Саме такий заголовок могла б мати новина про подію, яка сталася 167 років тому. І до цієї події нас знову вивела нитка проекту #весільнефотобабусі.
Готуючи матеріал про пишний шлюб семінариста Степана Папа, отець Павло Фіцай поділився новиною – нещодавно на горищі церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Дравцях випадково знайшли ретельно сховані метричні книги. Вони відносять нас у часі аж на два століття. І в них купа цікавої інформації. Крихтою поділимось і з вами.
Що таке метричні книги?
Метрична книга або ж метрика – паперовий реєстр, формуляр для офіційної реєстрації актів громадянського стану. В метричних книгах духовенство реєструвало: хрещення після народження, вінчання на початку шлюбу, поховання з фіксацією днів і років.
На західноукраїнських землях метричні книги з’явились в XVI столітті, в Наддніпрянщині в XVII столітті. Метричні книги виконували культову, статистично-демографічну та правову функції.
За Радянської влади, після відокремлення Церкви від Держави, і після масового закриття храмів ведення метричних книг стає не обов’язкове, – пише Вікіпедія.
Метрична книга була розрахована на рік і мала три розділи:
• Про народжених. Цей розділ присвячували новонародженим, датували хрещення в церкві, вказували ім’я батьків, адресу, їх соціальне становище, стать і ім’я в час хрестин. Іноді вказували священика, що провів хрещення, а також місце, де був проведений обряд.
• Вінчання. Наводилися дані про дати вінчання та імена тих, хто брав церковний шлюб.
• Померлі. Сюди вносили дані про померлих, їх стан, вік, ім’я та прізвище, адресу, інформацію про хворобу чи подію, що викликала смерть. У кінці книги могли бути підсумки про кількість народжених у парафії, вінчань чи смертей.
Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 року усі метричні книги різних релігійних конфесій (православної, католицької, лютеранської) були конфісковані, а у священиків відібрали право вести подібні документи. У 1918 році був затверджений – «Кодекс законов об актах гражданського состояния», метричні книги були замінені на актові (або реєстрові) книги в місцевих відділках ЗАГСу.
Справжній скарб серед непотребу
Саме так, метрику випадково знайшли на церковному горищі серед старих речей. «Підійнятися на горище запропонувала молодь нашої парафії, я спочатку відмовляв, адже світла там немає, можна травмуватися. Однак вони були непохитні, переконали, що гуртом не страшно, а ліхтарики є у кожного на телефоні. Спочатку ми натрапили на купи різного сміття, але потім я розгледів старі папери і зрозумів, що тут щось заховане. Так ми знайшли наш парафіяльний архів, усю збережену документацію, найстарша метрика якої датована 1777 роком, введена нашим єпископом Андрієм Бачинським. Тобто це один із перших документів, церковних книг, які була зобов’язана вести кожна церква Мукачівської греко-католицької єпархії. Ми знайшли 10 ящиків метричних книг. Я зараз передивляюся їх, сортую та вивчаю. Як йшла історична доба церкви, так і писали: русинською, латинською, угорською, словацькою мовами. Тут чимало інформації про церковне життя, хто купив ділянку для церкви, під церковний будинок. У цих рукописах збережена вся історія за добрих 250 років», – розповів Про Заходу отець Павло.
Як зустрічали імператора
Багато в метриці історій з життя про радощі чи труднощі мешканців, різні суперечки, непорозуміння, трагедії. «Сьогодні простіше, ми все фільмуємо чи пишемо до соціальних мереж, які за рік нам про це нагадають. Наші предки заносили цю всю інформацію до книг. Наприклад, зустрічаються про пожежі, природні катаклізми, але є геть дивовижні та незвичні записи. Так, 167 років тому на нашій парафії сталася визначна подія: 21 липня 1852 року через Дравці проходив кортеж імператора Австро-Угорщини Франца Йосипа I. Цю процесію зустрічали вірники на чолі з настоятелем нашого храму отцем Михайлом Кичковські у священницькому облаченні, з хоругвами.
Імператор зупинився, роздивився в усі сторони, привітався з місцевими і… скерував їхати далі. В цей час усі присутні співали хвалебну пісню. Ось такий цікавий момент записаний на останній сторінці Євангеліє», – розповів настоятель.
Цей матеріал – ще один доказ того, наскільки важливо фіксувати свою сімейну історію, малювати родинне дерево, переказувати почуте дітям. Бо ми маємо своє майбутнє тільки до тих пір, поки пам’ятаємо минуле.
Вікторія Жуйко, спеціально для «Про Заходу»
