Про те, як розвиватиметься складна ситуація з парламентською коаліцією та чому з'явився так званий “Майдан-3” “Про Захід” вчора, 22-го лютого, цікавився у закарпатських політиків, експертів та громадських активістів. Ці ж самі питання “Про Захід” попросив прокоментувати доктора юридичних наук, професора УжНУ Василя Лемака.
– Як на вашу думку може вирішитися парламентська криза в Україні?
– Гадати не є уділом юристів, але скажу – поки що парламентська криза відсутня за формальними ознаками. Є коаліція і є уряд. Резолюція недовіри не схвалена в парламенті. Це означає, що хоча парламент і визнав роботу уряду “незадовільною”, ця оцінка не означає для більшості депутатів категоричне бажання відставки уряду. Політичні інтриги не слід сприймати серйозно і смішно називати неприйняття депутатами одного рішення (навіть про долю уряду) “олігархічним переворотом”. Олігархи мають вплив на рівні держави і на рівні кожного регіону – факт, але це не є питанням одного дня чи одного рішення. Сьогодні олігархи – складова політичної системи. Так сталося не в день голосування за уряд і не два роки тому. Річ тут не конкретних особах-олігархах, а в тому, що за чверть століття вони стали частиною владної системи. Загрозу несуть не самі особи, а їх можливий протиправний вплив на легітимні органи влади. Його і слід обмежувати законними засобами. Повторюся, багаті особи у розвинутих демократіях є носіями влади – так буває нерідко – однак не в цьому проблема. Проблема у зловживаннях при прийнятті рішень, якому й треба перешкоджати.
Ситуацію не слід драматизувати. Буде, або переформатування коаліції, або переформатування уряду, або те і те – разом. Крайній варіант – позачергові парламентські вибори. Це справді крайній варіант.
– Що, на вашу думку, відбувалося в Києві і до чого це може призвести? Мова йде про, так званий, “Майдан-3”.
Ніякого “Майдану-3” не є і не слід про це й говорити. В центрі Києві, наскільки можна зрозуміти, зібралася групка охочих дестабілізувати ситуацію, використовуючи бренд “Майдан”. Їм це не вдалося. Провокація по суті і за ціллю. Найкращий для учасників варіант, напевно, щоб із них “зліпили політичних в'язнів” – наприклад, через затримання. Всі подібні речі робляться силами, які зацікавлені в дискредитації України. Образно кажучи, троє-четверо осіб, одягнувши камуфляж, висунули “вимоги”, з допомогою ЗМІ спробували організувати цілу “революцію”. Далі виявилося, що ці люди пов'язані зі спецслужбами Росії. І кінець епопеї.
Збіг у часі оцих подій у готелі з погромами напевно не є випадковим. Це ж наскільки “круто” для когось – вдертися у банк і щось там поцупити на ходу.
Для ініціаторів цих дій головне – показати, що влада України не контролює ситуацію навіть у центрі Києва. Як це сприймати? Як підривну діяльність на території України російських спецслужб, які мають вплив, на жаль, і на деяких політиків, і на частину ЗМІ.
Лариса Романюк, Про Захід
