Втрачений Ужгород Останні новини Регіональні Новини

Втрачений Ужгород: п’ятнадцятий мер міста Ернест Дудаш (Фото)

Продовжуючи міні-цикл публікацій, присвячених мерам Ужгорода дорадянських часів, розкажемо нині про п’ятнадцятого очільника міста Ернеста Дудаша. Він очолив Ужгород у надії відновити його розвиток в умовах виходу зі світової економічної кризи, натомість дуже скоро став свідком евакуації з міста чехословацьких держслужбовців і змушений був передати місто під управління угорського військового командування.

Ернест Дудаш не був корінним ужгородцем, хоча й народився неподалік – у селі Шишлівці. Сталося це 27 жовтня 1898 року, немовля Ернест (Ерно) був першою дитиною 31-річного вчителя народної школи Тиводара Дудаша і його 18-річної дружини Марії Куруц. Загалом у цій сім’ї народилося 13 дітей, з яких до дорослого віку дожило десятеро. Тиводар Дудаш рано помер, тож більша частина дитинства Ернеста пройшла у Мукачеві, де його матір мала будинок (гроші на це подарували батьки Марії, котрі працювали у США). У Мукачеві Ернест Дудаш закінчив гімназію, а вищу юридичну освіту отримав у Братиславі.

З 1920 року він працював у фінансових дирекціях Берегова, Рахова, Хуста. У роки роботи в Рахові познайомився зі трохи старшою від себе Ґізеллою Фюлеї. Пара побралася у 1924 році, а у 1926-му в них народилася перша донька Магда Марія. Десь у цей же час здібного фінансиста Ернеста Дудаша перевели до Ужгорода, де він невдовзі очолив фінансову дирекцію (установу, яку можна порівняти із сучасною податковою службою). Молодий фінансовий директор вважався хорошим фахівцем, мав свій погляд на розвиток міста, яке дуже полюбив. Його посада в ті часи була поважною, тож Ернеста Дудаша радо прийняли до кола місцевої еліти. У 1931 році він вперше брав участь у місцевих виборах і був обраний до міської ради від аграрної партії.

Дружина мера Ґізелла Дудаш

Коли мера Ужгорода Костянтина Грабаря призначили губернатором Підкарпатської Русі, саме Ернеста Дудаша почали називати його найімовірнішим наступником. У травні 1935 року міська рада обрала з-поміж депутатів 5-ох кандидатів: Адольфа Маркла, Івана Ґаара, Арміна Дьозо, Ернеста Дудаша та Алоїза Раушера. Саме з цієї п’ятірки міністерська рада у Празі мала протягом 4-ох наступних тижнів обрати нового мера Ужгорода, а до того часу містом повинен був керувати перший заступник Алоїз Раушер. Однак призначення знову затягнулося – цього разу на 10 місяців. Річ у тім, що міністри, як і під час голосування за попереднього мера, не мали одноголосного рішення: деякі з них лобіювали кандидатуру заступника Раушера, інші виступали за Ернеста Дудаша. Домовитися вдалося лише у грудні 1935 року – саме тоді на посаду був офіційно призначений 37-річний Ернест Дудаш. Заступниками його стали Адольф Маркл та Іван Ґаар – як ті, хто набрав у міській раді найбільше голосів під час голосування за кандидатів у мери.

Призначення Дудаша, судячи з повідомлень у газетах, багатьом містянам давало надію. Його сприймали, як людину молоду, активну, яка добре розумілася на економіці та фінансах, тож від нього очікували, перш за все, налагодження справ у фінансовому та економічному плані. Після призначення, в інтерв’ю місцевій пресі, новий мер сказав, що найважливішими його завданнями є завершення робіт з прокладання каналізації та водогону, зведення критого ринку, ще однієї школи, нового театру та музею.

«Кожен староста бажає, аби його місто було прикладом для інших міст, – казав він. – І я теж цього бажаю».

Цікаво, що Ернест Дудаш так ніколи і не мав в Ужгороді власного житла. Навіть працюючи мером, продовжував проживати з дружиною і донькою Магдою Марією (молодша донька Марта, народжена у 1929 році, померла ще дитиною) в орендованій квартирі на вулиці Митній. Коли мама питала сина-мера, чому він не збудує собі власний дім, той відповідав: «Мамко, я – пріматор, було би негарно перед людьми будуватися у такий час». Нині рідні кажуть, що Ужгород Ернест Дудаш дуже любив, не раз казав, що готовий на все заради блага міста.

Він справді багато чого встиг зробити за неповні три роки на своїй посаді. У січні 1936 року велика повінь на Ужі накоїла лиха у селах вище Ужгорода і в самому місті. Тож вже у перші дні на посаді Ернест Дудаш мусив займатися ліквідацією наслідків повені, рятувати від води тенісний майданчик у парку Сечені (нині – парк Підзамковий) та теплиці міського садівництва. Перше засідання міської ради, на якому головував мер Дудаш, відбулося лише в лютому 1936-го. Виступаючи на ньому новий очільник Ужгорода сказав, що перед містом стоять серйозні економічні виклики, а його завдання – подолати безробіття і бідність містян. У березні 1936 року Ернест Дудаш змінив місце свого кабінету. Він переїхав із тісної будівлі магістрату (мерія тоді працювала у будівлі нинішнього торговельно-економічного коледжу КНТЕУ) на верхній поверх будівлі кінотеатру. Туди ж переїхали кілька інших відділів міської управи, яким було тісно у старій будівлі магістрату.

У тому ж 1936-му місто почало працювати над втіленням планів із розширення лікарні. Плани зведення дерматологічного павільйону та моргу були готові, мерові потрібно було затвердити їх у Празі та «вибити» на них фінансування. Чекали від Дудаша і вирішення ще однієї багаторічної проблеми – відкриття нової вулиці, яка би з’єднувала площу Корятовича та вулицю Берчені. У ті роки на місці нинішнього з’єднання цих вулиць стояв будинок родини Сеґелеті. Багато років міська влада виношувала ідею придбати будинок, розібрати його, створивши альтернативну переправу через Малий Уж, оскільки містків через канал у центрі міста було недостатньо. Коли ж Малий Уж почали засипати, це питання знову постало на порядку денному. Вирішити його Ернест Дудаш намагався протягом трьох років, і хоч повністю втілити не встиг, початок впорядкування цієї частини міста поклав.

Делегація міської управи на похороні Т.Ґ. Масарика у Празі, 1937 рік. Ернест Дудаш стоїть з правого боку від вінка, зліва стоять заступники мера Адольф Маркл та Іван Ґаар (фото – з книжки Й. Кобаля «Ужгород відомий і невідомий»)

Було в планах Дудаша і заснування заводу з виробництва харчового жиру. Він задумав об’єднати роботу скотобійні з виробництвом жиру, прорахувавши, що успішна робота цього підприємства приносила би містові 1 мільйон чеських крон на рік. Дудаш взагалі дуже пишався тим, що не взяв у банків ані крони у позику. 1936-ий міська управа закінчила з економією у 300 000 крон. Хоча це була зовсім невелика сума, все ж у новий, 1937-ий, рік місто входило без боргів. Ернест Дудаш сподівався, що якщо так піде далі, містові вдасться потроху вийти із боргових ям.

1937 рік дав зрозуміти, що зекономити Ужгороду так просто не вдасться. Поліція закрила міський театр через пожежну небезпеку, тож міській управі потрібно було терміново вирішити: будувати новий театр чи ремонтувати старий. Зрештою вирішили ремонтувати, оскільки витратити 8 мільйонів крон на новий театр у той час, коли кошти були більше потрібні для зведення будівлі нової школи, у міській управі вважали недоцільним. Школу на місці купальні «Квасна вода», як ми знаємо, побудувати так і не встигли, тож Ужгород зрештою не отримав ні школи, ні нового театру. Але капітально відремонтований тоді театр (нині – будівля театру ляльок «Бавка») стоїть у центрі міста досі. Зате у 1937 році містові вдалося завершити будівництво нового мосту Масарика. Мер Дудаш, як писали газети, особисто проводив випробування міцності мосту і сам вибрав світло-жовту фарбу для його перил.

На початку 1938-го Ернест Дудаш у написаній ним статті зазначав, що своїм завданням на рік бачить зведення школи, торгової академії, міської музичної школи. Хотів він також організувати гуртожиток для бідної сільської молоді, яка приїздила навчатися в місто, а ще розширити богадільню, відкривши при ній нічліжку, де бідні люди, котрі не мали де переночувати, могли за символічну плату отримати прихисток на ніч. 25 січня 1938 року міська управа гучно відзначила 100-ліття магістрату, тобто століття від того дня, як місто отримало право на самоуправління. З цієї нагоди в Ужгороді організували виставку історії та здобутків міста, тоді ж були виготовлені і вручені активним містянам знамениті медалі, створені спеціально для цієї дати.

Ернест Дудаш (у профіль зліва) – на відкритті мосту Масарика

У липні 1938 року в Ужгороді урочисто відкрили басейн. Хоча того дня йшов дощ і було прохолодно, знайшлися охочі, котрі після урочистостей полізли у воду. На відкритті сенатор Едмунд Бачинський відзначив і роль мера Дудаша у справі зведення басейну, сказавши, що він цілком виправдав сподівання ужгородців. Власне, басейн був останнім успішно завершеним проєктом міської управи під головуванням Ернеста Дудаша. Бо у перші дні листопада, після рішення Віденського арбітражу, мерові довелося споглядати, як чехословацькі державні службовці спішно пакують речі, виїжджаючи з міста. Тоді українська газета «Діло» звинуватила Ернеста Дудаша у зраді, бо він, мовляв, вийшов зустрічати угорських солдатів. Ми не знаємо, зробив він це з особистих симпатій чи просто вважав своїм обов’язком не залишати місто. Як би там не було, а мером Ернеста Дудаша нова влада не залишила. 12 листопада у будівлі магістрату всі справи міста взяв під контроль військовий командувач Ґабор Томчані, адміністративну ж частину очолив колишній заступник Іван Ґаар. Про те, що сталося в місті далі, розкажемо вже наступного разу.

Наразі ж, аби завершити розповідь про Ернеста Дудаша, скажемо, що його направили на роботу в мерію угорського міста Солнок, де у фінансовому відділі він працював майже до кінця Другої світової війни. Коли радянські війська підходили до Солнока, сім’я вирішила перебратися до словацького міста Кошице. Там колишній мер Ужгорода проживав аж до своєї смерті у 1959 році. Єдина його донька залишилася в Угорщині, працювала аптекарем. Там і досі проживають прямі нащадки Ернеста Дудаша, котрі й розповіли нам цю історію.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 84 = 86