Втрачений Ужгород Соціум

Втрачений Ужгород: каплиця св.Йосифа на території лікарні

Історія лікарняного містечка на вулиці Капушанській в Ужгороді, де знаходиться нині обласна лікарня імені А.Новака, має дуже багату історію. Писати про неї ми не будемо, позаяк вже зовсім скоро, у листопаді цього року, лікарня запросить усіх бажаючих на презентацію великої праці – першого тому кількатомної документальної історії закладу.

Ми ж зупинимося на одній, на жаль, втраченій для міста будівлі лікарняного містечка. Мова йде про духовний її осередок – каплицю святого Йосифа, яку за часів СРСР перебудували у велику медичну аудиторію. Про неї залишилося не так багато інформації, тож те, що вдалося зібрати буквально про крихтах, найкраще відображено в експозиції нещодавно відкритого музею історії обласної лікарні.

Заступник завідувача опікового відділення Йосип Андрійович Турак у вільний час займається розбудовою цього музею, збирає інформацію про історію лікарні. “Про Заходу” він показує копії кількох унікальних фотографій, виготовлених і виставлених у музеї з дозволу Конгрегації Милосердних Сестер св. Вінцента-Сатмарок, Генералат якої нині знаходиться у Ружомберку (Словаччина). Саме милосердні сестри колись були ініціаторами будівництва каплиці на території ужгородської лікарні.

Петро Сова у книжці “Прошлое Ужгорода” за 1937 рік згадує, що у 1879-му році догляд за хворими в ужгородській лікарні був довірений чернечому ордену “Сестер милосердя ім.св.Вікентія”, з яким був укладений відповідний договір. Саме завдяки зусиллям ігумені “сестер милосердя” Домітілли Новак і була, мовляв, у 1900-му році збудована римо-католицька лікарняна каплиця, право служіння в якій мали й уніати.

У музеї лікарні є точніші дані. За ними, преподобна Домітілла ще у 1890-х заснувала “Фонд каплиці Ужгородської публічної лікарні”, якому жертвували кошти благодійники. Кошти ці Домітілла успішно примножила, розмістивши їх у банку, в результаті чого за кілька років накопичилося 14 тисяч корон. Цю суму вона передала містові для будівництва каплички, під яку влада рішенням № 29 від 16 березня 1900 року виділила 139 м.кв. землі з умовою, що в каплиці нарівні з римо-католиками служитимуть і греко-католики. Того ж року будівлю каплиці збудували та освятили. До речі, мала вона і свій номер – 1506 (будівлі лікарні тоді мали номери 701 та 702, оскільки в ті часи існувала наскрізна нумерація всіх будинків у місті, а не по кожній вулиці окремо). Литий номер, який висів на стіні каплиці, дивом зберігся донині. Колись його знайшов Анатолій Ковальов – головлікар лікарні у 1981-1984 роках. Він і передав табличку до музею лікарні. Коли ж на її території збудували нову капличку, номер помістили всередині неї – на згадку про втрачену будівлю.

Про роботу каплички на початку минулого століття відомо не дуже багато. Дослідники вияснили, що там працювали 3 священики: римо-католицький, греко-католицький і реформатський. Вони служили у каплиці служби, на які приходили, окрім монашок і пацієнтів лікарні, звичайні жителі міста. Є навіть відомості про річний гонорар отців. Так, із 1927-го по 1930-тий роки найбільше лікарня платила римо-католицькому священику. Його річний гонорар складав 3000 корун, дяк окремо отримував ще 400 корун. Греко-католицький священик протягом цих трьох років отримував менше за колегу – 2200 корун, зате дяку з невідомих причин платили більше – 600 корун. Найменшою зарплатня була у реформатського священика – всього 1000 корун на рік, його дяк отримував 320.

Найважчі для цієї каплиці часи почалися з приходом на Закарпаття радянської влади. Спочатку новий головлікар наказав забрати з усіх приміщень лікарні предмети релігійного культу, заборонив представникам релігійних культів відвідувати хворих, а також закрив вхід до церкви для ужгородців, котрі не були пацієнтами лікарні. Це був перший крок до знищення каплиці, хоча тоді він боляче вдарив не по ній, а по тих, хто її заснував.

Кажуть, монашок, котрі віддали багато років життя догляду за хворими, почали сильно утискати. Їм заборонили носити звичну чернечу одежу, поселили в одну кімнату (досі вони жили в окремих кімнатах), а також настійливо попросили офіційно оформитися на роботу медичними сестрами. Тобто, їх з лікарні відверто не виганяли, але уперто робили все, щоб зробити умови їхнього життя і роботи нестерпними. Багато хто з черниць тоді поїхали геть – на територію Словаччини. Але були й такі, що лишилися, переодяглися і потім ще багато років працювали у лікарні, вважаючись найкращими медсестрами.

Каплицю теж чекала сумна доля. Останню службу в ній провели 2 лютого 1948 року, після чого розпорядженням тодішнього головного лікаря Олексія Ніжніка каплицю закрили, хрест зняли, а замість нього встановили червоний вимпел. Краєзнавець Юрій Туряниця дізнався про цей день від медсестри, котра тоді працювала в лікарні. Нині жінка вже у дуже поважному віці, але добре пам'ятає про страшний випадок, який стався того дня. Вона розповіла, що чоловік, котрий знімав з каплиці хрест, не втримався на верхівці й упав. До нього збігся увесь персонал лікарні, але чоловік був живий, навіть піднявся і пішов. Однак за два тижні всі у лікарні лише й говорили про те, що чоловік той раптово помер.

Офіційно цей випадок нині не підтверджений, у документах про нього нічого не знаходили. Старожили з числа працівників лише згадували, що пізніше, у 1965-му, розбирати церкву примушували студентів-медиків, бо ніхто не хотів за це братися. Фактично від каплиці в ході цих робіт залишилася лише частина фундаменту і старого цоколю. А на її місці з'явилася цілком нова будівля, яку кожен може побачити перед собою, вийшовши з центрального входу у внутрішній дворик лікарні. Нині там знаходиться кафедра біохімії УжНУ та велика медична аудиторія. І ніщо в простій архітектурі цієї будівлі не нагадує про те, що колись то була церква.

На цьому б історія каплиці, певно, і скінчилася, якби кілька років тому головний лікар обласної лікарні Юрій Яцина не висловив ідею відновити її. Звісно, наново перебудовувати медичну аудиторію у церкву ніхто не став – для каплиці, яка зовні дуже схожа на свою історичну попередницю, знайшли інше місце. Освятили її у жовтні 2014-го представники п'яти конфесій, підписавши також меморандум про те, що кожна з конфесій може за розкладом проводити тут богослужіння. Нині каплиця на території лікарні відкрита щодня, від самого ранку до вечора. Тут уже не відспівують, як колись, померлих у лікарні хворих. Нині вона служить для того, щоб підтримати хворих та їхніх рідних у важкий час, подарувати їм надію на одужання та віру у свої сили.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 3 =