Погода Ужгород, Закарпаття 11 °C
прозахід
новини західної україни
Вівторок, 23 жовтня 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: будинок та історія життя др. Івана Бачинського (Фото)

жовтня 12
16:45 2018

 

Вулиця Лучкая в Ужгороді є особливою, і такою її роблять старовинні, десь гірше, десь краще збережені будинки, котрі колись належали поважним містянам. Оскільки здавна територія цієї вулиці була садом і городом греко-католицької єпархії (його називали також фільварком або угорською – мойор ("major")), забудовувати її почали відносно недавно, близько 100 років тому, коли єпархія вирішила розпродати суміжні ділянки. Продавали їх поступово, і лише людям з хорошою репутацією. Так і сталося, що вулиця Лучкая (так вона і називалася в чехословацькі часи) у міжвоєнний період була таким собі елітним куточком міста, де проживали лікарі, вчителі, чиновники.

Одним із тих, хто придбав там ділянку і побудував будинок, був окружний лікар Великоберезнянщини Імре Гелкі (dr. Helki Imre). На жаль, невідомо, як довго проживав він у тому будинку, знаємо лише, що у 1942 році він мешкав у селі Люта, а будинок на тоді вже вулиці Мойор здавав в оренду банкіру Нандору Матерну-молодшому. Про Нандора Матерна відомо лише те, що він був родом із Кошице, а до Ужгорода приїхав у 1939 році разом з дружиною Герміною Фрідрік. Поважний банкір покинув це помешкання, і тоді Імре Гелкі здав його сім'ї юриста др. Івана Бачинського. Бачинські проживали там в роки Другої світової війни, і залишилися в будинку після неї, коли край став частиною Радянського Союзу, а вулицю назвали на честь радянського командира Миколи Щорса. При цьому що сталося з власником будівлі, лікарем Імре Гелкі – невідомо.

Про Івана Бачинського нам розповіла його донька Катерина. У будинку на Лучкая вона проживала разом із батьками до 1970 року, там народилася і провела безхмарні роки дитинства і юності. Батько у спогадах Катерини Іванівни теж залишив дуже світлий слід. "Він був надзвичайно освіченою, розумною та інтелігентною людиною, – згадує нині вона. – Серйозний, але в той же час із чудовим почуттям гумору, батько любив розповідати цікавинки, знав багато анекдотів. Він був ідеалом для усієї великої родини Бачинських, до нього часто приходили за порадами, ділилися з ним своїми проблемами. А він намагався кожному допомогти. В сім'ї його називали Йонко-бачі".  

Іван Бачинський походив із великого і відомого у нашому краї роду Бачинських. Його батько Даниїл Бачинський був греко-католицьким священиком, мама Маргарета Гомичко теж належала до відомого священицького роду. У цього подружжя було10 дітей, а четвертим серед них – Іван, котрий народився 1 липня 1909 року у селі Сільце на Іршавщині, де тоді служив о.Даниїл.

 

о.Даниїл Бачинський зі своїми чотирма синами. Іван – тоді вже богослов семінарії – стоїть у центрі

 

Сім'я священика у ті часи жила доволі бідно, на 3-ох старших синів Бачинських в будинку була всього одна пара чобіт, тож взимку малі Михайло, Іван та Даниїл ходили до школи по черзі. При цьому усі примудрялися вчитися на відмінно. По завершенні початкової школи в Сільці брати Бачинські вступали до гімназій. Іван у 1918 році вступив одночасно і до Берегівської реальної гімназії, і до Ужгородської духовної семінарії. Пізніше він перевівся до Ужгородської гімназії, проживаючи разом із двома братами у студентському гуртожитку "Алумней". Закінчив Іван навчання в обидвох навчальних закладах – гімназії та семінарії – у 1926-му, і того же року поїхав до Праги. Там він із легкістю вступив на юридичний факультет відомого Карлового університету, був активним студентом, очолював хор "Общества греко-католических студентов". Співати він взагалі любив, мав прекрасний бас. Навчання йому теж давалося легко, потім він згадував, що часто допомагав товаришам студентам-медикам з вивченням латини.

 

 

Іван Бачинський у Празі

 

От тільки деякі роки Іван був змушений навчатися екстерном, оскільки у батьків не вистачало грошей. Батькам Івана було справді непросто, але вони якимось чином спромоглися дати прекрасну освіту усім 9-м дітям (одна дитина Бачинських не дожила до дорослого віку).

Навчання в університеті Іван закінчив у 1931-му році, тоді же отримав направлення на роботу в Мукачеві. Цілий рік він працював конципістом, тобто практикантом у фінансовій дирекції міста Мукачева, аж поки у 1932-му не отримав звання доктора юридичних наук. За цей рік у його житті сталася ще одна важлива подія, бо в Мукачеві він познайомився з молодою вчителькою Марією Попович, у яку без тями закохався.

 

 

Марія була донькою поштового працівника з Мукачева. Дівчина закінчила вчительську семінарію, була гарною, розумною, любила дітей і чудово грала на піаніно. Одружитися на такому ідеалі молодий юрист Іван Бачинський готовий був хоч завтра, однак у 1932 році, разом із поважним званням доктора, він отримав і повістку до армії.

 

 

Протягом двох років Іван служив у війську в місті Кошице. А коли повернувся, одразу же одружився на своїй коханій. Пара оселилася у батьків Марії в Мукачеві. Вже у 1935-му у них народилася перша донечка Марія, а ще через рік – донька Магдалина. Весь цей час Іван щодня діставався на роботу до Ужгорода, бо ще у 1934-му був призначений у Крайовий суд. У ті часи між Ужгородом та Мукачевом вже курсували перші автобуси, які називали "літучками", але їздили вони рідко, та й були дуже незручними – фактично критими вантажівками з дерев'яними лавицями. Тож Іван кожного дня мусив щось вигадувати, аби дістатися на роботу, а потім і додому. Добирався він на будь-якому транспорті, часто його хтось підвозив. Що й казати, було це дуже незручно.

Тому, коли у 1937-му році др. Івана Бачинського взяли на роботу до об'єднаної юридичної консультації місцевих державних установ, сім'я вирішила переїхати до Ужгорода. Перша їхні квартира розташовувалася у сучасному провулку Підгірному. Тоді ця вулиця ще не мала окремої назви, тож навіть у договорі про оренду Бачинські зазначали, що орендують "квартиру із трьох кімнат, кухні, купальні, предсіней та комори на другому поверсі будинку Марії Булецової у кінці Лучкайової вулиці".

 

 

В Ужгороді сім'ї Бачинських жити подобалося. Іван багато працював, а у вільний час брав активну участь у спортивному житті міста, був палким прихильником СК "Русь". Марія працювала вчителькою у початковій школі (нині у цій будівлі на площі Петефі – Дитяча школа мистецтв), а у 1938 році народила третю дитину – сина Івана.

1938-ий був, як відомо, для нашого краю черговим переломом. Восени Івана Бачинського мобілізували до чехословацького війська, але до участі у бойових діях справа не дійшла – Чехословаччина без спротиву віддала частину краю Угорщині. Тож Іван Бачинський повернувся додому, отримав угорське громадянство і у 1939-му заступив на посаду референта Ужанської адміністративної експозитури. Якщо перевести це на сучасні поняття, то в угорські часи він, очевидно, був юрисконсультом адміністрації району Ужанщини, тобто колишньої Ужгородської жупи. Робоче місце Іван Бачинського, скоріше за все, знаходилося в будівлі Жупанату (нині – Художній музей ім. Й.Бокшая). Посада ця була за місцевими мірками високою і поважною, доктора Бачинського добре знали в місті і краї, на вулицях з ним усі віталися, могли і підійти для короткої юридичної консультації. На таке пан доктор ніколи не ображався, однаково люб'язно говорив і з багатими, і з бідними. Діти згадують нині, що на площі Корятовича, якраз на куті з їхньою вулицею Лучкая багато років продавав з переносного візка газовану воду старенький єврей. Коли їхній батько проходив повз цього торговця, то завжди дуже тепло з ним вітався, перекидався кількома словами. Цікаво, що знав др. Іван Бачинський багато мов: українську, російську, угорську, чеську і навіть іврит, який вивчив у Празі.

Як ми вже згадували, у 1942 році сім'я Бачинських переїхала до будинку лікаря Імре Гелкі. Тоді він розташовувався на вулиці Мойор під номером 11. 4-кімнатна квартира була дуже гарною, світлою і теплою. З просторої вітальні можна було вийти на красивий заокруглений балкон, обвитий виноградом. Цікаво, що будинок цей мав три окремих помешкання. Окрім основної квартири, у цоколі була маленька однокімнатна квартира з кухнею, яка, можливо, призначалася для прислуги. Окремою квартирою з однієї кімнати та кухні є і задня частина будинку (нині це особливо добре видно, оскільки цю частину фасаду інші власники відремонтували і частково перебудували).

 

Будинок на вулиці Лучкая, малюнок Лариси Селіхової

 

У 1942-му Бачинські сплачували за свою частину будинку 100 пенге на місяць, що було доволі великою сумою. Додатково за умовами договору орендарі мали платити за спожиту воду. До слова, того же року в сім'ї народилася четверта дитина – наша нинішня співрозмовниця Катерина.  

У 1944 році Івана Бачинського знову призвали на військову службу, тепер уже до угорської армії. У боях він участі не брав, його відпустили додому незадовго до того, як через Ужгород пройшов фронт Другої світової війни. Перед цим друзі кликали його переїхати до Кошице, навіть роботу йому там знайшли, та Іван не хотів покидати батьків, котрі на той час уже проживали в Ужгороді.  

Після проходження лінії фронту, у листопаді 1944-му, він став працівником Ужгородського міського народного комітету, через місяць очолив комунальний відділ Народної Ради Закарпатської України, а у березні 1945 року тодішній керівник народного комітету Ужгорода Сергій Стасєв запросив його стати своїм заступником.

Ще того же року посаду Івана Бачинського скоротили, але без роботи він не лишився, бо його одразу запросили до Закарпатського народного хору. Вчорашній чиновник співав і гастролював із хором до кінця 1946 року, а тоді змушений був звільнитися через хворобу дружини. Марія вже не могла працювати, змушена була покинути школу № 2, в якій навчала дітей з 1937-го по 1946 роки. На той час у сім'ї Бачинських було вже 5-ро дітей, найменший Юрко народився у них у 1945-му. Аби забезпечити сім'ю, Іван Бачинський, незважаючи на кваліфікацію та професію, змушений був тоді піти працювати старшим майстром на маргариновий завод.

 

Бачинські на сходах свого будинку

 

У той період почалися репресії сім'ї Бачинських .У "Втраченому Ужгороді" ми вже розповідали історію священика, пароха Цегольнянської церкви в Ужгороді о. Даниїла Бачинського-молодшого, котрий був молодшим братом Івана. Коли отця Даниїла відправили до в'язниці, Іван допомагав йому та його сім'ї, як міг. У той же час єпископ Олександр Хіра, котрий таємно приїздив із місця заслання до Ужгорода, висвятив на священика і Івана Бачинського. Це був свідомий, хоч і дуже небезпечний крок. Іван знав, що за його будинком теж стежать, не раз його викликали на допити у справі молодшого брата. Як юрист, він намагався допомогти не лише братові, а і іншим священикам. До його будинку на вулиці Щорса часто приходили якісь чоловіки, з якими Іван зачинявся у дальній кімнаті, довго щось обговорюючи. На жаль, дітям своїм Іван не розповідав нічого про ці справи, мабуть, як і всі тоді, думав, що таким чином убезпечить їх від зайвих проблем. Тому нині нащадки й не знають, що насправді відбувалося тоді в їхній родині, і як батьки переживали допити і арешти рідних і друзів.

Останньою краплею у грудні 1950-го став арешт старенького о. Даниїла Бачинського – батька Івана. Його звинуватили у тому, що під час війни віддав на потреби угорської армії дзвони з Дубрівської церкви, у якій служив, та справжньою причиною була його категорична відмова перейти у православ'я. На початку 1951-го вже дуже хворого священика засудили на 25 років позбавлення волі, але до місця ув'язнення відправити так і не встигли, бо у липні 1951-го Даниїл Бачинський-старший помер в ужгородській тюрмі. Його тіло хотіли таємно закопати на старому кладовищі на вулиці Капушанській, але добрі люди розповіли родині священика, де і коли його будуть ховати.

Для Івана це було справжнім горем, але його сім'я не відмовилася від греко-католицької віри. Мабуть, непросто йому було також усвідомлювати, що він, фаховий і відомий юрист, не міг застосувати своїх знань і визволити так несправедливо засуджених батька і молодшого брата. Тому він просто продовжив їхню справу, як священик: таємно відправляв служби вдома та в інших місцях, де це було потрібно.

 

Подружжя Бачинських на вулиці Щорса

 

1950-ті були для Бачинських, як і для багатьох ужгородців, дуже важкими. На щастя, завдяки друзям, котрі знали його, як інтелігентну та освічену людину, Іван Бачинський зумів знайти хорошу роботу в універмазі. Там він працював юрисконсультом до 1956-го, після цього був юрисконсультом на базі "Госпторгу" та "Харчоторгу", а у 1969 році вийшов на пенсію. Цікаво, що у 60-х роках, працюючи юристом, Іван Бачинський закінчив вечірню музичну школу і почав, як артист-аматор, виступати в театрі братів Шерегіїв. Бачили би ви, з яким задоволенням він виходив на сцену в опері "Запорожець за Дунаєм", як натхненно виконував роль Карася і крутив наклеєні козацькі вуса! У ті  часи навіть газети писали, що "Иван Бачинский – несомненный талант, который прекрасно владеет свои голосом".

 

Іван Бачинський в образі Карася

 

Йшли роки, життя тривало, у будинку Бачинських на вулиці Щорса завжди було людно. Двоє доньок Івана та Марії стали музикантами, син Іван та донька Катерина – лікарями, а Юрко – економістом. Усі вони, крім старшого сина Івана почали подружнє життя саме в будинку батьків, там бігали і маленькі онуки (всього у Івана Бачинського за життя було 13 онуків і 5 правнуків). Навіть коли діти почали роз'їжджатися з батьківської хати, все одно на усі свята збиралися разом, тож нині усі рідні з великою теплотою і гордістю згадують свого батька та дідуся.

 

 

Коли Іван у 1982 році помер, а через кілька років не стало його дружини, дім поступово почав порожніти. Зрештою, там залишилася лише одна онучка Івана Бачинського, котра не мала можливості утримувати дім, який поволі починав руйнуватися. Тож вона змушена була продати красивий будинок на вулиці Лучкая, але пам'ять про його історію та відомих предків продовжує жити у цій сім'ї та її нащадків. 

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

 

 

 

Подібні новини



Популярні новини

На Рівненщині на полюванні сталася трагедія

    На

22 жовтня у лісі неподалік с. Сопачів на Рівненщині під час полювання 58-річний мешканець Володимирецького району через необережне поводження зі зброєю ...