, вочевидь, одержала у пам'ять про матір Григорія Жатковича) сім'я першого губернатора і виїхала до США.

Науковець Людмила Сахарова, котра багато років присвятила вивченню Кальварії, добре пам'ятає це поховання, от тільки каже, що раніше воно було іншим: земляний насип без огорожі і скромний гранітний з мармуровою крихтою пам'ятник. Виявляється, та стела, яку в кущах на Кальварії можна побачити нині, була оновлена. Зробили це приблизно у 2002 році нащадки Григорія Жатковича, котрі приїздили до Ужгорода саме з метою відшукати поховання Юлії. Тоді й розчистили частково могилу дівчинки (нині ця ділянка справді чи не єдина, де не ростуть чагарники).

Читачі можуть подумати: а чому доньку губернатора поховали тоді не у підніжжя Кальварії, а десь на самому верху? Припускаю, що тоді ця частина кладовища навпаки була місцем елітним. Лише уявіть: вершина гори, прекрасний краєвид, поруч – старовинна каплиця (нині – частина будівлі Лабораторії космічних досліджень УжНУ), куди у свята приходили дуже багато людей. Ще у 1996 році в науковому збірнику Закарпатського краєзнавчого музею дослідниця Людмила Сахарова описала у цьому секторі № 9 27 збережених поховань. Нині ж у хащах збереглися одиниці, чимало надгробків попадали і вгрузли в землю.

Із тих, які збереглися краще, – сімейне поховання родини Горощаків. У 1910-му там був похований відомий професор Унгварської гімназії Юлій (Дюла) Горощак. Він був корінним ужгородцем, який навчався у Будапештському університеті, а потім багато років викладав у гімназії. Його, як члена цегольнянської церковної ради і дуже поважну людину, теж мусили поховати на особливому місці, що ще раз доводить елітність цього сектору на початку минулого століття. Хоча є також припущення, що ця частина цвинтаря могла спочатку бути дитячою, адже Юлія Горощака поховали на тому місці, де того вже знайшли спочинок його троє маленьких дітей.

Це частково підтверджує ще одна цікава могила, яка знаходиться у глибині чагарника, вже майже на крутому схилі Кальварії. На скромному бетонному хресті значиться, що тут спочиває з сином Андрійком Катерина Якуненко-Рощахівська з Київщини, урядниця Підкарпатського банку і член Української капели Кошиця. Ця 22-річна жінка, яка померла при пологах разом із немовлям, була відомою співачкою, яка у 1919-1920 роках співала у знаній Українській капелі Олександра Кошиця. Коли капела розпалася, частина її учасників переїхала до Ужгорода, де створила товариство “Кобзар”, яке потім увійшло до складу першої театральної трупи місцевого товариства “Просвіта”. Катерина була дружиною засновника театру “Просвіти”, хормейстера Михайла Рощахівського. Її смерть у 1921-му стала страшним горем для Рощахівського, від якого він ще довго оговтувався.

Як видно з датування поховань, цей сектор активно використовували лише на початку минулого століття, принаймні слідів жодного поховання радянських часів там не видно. Можливо, це і стало причиною того, що цей сектор пізніше не потрапив у офіційні межі кладовища “Кальварія”, яким нині опікується КП “Ужгородський комбінат комунальних підприємств”. Директор підприємства Анатолій Сухолов пояснив, що ця ділянка Кальварії офіційно не є частиною кладовища, і навіть, якби була, КП відповідає за чистоту доріжок між похованнями, самі ж могили мають прибирати родичі похованих там людей.

Власне, Анатолій Романович зізнався, що за останні 37 років (як пригадують найстарші працівники підприємства) ту, верхню, ділянку Кальварії ніхто жодного разу від чагарників не чистив. Тому й не дивно, що нині туди важко пролізти навіть у безлистяну пору року. Оскільки поховання на вершині Кальварії є дуже старими й до них навряд чи приходять рідні померлих, цілком можливо, що їх незабаром визнають закритими і почнуть використовувати для нових поховань. І історія, нині схована у чагарнику, зникне назовсім.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”