Виявляється, навіть якщо закарпатські солдати, які служать в батальйоні територіальної оборони, самі рвуться на війну, щоб допомогти побратимам, зробити це не так і просто. Тому що палиці в колеса вставляє бюократична машина.
Про це пише на своїй сторінці в фейсбуці громадський активіст Святослав Бабіля.
“Про патріотизм і саботаж.
В суботу, 30 серпня, в зону АТО відправилися 27 бійців Закарпатського батальйону територіальної оборони. Так, саме того батальйону, який, за словами Валерія Лунченка, мав виконувати завдання лише в області. Сама історія відправки бійців виглядає дуже неоднозначно. Так сталося, що мені довелося стати частиною цієї історії, адже в загоні вже майже місяць служить мій друг, Іван Пайда, який мобілізувався, як доброволець. (той самий член виконкому, якого Щадей виключив з складу за активну позицію проти підняття цін в громадському транспорті).
Не хочеться вникати в ситуацію всередині тербату, бо вважаю, що розповідати про неї мають самі бійці, але те, що там не все добре – факт. Отже, частина особового складу, зважаючи на ситуацію в країні вже тривалий час зверталася до керівництва батальйону (так і воєнкомату) з проханням відправити їх для виконання бойових завдань в зону АТО. Їхня ініціатива весь час ігнорувалися, тому, хлопці прийняли рішення офіційно звернутися до Голови ОДА, з відповідною заявою (копія заяви додається). Після реєстрації заяви представник бійців відвідав купу кабінетів ОДА, де обіцяли вирішити питання, на чому все зупинилося.
Розуміючи, що їх звернення потрапило в черговий довгий ящик, зрештою, вирішили написати до міністра оборони України Валерія Гелетея. Зверталися просто, через фейсбук, додали копію заяви на Лунченка. І, не повірите, через кілька годин прийшов наказ на збори. Наступного дня, група в складі 27 бійців відбула в зону АТО.Виявляється, вони, все-таки, ще й як потрібні в АТО.
Слід зазначити, що дані 27 бійців – лише частина з тих, хто виявляв бажання їхати на Схід. Решта зараз дислокуються не в Ужгороді, тому не мали змоги підписати звернення. Одразу виникає питання щодо того, як місцеві чиновники, в першу чергу, військомат та облдержадміністрація, які мали б опікуватися мобілізаційною кампанією виконують покладені завдання.
До речі, з тих, хто вирушив захищати Україну, не виявилося ЖОДНОГО офіцера загону територіальної оборони. Пан Дорошенко, очільник координаційного штабу, створеного ОДА, як досить молодий військовий пенсіонер, теж за краще вважає розподіляти кошти тербату, ніж воювати. Взагалі, складається враження, що керівництво області відводить АТО якусь другорядну роль.
Так і живемо. Патріоти –воюють, чиновники – не напрягаються, тилові щурі – жирують.