Втрачений Ужгород: музей гімназії (Фото)

Опубліковано:

Цікавий артефакт – руку мумії вперше представили публіці в Обласному краєзнавчому музеї в ужгородському замку. Старожитність віком близько 4000 років до нашого міста привіз зі своєї подорожі Єгиптом викладач місцевої гімназії Іштван Лаудон – так-так, той самий Лаудон, який заклав чудовий дендросад із екзотами. Руку мумії та інші цікаві артефакти з подорожі він подарував музею Унґварської королівської католицької гімназії. Тож нині «Втрачений Ужгород» розкаже вам про цей унікальний заклад, інші його артефакти та про те, якою була його подальша доля.

Маленький Унґвар кінця ХІХ-початку ХХ століття не міг похвалитися наявністю музею, як не має Ужгород свого міського музею і зараз. Тому коли траплялося відшукати якусь цікаву річ, її часто доєднували до єдиної колекції, яка належала музею Унґварської королівської католицької гімназії.

Як же з’явився у навчального закладу свій музей, та ще й із дуже непоганою добіркою артефактів? Сталося це завдяки тодішньому директору гімназії Еде Сіберу (Szieber Ede), котрий у 1872 році закликав учнів навчального закладу, їхніх батьків та усіх жителів міста пожертвувати для новоствореного музею цікаві предмети, які мають історичну цінність і можуть сформувати основу колекції. Сам директор, варто сказати, теж долучився до процесу, передавши до музею предмети, які у 1875 році викопав випадково на своєму обійсті в селі Тісашоломон (нинішньому селі Соломонові). Ця важлива археологічна знахідка отримала назву «погребіння Шоломона», її датували Х століттям, тобто періодом переходу угорських племен через Карпати. У погребінні Еде Сібер знайшов зброю, інструменти та інші предмети, які навіть були представлені у 1896 році на будапештській мілленіальній виставці. Постійним же місцем зберігання скарбу був якраз музей гімназії.

Де ж знаходився цей музей? Спершу для нього виділили приміщення у старій будівлі гімназії (нині – будівля Ужгородського торговельно-економічного коледжу КНТЕУ на початку вулиці Капітульної). А коли у 1895 році гімназія переїхала до нової споруди (нині в ній діє хімічний факультет УжНУ), для музею виділили простору кімнату на останньому поверсі.

Будівля гімназії у 1913 році (фото – часопис «Élet»)

31 грудня 1911 року музей гімназії відвідав відомий місцевий журналіст газети «Ung» Олойош Пош (Pós Alajos). Він написав чудовий репортаж, який дозволяє нам навіть через стільки років поринути в атмосферу, що панувала в музеї. «Студенти відомої 300-літньої гімназії зараз на канікулах, доїдають вдома святкові пироги, тому нам ніхто не заважає. Двоповерхова величезна і світла будівля гімназії (нагадуємо, що в ті часи нижній поверх – партер – не рахувався – авт.) захоплює погляди приїжджих, безперечно, вона є найкрасивішою нашою громадською будівлею. Всередині вона така ж: сучасна, простора, світла, – писав журналіст. – Директор Мігай Романець (Románeсz Mihály) дивується, що хтось цікавиться скарбами навчального закладу. Так, нині дійсно людей цікавлять інші теми… Вчитель Тиводар Ґулович, зберігач колекції, люб’язно погодився нас провести. Йдемо наверх, на другий поверх, де над однією з кімнат бачимо надпис «Історичний музей та колекція старожитностей». Кімната – невелика, та справляє приємне враження на гостя».

А далі уявіть: біля входу зліва відвідувача зустрічали предмети бронзової доби, наприклад, дуже цікавий бронзовий меч. Наступний стенд – колекція зброї, більшу частину якої подарував музею березький наджупан Ондраш Потай. Поряд – предмети, подаровані музею викладачем Іштваном Лаудоном: рука мумії, декор мумії, статуетка-мумія, орнамент палацу. Окремої уваги, як писав журналіст, заслуговували дерев’яні макети давньоримської зброї та транспортних засобів, які майстерно виготовили студенти Костянтин Грабар (тоді ще ніхто не знав, що у майбутньому він стане мером міста та губернатором Підкарпатської Русі – авт.) та Шандор Лам-молодший. Тут же зберігали рідкісний револьвер 1835 року, який належав охоронцю Жиґмонду Броєру і який його дружина, вчителька Жофія Броєр, передала до музею. Поряд журналіст побачив шийну прикрасу жителя африканського племені, гарматне ядро, рослину папірус, зменшену копію ріжка легендарного Легела – одного з угорських вождів. Дуже цікавими були і предмети з історії гімназії: молот, яким був закладений наріжний камінь нової будівлі навчального закладу, печатка гімназії, на якій виднівся надпис «Staatsgymnasiumin Unghvár», а також невеличкий дзвін, що знаходився колись у башточці старої будівлі гімназії й щоранку, о 7.45, і щодня, о 13.45, скликав учнів на заняття. «Багато хто в місті пам’ятає гучний звук цього дзвону, – додав Олойош Пош. – Його виготовили у 1700-их в Епер’єші (нині – Прешов). «Ґілінґ-ґаланґ» – звучав він роками. Востаннє дзвонив у вересні 1895 року, після чого гімназія перебралася до нового приміщення. Більше він не підганяв дітей, його зняли і помістили до музею».

У колекції були також предмети, пов’язані з історією театру. Найстаріший експонат – театральна афіша 1827 року з Мішкольца. Можна було побачити і невеличку добірку, присвячену Угорській революції 1848 року: портрет Лайоша Кошута, його сигара (її привіз у 1883 році з Турину один із учнів гімназії), тогочасні оригінальні плакати, які розвішували у Будапешті. Та справжньою гордістю музею, як писав журналіст, була нумізматична колекція, що нараховувала більше 3000 предметів, серед них – 4 золоті монети, 976 срібних, 62 медалі тощо. 

Музей гімназії, фото – з часопису «Az Érdekes Ujsag», 1913

Про цю нумізматичну колекцію більш докладно написав кількома роками раніше, у 1909-му, в тій же газеті «Ung» Золтан Ґалочі. Того року завдяки зусиллям викладача гімназії Тиводара Ґуловича (Gulovics Tivadar) музейну кімнату переобладнали: замість старих глибоких шаф, у яких важко було добре роздивитися предмети, з’явилися нові відкриті шафи, деякі предмети виставили на відкритих полицях. Нумізматичну колекцію, яка до цього зберігалася у двох великих шафах, розмістили на стендах з похилими полицями для зручного перегляду. Монети, медалі та паперові гроші Тиводар Ґулович виклав за хронологічним порядком в акуратних картонних коробочках, кожну підписавши. Велику частку колекції становили давньоримські монети та медалі, найбільше було угорських, але були монети і з Америки, Китаю, Японії, Сіаму тощо. Серед найдавніших – 36 срібних давньогрецьких монет та угорських монет часів Арпада.

Поповнювалася музейна колекція лише подарованими речами, жодної допомоги з бюджету міста чи країни не мала, тож коли до гімназії приносили старовинні речі з пропозицією придбати їх для музею, керівництво мусило відмовлятися. З роками процес поповнення колекції музею трохи затих, що, можливо, і влаштовувало гімназію, оскільки розширятися експозиції було нікуди. Так і проіснував цей міні-музей 70 років, аж до кінця Другої світової війни і розформування гімназії.

Але повернімося ще трохи до руки мумії. Історія її появи в музеї гімназії така: у 1896 році Міністерство релігії та народної освіти Угорщини організувало для угорських вчителів наукову експедицію до Єгипту. Серед щасливчиків, котрі отримали змогу здійснити цю надзвичайну за тодішніми мірками подорож, був і унґварський викладач гімназії Іштван Лаудон. По поверненні Лаудон написав кілька статей: про флору Єгипту, мистецтво різьби по каменю тощо, але в жодній з них не згадував, яким чином до його рук потрапила кисть мумії. Можливо, тисячолітні артефакти у ті часи вільно чи напівлегально продавалися розкрадачами гробниць або ж це був чийсь подарунок викладачеві. Якби там не було, а вдома привезений артефакт Іштван Лаудон тримати, вочевидь, не хотів. У квітні 1896 року, повернувшись додому, він провів, як тепер кажуть, тревел-зустріч, підчас якої розповів місцевій публіці про свою подорож та показав привезені артефакти. Через деякий час після цього Іштван Лаудон ці артефакти, у тому  числі муміфіковану кисть людини, передав до музею гімназії, у якій він працював викладачем.

Разом із іншими експонатами музею руку мумії після ліквідації гімназії передали до колекції Тиводара Легоцького у Мукачеві. Коли ж у 1950 році колишній Музей Легоцького об’єднався з Обласним краєзнавчим музеєм, експонати з гімназійної колекції (не до кінця відомо, повністю чи частково) перебралися до ужгородського замку. Один із них, вже згадувану не раз руку мумії, гості замку могли побачити минулими вихідними, та лише протягом одного дня, адже безцінний артефакт потребує спеціальних умов зберігання і не може тривалий час перебувати на світлі. Можливо, свого часу знову виринуть на світло зі сховищ й інші експонати музею гімназії – цікаво було би побачити їх на власні очі.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід