Продовжуючи історію про почесних громадян міста дорадянських років, ми дійшли до того часу, коли Ужгород став частиною Чехословаччини. Протягом 1920-х років нова влада мала чимало клопотів, тож обрання почесних громадян було, мабуть, не на часі. А у 1930-х, коли до цієї практики повернулися, кожне голосування з цього питання перетворювалося на скандал. Чому – читайте далі.
З 1917-го, часу обрання почесним громадянином лікаря Андрія Новака, минуло 13 років. За цей час змінилося місто і його політичні пріоритети. Якщо раніше, бувало, обирали почесними угорських політичних діячів, то у 1930-х вшановували вже політиків чехословацьких. Так, 6 березня 1930 року, з нагоди 80-ліття президента Чехословаччини Томаша Ґарріґа Масарика (Tomáš Garrigue Masaryk), міська рада Ужгорода обрала його двадцять четвертим почесним громадянином міста «як великого філантропа і апостола миру, правди та любові». Грамоту для президента намалював Йосип Бокшай (за цю роботу він отримав високий гонорар у 2000 Кч), газети писали, що вийшла вона прекрасною.
Якщо це обрання було сприйняте громадою позитивно, то наступне частину депутатського корпусу обурило. Ще на початку 1930-го у стінах міської ради від представника єврейської партії Мора Юсковича прозвучала пропозиція обрати почесним громадянином міста земського президента Антоніна Розсипала (Antonín Rozsypal). Тоді це питання на голосування не виносили, бо бачили, що серед депутатів немає єдності, а за традицією подібні голосування мали бути стовідсотковими. До нього повернулися наприкінці 1930 року. 21 листопада на засіданні міської ради зачитали пропозицію про обрання Антоніна Розсипала двадцять п’ятим почесним громадянином Ужгорода. Угорська та єврейська партії проігнорували цей захід, тому рішення про обрання приймали меншістю. Ходили чутки, що Розсипал не прийме такої грамоти, бо знає, з яким спротивом за неї голосували. Але він прийняв. На той час цей чиновник уже 7 років працював на Підкарпатській Русі, попереду його чекали ще 6 років роботи на посаді земського президента. У 1936 році Антонін Розсипал вийшов на пенсію, а через рік помер під час лікування у празькому санаторії.
7 березня 1935 року в Ужгороді пишно відзначали 85-ліття Томаша Ґ. Масарика. У залі театру організували урочисте зібрання ради, на ньому також проводжали з посади мера Костянтина Грабаря, якого за кілька днів до цього офіційно призначили губернатором Підкарпатської Русі. В подяку за роботу на посаді старости міста рада тут же проголосувала за те, аби нагородити Костянтина Грабаря званням почесного громадянина Ужгорода – двадцять шостого за рахунком. Нагадаємо, що це звання не давало людині якихось матеріальних привілеїв, воно було просто статусним. Почесний громадянин отримував лише грамоту – виготовлену в єдиному екземплярі ексклюзивну річ. Хто виготовив таку грамоту для губернатора Грабаря – невідомо, але робили її довго, майже два роки. У тодішній пресі згадували, що грамоту делегація міської ради має вручити губернатору в його маєтку в Чертежі під час святкування його 60-ліття. Потім це повідомлення спростували, мовляв, грамоту на святкуванні не вручили. Наступного, 1938 року, Костянтина Грабаря відкликали з посади губернатора, а невдовзі він помер.
Але повернімося ще у 1935 рік, бо, крім губернатора Грабаря, того року почесним громадянином Ужгорода обрали ще одного політика. У кінці листопада 1935-го у приміщенні кінотеатру відбулося урочисте засідання міської ради, на якому проголосували за обрання двадцять сьомого почесного громадянина Ужгорода – міністра закордонних справ Чехословаччини Едварда Бенеша (Edvard Beneš). У цій історії теж мав місце протест проугорських депутатів, котрі проігнорували урочисте засідання. Але це не завадило прийняти позитивне рішення, про яке Бенеша повідомили вітальною телеграмою. Цікаво, що грамоту для нього художник Томашек закінчив лише у лютому 1937-го, коли Едвард Бенеш був уже президентом Чехословаччини. Тільки тоді офіційна делегація від міста поїхала до Праги, де й передала Бенешу грамоту. Таким чином виходить, що почесними громадянами Ужгорода були (власне, і є) обидва президенти першої Чехословацької Республіки.
Двадцять восьмим почесним громадянином Ужгорода був також політик – прем’єр уряду Чехословаччини Мілан Годжа (Milan Hodža). У лютому 1938-го він мав відзначати 60-ліття, тож на початку року губернатор Підкарпатської Русі Костянтин Грабар направив до всіх населених пунктів заклик обрати Мілана Годжу почесним громадянином. Першими відгукнулися села Есень і Чорнотисово. А 20 січня 1938 року на урочистому засіданні міської ради у міському кінотеатрі за це проголосували і депутати Ужгорода. Угорські депутати бойкотували і це рішення, виступаючи у пресі зі звинуваченнями у підлабузництві. Вони доводили, що почесним громадянином міста має бути людина, яка зробила особистий вклад у розбудову міста. А Мілана Годжу, мовляв, нагороджують виключно з політичних мотивів. Як би там не було, але до дня народження прем’єра Годжі почесним громадянином його обрали аж 127 населених пунктів Підкарпатської Русі. Цікаво, чи нинішні мешканці цих міст і сіл про це знають?
Через рік, коли Ужгород був уже угорським Унґваром, в колах місцевого політикуму почали всерйоз обговорювати можливість позбавити статусу почесних громадян міста двох політиків з нашого списку: Едварда Бенеша і Мілана Годжу. Такого раніше не було в історії міста, тож питання як випливло для обговорення в пресі, так тихенько і зникло зі сторінок місцевих газет. В архівах із цього приводу теж знайти нічого не вдалося, тож позбавили цих двох політиків звання почесних на офіційному рівні або ні – ми не знаємо.
Наступного тижня розкажемо вам про почесних громадян так званого «угорського» періоду в історії міста. Аби ж зацікавити вас, наперед скажемо, що тодішні депутати міста забули, як критикували чехословацьку місцеву владу за вшанування політиків державного рівня і цілком спокійно робили те ж саме.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
