1. Зелені свята – народна назва великого свята Святої Трійці, або просто Трійці. Це перше по-справжньому літнє свято, тож багато традицій і звичаїв походять від ще язичницького культу дерев, трав та квітів. Саме тому, долівку в домівках перед Зеленими святами прийнято встеляти різним духмяним зіллям – любистком, м'ятою, лепехою і “закосичувати” дім клечанням – зеленими гілочками горіха, липи тощо.
2. Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П'ятидесятницею – це п'ятдесятий день після Великодня. В Україні існував звичай після святкової літургії, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали його скатеркою, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши євангеліє, заходив до хати й кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було зв'язане з віруванням селян в існування русалок.
3. В Україні довго зберігався звичай серед жінок в русалчин тиждень (тиждень перед Трійцею) розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. На вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба-що київські відьми, бо лише самі вони не бояться русалок.
4. Напередодні Тройці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зловити русалки й питати: “Полин, чи петрушка?”. Якщо дівчина скаже “полин”, то русалка на це: “Сама ти згинь!” – і відпустить, а як скаже дівчина: “петрушка”, то русалка: – “Ти ж моя душка!”, – і залоскоче дівчину до смерті.
5. На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
6. На Зелені Свята починають квітувати жита, а за народнім віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, і у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період; люди боялися, щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки – це охоронці інтересів свого роду, за стародавнім віруванням, і ось до них у цей небезпечний час живі зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Ось так здавніх-давен встановився звичай поминати мертвих родичів у час Зелених Свят.
7. В деяких селах прикрашали квітами колесо, а потім намагалися його запалити. Парубки волокли з лісу дуба, ставили його на вулиці, цілу ніч танцювали навколо нього, палили вогні. Колесо вважалося символом Сонця.
8. У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов'язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав'язували хусткою, руки прив'язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду. На Полтавщині обряд тополі відбувався в понеділок.
9. Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.
10. Закінчувалися Зелені свята – проводом русалок в понеділок, після тижня Зелених свят. Вечором, коли вже зійде місяць, дівчата в білих сорочках і намисті, з розплетеними косами і вінками на голові, беруться за руки й довгим ключем ідуть за село на поля. Попереду йде русалка. Дівочий ключ рухається так, як у хороводі: перша пара піднімає руки і робить ворота, під якими, схилившись, проходить увесь ключ. Вся ця процесія супроводжується русалчиними піснями, в яких співається про те, що русалки просять у дівчат сорочки, а в жінок – намітки.
Прийшовши в поле, дівчата розкладають вогнище і стрибають через нього, як на Івана Купала. До дівчат приєднуються й хлопці. В кінці забави дівчата спритно й несподівано кидають свої вінки на хлопців, а самі розбігаються. В цей час русалка ніби намагається когось із дівчат спіймати. Якщо зловить, то полоскоче й пустить, а потім і сама повертається додому в село.
“Про Захід”
