І в дощ, і в сніг на “хресті” вулиць Волошина і Корзо або на Театральній площі можна побачити хлопців, котрі збирають гроші для батальйону “Айдар”. Микола і Мар'ян почали виходити в центр міста більш ніж місяць тому. За цей час бачили багато всього: і щире добро, і відверті образи, і підозри в шахрайстві.
Коли номер “Ужгорода” вийде у друк, ці хлопці вже будуть їхати на передову. Батальйон “Айдар” налічує нині близько 1200 бійців. Не всі мають офіційний статус, багато хто воює при “Айдарі”, так би мовити, на свій страх і ризик – просто допомагаючи друзям і побратимам з Майдану.
Микола теж пройшов Євромайдан. Сказав мамі, котра мешкає в Анталовцях, що їде у відрядження, а сам цілу зиму прожив у Будинку профспілок – аж поки той не згорів. Про ту пожежу каже: “То неправда, що там померло всього кілька людей, їх там згоріло сотні”. На чолі в Миколи помітний шрам – світлошумова граната близько розірвалася. До лікарні не звертався, гоїв рани сам.
“На війні я ще не був, перебуваю в резерві як механік і водій. На передову досі не брали, бо ні в армії не служив, ні вишкіл не проходив. Свого часу уникнув служби через стан здоров'я: одне око в мене майже не бачить, та ще й виразка шлунку. Через ту виразку на Майдані було важкувато – там же в основному на бутербродах і чаї жили. Як буде тепер – не знаю”, – розповідає, час від часу кашляючи, Микола. Сидячи на холоді, він дуже застудився, але навіть це не заважає йому виходити щодня в місто зі скринькою.
Він знає, що не є бозна-яким бійцем, тому й узявся допомагати зі збором коштів. Розмірковує: “Люди подекуди навіть не розуміють, яку велику справу роблять. Наші хлопці часто сидять в окопах голодні і змерзлі, вони не отримують зарплат і щодня ризикують життям. Тому в кожному обласному центрі “Айдар” організував акцію зі збору коштів. Ми маємо всі доручення і печатки військової частини, до якої належить “Айдар”. Це кажу для тих, хто не довіряє нам. Люди, котрі хочуть допомогти, можуть перевірити наші документи. Це правильно, бо збором благодійної допомоги починають промишляти і шахраї”.
Нашу розмову перебили дітки. Братик і сестричка – учні лінгвістичної гімназії – принесли в пакеті теплі шкарпетки. Кажуть, збирали у класі для військовиків, але досі чомусь нікуди допомогу не передали – от вони й віддають для “Айдару”. Хлопці подякували і попросили принести, якщо буде бажання і настрій, дитячі листи для бійців, адже це на фронті – неабияка цінність. Задоволені діти обіцяли листи написати, а хлопці повели розмову далі.
“Нині “Айдару” потрібне все: від їжі і теплих речей – до амуніції. За кошти, зібрані на вулиці, ми вже відправили хлопцям чималу кількість “гуманітарки”, цього тижня теж фура поїхала. За день можемо зібрати до 800 гривень. Скриньку відмикає тільки наш координатор Віталій Грегор у присутності двох свідків. Гроші йдуть виключно на потреби “айдарівців”, – запевняють хлопці.
Найщирішими благодійниками, за їхніми словами, в Ужгороді виявилися літні люди. Вони часто готові віддати останню гривню, можуть принести і продукти, і домашню консервацію. Підходять до Миколи і Мар'яна також переселенці. Одні починають кричати, що “Айдар” – це каральний батальйон і вбивці, а є й такі, що просто дякують і кладуть до скриньки досить великі суми. Одного разу на хлопців навіть міліцію викликали. Правоохоронці приїхали, перевірили документи, попросили написати пояснення і пішли, не виявивши порушень.
