В Ужгороді з початку повномасштабного вторгнення було організовано чимало менших і більших прихистків (так званих шелтерів), де вимушені переселенці могли зупинитися на деякий час. Одним із таких є шелтер громадської організації «Я допоможу» на вулиці Болгарській, в якому нині проживає 110 осіб, включно з 32-ма дітьми, а також коти, собаки, пацюк і папуга (це був чи не єдиний шелтер, куди радо приймало з домашніми тваринами). У цьому просторі, окрім житлових кімнат, є дві великі кухні з усім необхідним обладнанням, дитяча ігрова кімната, освітній простір, невеликий басейн надворі й навіть власне тепличне господарство. То що ж вирощують вимушені переселенці на своїх грядках – дізнавався «Про Захід».
Керівниця проєктів ГО «Я допоможу» Тетяна Адамчук, посміхаючись, розповідає, що живиця – це смола з хвойного дерева, до городини вона ніякого стосунку немає, однак тепличне міні-господарство було вирішено назвати саме так, бо вирощують там «живу» зелень.
«Наш шелтер працює з перших днів повномасштабної війни, – згадує, як усе починалося, Тетяна. – Моєму чоловікові належала будівля колишнього підприємства, де колись знаходилися офісні приміщення. Коли до Ужгорода почали приїздити люди, ми вирішили, що можемо надати ці приміщення для тимчасового перебування. Все сталося дуже швидко й спонтанно: на вокзалі стояла молода пара з двома котами, вони не знали, куди їм іти, бо ціну на оренду квартири їм озвучили непідйомну. Я запропонувала зупинитися в тому офісному приміщенні, де не було тоді нічого. Нашвидкуруч все прибиралося, завозили матраци, потім почали облаштовувати додаткові кімнати, кухню, ремонтували санвузли. Як про нас дізнавалися – невідомо, але мій телефон просто розривався у ті дні, навіть серед ночі дзвонили люди з проханням заселити їх. Дійшло до того, що шелтер був переповнений, був пік, коли 220 людей спали просто упритул одне до одного».
Вимушені переселенці отримали у притулку безкоштовне проживання й харчування, потроху в них налагодився побут. За рік роботи в історії цього простору різне бувало: була родина, котра збрехала, що приїхала з Маріуполя, а потім виявилося, що вони – місцеві, з Виноградова; були люди, котрі заселялися й раптом зникали; був чоловік, двічі засуджений за зґвалтування. Але більшість гостей шелтеру були звичайними людьми, змушеними тікати від війни, залишившись без нічого, приїхавши до чужого міста в невідомість і не знаючи, як їм жити далі. Вони приїздили й їхали, звільняючи місце для нових поселенців. І зараз шелтер наповнений якраз тими, кому просто нема куди повертатися – українцями з Донецька, Краматорська, Херсона, Харкова, Слов’янська тощо.
«Спочатку ми харчували наших поселенців безкоштовно, але через деякий час це стало для нас великим тягарем (ми ледве могли «потягнути» комунальні платежі). Тепер мешканці шелтеру готують собі самі, тим більше, що для них облаштовані за донорські кошти дві великі гарні кухні. А доповненням до харчування, за нашим задумом, мали стати овочі та зелень, вирощені ними самими. Ідея облаштувати на території теплиці визрівала давно, аж тут за підказкою друзів знайшовся відповідний грант від Українського жіночого фонду. У партнерстві з Євгеном Лукшею ми написали грантову заявку, виграли конкурс та облаштували дві великі теплиці. Євген уже навіть скуштував перший урожай огірків із нашої теплиці», – веде далі Тетяна Адамчук.
Серед поселенців шелтеру знайшлася агрономка з Херсона – Христина Самарчук. Вона керувала всіма тепличними роботами, казала, що і як висаджувати, скільки поливати, чим підживлювати, що й коли збирати (з розсадою переселенцям допомогло фермерське господарство «Mercy Farm»). Так на грядках у переселенців зазеленіли петрушка, кріп, базилік, шпинат, огірки, редис; ще трошки – і зачервоніють помідори, виростуть кабачки й баклажани. Перший невеликий урожай полуниці теж у розпалі, тож діти з шелтеру мають можливість ласувати смачними вітамінами безкоштовно. До слова, Христина Самарчук змушена була на ці дні залишити тепличне господарство: почувши про підрив дамби Каховського водосховища, вона терміново поїхала до свого міста, з якого під час окупації виїздила під обстрілами.
Тетяна Адамчук припускає, що у зв’язку з цими подіями, до Ужгорода може приїхати нова хвиля вимушених переселенців. І хоч прийняти велику кількість нових гостей шелтер не здатен, Ужгород не раз показував, що не кидає людей у біді. Хтозна, можливо, новоприбулі херсонці (якщо вони, звісно, будуть) знову відродять запал мешканців прихистку до роботи в теплицях. Адже, як це часто буває, справа, яка так дружно починалася, за рік залишила біля себе лише найвідданіших. Наразі на міні-господарстві щодня працюють п’ятеро мешканців шелтеру, котрі доглядають за городиною. Однак і це є позитивним результатом проєкту, адже свого часу робота на грядках багатьох розрадила, до того ж мешканці прихистку постійно мають на столі свіжі овочі й зелень. Дещо навіть залишається, тож ГО «Я допоможу» вирішила поділитися врожаєм із тими, хто того потребує. Обрали поранених бійців, котрі проходять лікування в медзакладах Ужгорода. Тож цілий ящик овочів та зелені привезли «Руху підтримки закарпатських військових», аби волонтери могли приготувати з них щось смачненьке і вітамінне для поранених.
«Такі проєкти є дуже важливими, бо вони дозволяють вимушеним переселенцям займатися чимось корисним, – розповідає Тетяна Адамчук. – Наш психолог каже, що багато хто з них впадає у все більшу апатію: не шукають роботи, бо хочуть повернутися додому, але повернутися не можуть, тому чекають. Але війна затягується і люди переживають важкий період невизначеності. В такий час має бути заняття, яке дозволить перелаштуватися, поспілкуватися з іншими, разом працювати і взаємодіяти. Грант був розрахований на рік, у липні його термін завершується. Однак це не означає, що теплиці зникнуть – надто вже багато зусиль, роботи і любові в них було вкладено. З часом гуманітарна допомога з-за кордону буде зменшуватися, тож вимушеним переселенцям треба буде дбати про себе самим. Я думаю, що «Зелена живиця» ще стане у великій нагоді, працюватиме не один рік, і ми будемо там вирощувати овочі як для себе, так і для тих, хто їх потребує».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
