Кожен, хто бував в ужгородському замку після 1947 року, неодмінно бачив на його подвір’ї скульптуру Геракла. Не помітити його важко, адже це не маленька ужгородська мініскульптурка, а масивна чавунна фігура, яка одразу привертає увагу. Про цей музейний експонат написано чимало, однак ми все ж спробували знайти нові цікаві деталі й розповісти вам про Геракла у замку щось таке, чого ви про нього не знали.
Почнемо з того, що до 1947 року скульптуру Геракла в усіх джерелах (і угорських, і чеських) називали римським відповідником – Геркулес. Це ім’я було зазначено й на чаші фонтану, посеред якого він стояв на курорті в Ужку. Але звідки він там з’явився – історія загадкова. Здавалося б, світло на неї міг би пролити старший брат Геркулеса, який стоїть на подвір’ї палацу Роллів у словацькому місті Сніна. Але ні – старший брат заплутує цю історію ще більше.
Снінський Геркулес є також фігурою дуже помітною, його часто називають символом міста Сніна. Палац Йозефа Ролла, на подвір’ї якого він стоїть, нині є музеєм, а скульптуру Геркулеса, що є частиною діючого фонтану, нещодавно відреставрували за 15 000 євро. За лівою ногою чавунної фігури видно надпис «W KINNE F», біля правої ноги – «VAR 1841». У нашого Геракла надписи трішки відрізняються: «W. KINNE. FEC.» і «UNGVHAR 1842», тобто він на рік молодший за свого снінського брата і є його копією. В музеї словацького міста історію їхнього Геркулеса розповідають так: нібито фігура, яка була творінням скульптора Кінне, була відлита на залізоливарному підприємстві Йозефа Ролла в поселенні Земплінське Гамре, зібрана австрійським майстром Йоганом Полом зі шести частин, після чого встановлена в палаці Роллів. У деяких джерелах значиться що власник палацу Йозеф Ролл подарував цю скульптуру на день народження своїй дружині. Однак дослідники це спростовують, адже станом на 1841 рік серед живих не було вже ані Йозефа Ролла, ані його дружини. Згідно з надписом-хроновіршем, вмонтованим в основу фонтанної чаші, скульптуру було виготовлено для сина Йозефа Ролла – «з подякою пану Іштвану Роллу».
Снінські музейники стверджують, що на ливарні Роллів були відлиті у 1841 році три таких скульптури: одна зберігається в Сніні, друга – в Ужгороді, а місцезнаходження третьої є невідомим. То невже наш Геракл походить із Земплінської Гамри? Питання дуже дискусійне, бо чого ж тоді на ньому написано «UNGVHAR»? У місцевих газетах ХІХ століття, згадуючи про Геркулеса в Ужку, автори неодмінно зазначали, що він був створений у ливарні в Тур’їх Реметах. Такої думки був і Петро Сова – ініціатор перенесення скульптури Геракла з Ужка до Ужгорода. Він припускав, що про маленькі Тур’ї Ремети в ті часи мало хто знав, тому на виробах ставили назву центру комітату – Унґвар. А в якості прикладу наводив ливарний завод у невеличкому Фрідєшеві, вироби з якого часто виходили з маркуванням «Munkács», тобто Мукачево, біля якого й діяв завод.
То де ж відлили нашого Геракла – питання, яке поки що залишається без відповіді. Можливо, скульптор В. Кінне (про якого, до слова, немає жодної інформації) спершу співпрацював із ливарнею Роллів у Земплінській Гамрі, виготовив кліше, з яких там у 1841 році відлили першого Геркулеса, а потім продав ці кліше заводу в Тур’їх Реметах, де роком пізніше з’явився наш Геракл. Сподіваємося, колись знайдуться дані, які поставлять у цьому питанні крапки над «і».
Вперше у старих місцевих газетах згадку про нашого Геракла (чи то пак Геркулеса) вдалося знайти у 1879-му, тобто через 37 років після того, як виготовили скульптуру. В газеті «UNG» була розміщена стаття про курорт в Ужку, де здавна хворі на нервові розлади та загальну слабкість люди пили залізисту мінеральну воду й купалися в ній. У тій статті згадувалося, що біля одного зі входів до купальні стоїть у затінку дерев фігура залізного Геркулеса, котрий бореться з триголовим драконом і вже одну голову величезною дубиною в руках вдарив (мабуть, натяк на те, що одна з голів тоді була пошкоджена). Нібито той, хто заходив до купалень, покидав їх уже з Геркулесовою силою.
Загалом ідея встановлення нашого Геркулеса в Ужку була куди більш доцільною, ніж ідея дарування Геркулеса власнику палацу в Сніні. Бо за нашою ідеєю є ціла маркетингова історія. В Ужку, де здавна (але не вдалося знайти точних даних, відколи) діяв курорт, за повідомленнями в пресі ХІХ століття було шість природних джерел залізистої мінеральної води. Одне з джерел було особливо насичене залізом – і саме його назвали «Геркулесом». Джерело було відомим своїми цілющими властивостями, воно повертало сили ослабленому організму. То що могло стати кращим символом для курорту, ніж оце поєднання заліза з Геркулесом в скульптурі? Є припущення, що хтось із власників курорту замовив у ливарні залізного Геркулеса, аби він втілював силу й здоров’я, був символом водолікарні в Ужку.
То що це був за заклад? Дуже старих описів його знайти не вдалося, більше інформації з’являється у пресі вже 1890-х років, коли старий курорт ( на той час доволі занедбаний) купив головний лікар угорського міста Дебрецен, др.Шамуел Тігоні (Tihanyi Sámuel). Він вважав це місце дуже перспективним, незважаючи на те, що більшу частину року через важкодоступність курорт не діяв, працював лише з 1 червня до 1 вересня. У той час залізнична колія до Ужка не доходила, закінчувалася у Нодьберезні (Великому Березному), тож не дивно, що частішими гостями курорту були мешканці Галичини.
У 1893 році газета «UNG» писала, що новий власник Шамуел Тігоні зробив курорт місцем, куди справді варто їхати за оздоровленням і дозвіллям. Санаторний комплекс мав кілька корпусів: «Корона», «Берчені», «Геркулес» тощо. Гостей зустрічав слуга корпусів, котрий мав показати вільні кімнати, аби ті могли обрати собі до вподоби. Після заселення гість мав також повідомити, в якому ресторані він буде харчуватися: в християнському чи іудейському. Кімнати у корпусах були красиві, чисті й сухі, облаштовані фігурними залізними меблями, килимами, шторами та постільною білизною. Догляд за кімнатами здійснювали три служниці. Купальне відділення було облаштоване новими порцеляновими ваннами, електричними дзвіночками для виклику персоналу та новими туалетами. Доріжки для прогулянок посипані дрібним гравієм, доглянуті зі смаком. На території була кав’ярня та зала для спільного проведення часу, де вечорами грала музика. А головне – заклад мав кваліфікованого лікаря з добре обладнаною аптекою.
«Про мінеральні джерела із залізистою водою лише те можу сказати, що вона справді творить дива. Є тут такі пацієнти, які приїхали блідими й виснаженими, були настільки слабкі, що їх знімали з брички. А вже через кілька днів їх можна було побачити на прогулянці з усіма ознаками відновлення здоров’я та в хорошому настрої. Холодні мінеральні води Ужка можуть конкурувати з іншими відомими водолікарнями. Заклад працює за методикою Кнайпа, пропонує також масажі», – йшлося у статті.
20 липня 1893 року Шамуел Тігоні організував відкриття оновленого курорту, на яке запросили, в першу чергу, лікарів і фармацевтів комітату Унг, а також поважні родини з обох боків Ужоцького перевалу. Після того заходу, про який багато говорили у світських колах, курорт став дуже популярним, а незабаром отримав від міністерства право називатися цілющими купальнями.
Газети писали, що курорт посеред гір був справжньою перлиною. Купальні розташовувалися внизу, біля струмка. Скупатися вранці у теплій цілющій воді в бетонних або порцелянових ваннах було справжньою насолодою. Після купання публіка йшла прогулюватися гарним парком, де під старими деревами стояли лавиці, навколо яких бігали білочки. Щодня гостям пропонували також прогулянки місцевістю: до польського кордону, до витоків джерел мінеральної води тощо. Крім того, гості мали можливість покращити здоров’я масажами і вправами у «шведському» тренажерному залі. А вечорами у залі для спільного дозвілля з терасою запалювали вогні, грали ромські музики, гості танцювали, грали в ігри, спілкувалися, часто засиджуючись до ранку. Словом, веселим місцем був той санаторій в Ужку. За літній сезон його щороку відвідували 300-350 гостей.
Повертаючись до символу курорту – нашого чавунного Геракла, ми вже згадували, що спершу він стояв на вході до купальні – приміщення, де хворі приймали ванни з мінеральною водою. Однак уже в 1890-х він був окрасою тамтешнього парку, стояв на підвищенні посеред чаші фонтану, наповненої водою. У фонтані плавали золоті рибки, яких підгодовували хлібом гості курорту, а з однієї з пащ чавунної гідри виривався струмінь води. Нині ми точно знаємо, що цей струмінь бив із центральної голови гідри – саме під нею в основі скульптури є круглий отвір для підведення комунікацій (так фонтан працює і в словацькій Сніні). До слова, фонтаном гідра стала неспроста – в легенді про Лернейську гідру сказано, що вона вивергала воду, якою затоплювала довколишні землі, створивши таким чином болота.
Перемога Геракла (Геркулеса) над Лернейською гідрою була другим подвигом героя античних міфів. Цей сюжет часто втілювали скульптори, однак Кінне вдалося зробити дійсно дуже гарну скульптуру. Декому нині здається, що гідра в цій композиції якась мініатюрна й геть не страшна, та це лише тому, що три голови чудовиська дуже постраждали, навіть втратили від старості майже всі зуби. Натомість у краще збереженій снінській скульптурі добре видно, що не лише Геркулес виглядає нівроку, а й гідра жахає страхітливими пащами й курячими лапами з довгими пазурами. Цікаво, що голови гідри і в нашого Геракла, і в снінського Геркулеса постраждали найбільше. Свого часу Геракла привезли до замку лише з двома головами гідри (відсутність центральної голови добре видно на старих фото). Лише через 20 років зникла голова знайшлася – житель Ужка приніс її до музею, розказавши, що випадково знайшов її в потічку. Музей придбав у чоловіка голову гідри й приладнав на місце, хоча шиї в неї досі немає. Щодо Сніни, то там трапилася загадкова історія – праву голову гідри хтось спиляв, тому під час реставрації була зроблена репліка.
Однак у цілому снінський Геркулес виглядає куди краще нашого, а все тому, що він не відчув на собі наслідків воєн. Все почалося з того, що після смерті Шамуела Тігоні його дружина в 1901 році продала водолікарню в Ужку двом підприємцям із Галичини, котрі заявляли про грандіозні плани з її оновлення й розширення. Однак далі почалася смуга нещасть, приміщення двічі були пошкоджені пожежами і вже в 1907 році місцева преса писала, що купальні в Ужку не можуть приймати й обслуговувати гостей. Наш Геракл стояв посеред запустілого парку аж до початку Першої світової війни. А в січні 1915-го Ужок із околицями стали одними з епіцентрів Карпатської операції – жорстокого протистояння двох армій із величезною кількістю жертв. Протягом січня-квітня Ужок був сильно пошкоджений внаслідок бойових дій. Згоріли й були розграбовані також залишки колишньої водолікарні. Звісно, постраждав і Геракл: у нього були пошкоджені голова, плече, нога й сідниці.
Усі ці «рани» й досі чітко проглядаються на чавунному тілі античного героя. Якщо придивитеся до його голови, то побачите чужорідну маківку, адже прибув він до ужгородського замку з технологічною діркою в голові – такою ж, як і в сусідньої скульптури Гермеса. Латка на плечі також дуже помітна, але найбільше туристів цікавить латка на лівій сідниці Геракла. Іноді екскурсоводи жартують, що пишні сідниці античного героя так активно натирали туристи, що протерли в чавуні дірку. Однак насправді дірка була пораненням, спричиненим, скоріше за все, осколком снаряда під час Першої світової війни. Хтозна, можливо це поранення не було випадковістю – так могли розважатися військовослужбовці котроїсь із армій. Якщо обійти нашого Геракла, можна побачити ще одне поранення в сідницю, причому здається, що осколок так і залишився в металі. На старих фото добре видно також, що в Геракла була сильно пошкоджена права нога, однак нині це майже непомітно.
У 1947 році тодішній директор краєзнавчого музею Петро Сова ініціював перевезення скульптури Геракла з Ужка до Ужгорода. Він дуже любив бувати в тих місцях, бачив, як занепадає скульптура і парк навколо неї, тож вважав, що на подвір’ї музею Гераклові буде краще. Тут його справді полюбили, «підлікували», зробили одним із символів музею, кілька разів проводили реконструкцію і реставрацію. Востаннє Геракла почистили й наново перефарбували у 2010 році. За роки, проведені на подвір’ї ужгородського замку, з’явилося навіть нове повір’я, пов’язане зі скульптурою. Оскільки Геракл в Ужку був символом лікувального залізистого джерела мінеральної води, то він, мовляв, теж набув лікувальних властивостей. Варто лише однією рукою доторкнутися до його могутньої фігури, а іншу руку прикласти до місця, яке вас болить.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Висловлюємо вдячність за допомогу у підготовці цієї статті завідувачу відділу новітньої історії Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького Михайлу Джахману
