Втрачений Ужгород

Втрачений Ужгород: якими були правила торгівлі на міських ринках

Ужгород завжди любив ярмарки і, здається, завжди їх сварив. У ті часи, коли ніяких особливих розваг у місті не було, саме ярмарок ставав нагодою прогулятися, показати себе, подивитися на інших, щось продати, щось купити, з одними познайомитися, з іншими посваритися. Словом, життя на ярмарках кипіло, причому цікаво, що продавати будь-що і будь-як заборонялося, навіть століття тому в Ужгороді діяли суворі правила торгівлі на ринках, про які ми й розкажемо нині.

У Державному архіві Закарпатської області, серед мільйона інших документів, зберігається і ринковий статут, прийнятий міською радою Ужгорода у 1936 році. З нього можна дізнатися усе про роботу міських ринків та ярмарків тих часів, про цікаві правила і незвичні нині заборони. Так, в Ужгороді торгувати на ринку на площі Корятовича можна було щодня. Торгові ряди розташовувалися просто на вулиці, там продавали продукти харчування, готову їжу, квіти, а ремісничою продукцією мали право торгувати лише ужгородські майстри, котрі мали ремісничий лист-дозвіл.

Більші торговиці проходили в місті двічі на тиждень: у понеділок та четвер. До 1928-го для цього використовували нинішню площу Петефі, а після того, як там заклали сквер, торгувати перейшли на вулицю Толстого до сучасної площі Б. Хмельницького і частково – на нинішню Київську набережну. На цих тижневих ярмарках уже дозволяли продавати різноманітні господарські вироби й товари і мешканцям інших міст та сіл. Цікаво, що від ремісників та дрібних промисловців вимагали продавати лише ті речі, які вони виробляли самі. Крім цього, кожної середи в місті проводилися торги свиней, регулярно організовувало місто і ярмарки скота (для цього використовували Базарну площу на місці нинішньої площі Б.Хмельницького), а на храмові свята влаштовували спеціальні ярмарки, на яких можна було торгувати лише церковними виробами, пряниками, цукерками та готовою їжею. Якщо релігійне свято припадало на день великого щотижневого ярмарку (тобто, понеділок або четвер), то на цей випадок розповсюджувалося правило храмових ярмарків.

Цікавим було і ще одне ринкове правило: “Ніхто не може дістати більше, ніж одне місце на торгу”. Якщо торговець хотів продавати завжди на одному й тому ж місці, він мав за це окремо заплатити в казну міста. Окремо, бо всі торговці мусили сплатити за право торгівлі фіксовану суму ринкового збору, яка змінювалася залежно від пори року та інших факторів. У ринковому статуті також зазначалося, що торговці, які мають постійне місце продажу і резервують його надовго, мають право, у разі своєї смерті, передати це місце своїм спадкоємцям, навіть якщо вони неповнолітні. Це показує, наскільки цінувалася в ті часи можливість мати постійне місце на базарі, де торговця могли легко знаходити постійні покупці.

Продавати алкогольні напої на ринках забороняли, як і продавати готову їжу на ярмарках скота. У статуті зазначалося, що для цього біля ринків всюди є корчми, де продають міцні алкогольні напої та їжу. Не можна було також залишати на ніч на місці ярмарку свій товар і ночувати там. Як виняток, це дозволялося лише торговцям капустою та кавунами, біля цього товару на ніч міг також залишатися сторож. На площі Корятовича, на щоденному ринку можна було залишати на ніч столи та легкі будки, але їх потрібно було забрати в неділю о 10.00 та 28 жовтня (у день республіканського свята – створення Чехословацької республіки), аби площа в ці дні була чистою. На щотижневих великих ярмарках та ярмарках скота всі столи та будки повинні були торговцями забиратися одразу по завершенню торгів. Тоді ж кожен торговець мусив сам ретельно прибрати за собою місце торгівлі.

У певні сезони визначена частина ринку відходила для торговців сезонним товаром. Таке практикували влітку для продажу морозива, восени – для винограду та каштанів, а взимку – для ялинок та інших новорічних товарів. Окремі місця були відведені і торговцям, котрі продавали крам просто зі своїх возів. А от ходити базаром із товаром в руках, тобто зекономивши на сплаті ринкового збору за місце, було заборонено. Так само не дозволялося викрикувати назву свого товару, як і заманювати перехожих пограти в будь-які “ігри на щастя”.

До продавців у міста були суворі вимоги. Так, у ринковому статуті було чітко прописано, що люди з неприємною зовнішністю на ринку продавати не можуть. Так само заборонено було продавати людям з хворобами. Продавець мав бути культурним як з покупцями, так і з іншими продавцями. Заборонялося вмішуватися і пропонувати нижчу ціну покупцеві, котрий торгувався поруч з іншими продавцем. Заборонялося вести торгівлю одразу з кількома покупцями. Пропонувати щось іншому покупцеві продавець міг лише тоді, коли повністю завершив угоду з першим покупцем, тобто мусив бути максимально уважним до свого клієнта. Також продавець їжі на ринку мав слідкувати, аби ніхто не торкався його продукції руками. Свій товар він мусив дати клієнтові на пробу, однак лише зі спеціального посуду чи ложки. Продукти харчування, а також овочі та цукерки продавець мав загорнути лише в чистий, ще не використаний папір або в паперові мішки. В разі, якщо продавця піймали на порушенні цих вимог, лайці з іншими продавцями, махінаціях з вагами, його могли оштрафувати (штраф складав до 40 Кч), посадити на дві доби до в’язниці або й назавжди заборонити продавати на ужгородському ринку. За дотриманням порядку слідкували спеціальні ринкові наглядачі.

А коли ж треба було йти в міжвоєнні часи на місцевий базар? Аби мати можливість обрати найкраще з товару, доводилося городянам прокидатися дуже рано. Щоденний ринок працював з 6-ї години ранку до 14.00 в літній період (тобто, з 1 квітня до 30 вересня) та з 7.00 до 14.00 – в зимовий період. Як виняток, продавцям кавунів та винограду в сезон дозволяли працювати до 20.00, морозиво, цукерки та смажені каштани можна було продавати до 22.00, а готову їжу та овочі болгарських городників улітку – до 18.00.

Тижневі ярмарки починалися ще раніше – о 5.00 в літній період та о 7.00 в зимовий час, але й тривали вони довше – до 19.00 та 16.00 відповідно. Аби завести на ринкові площі товар, продавцям давали всього півгодини, тобто, якщо не прийшов зі своїм крамом на, скажімо, тижневий ярмарок о 4.30, пізніше вже почати торгівлю не зможеш. Так само всього півгодини давали торговцям, аби забрати свій товар після завершення ярмарку.

До всього цього варто додати лише те, що різного роду ярмарки та ринки були для міста дуже вигідними, бо регулярно, у вигляді ринкового збору, приносили в казну гроші. Для містян же, в часи, коли великих продуктових магазинів просто не існувало, ринок був місцем щоденних закупів, маленькою територією, на якій щодня збиралися чи не усі жителі Ужгорода. Ринок був важливим для усіх, він розвивав місто, хоч разом із тим, у газетах не забували його регулярно сварити за іноді завищені ціни, перекупників, кишенькових злодіїв, несвіжі продукти, сморід від тварин та ще багато-багато іншого.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід” 

Усі фото, крім останнього, зображують ринок на площі Корятовича (тоді – Сечені) і взяті з американського журналу “LIFE” за 1939 рік           

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 2 = 3