На поруччі сходів, що ведуть до Ужгородської музичної школи № 1 на вул. А. Волошина, кожен мешканець і гість міста може побачити маленьку скульптурку, яка зображує композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Створив її скульптор Михайло Колодко, котрий добре знав, що пов’язує Моцарта з Ужгородом. Колись тут жив один небагатий єврейський ремісник Якоб Роттманн, котрий так любив композиції Моцарта, що назвав його іменем одного зі своїх синів. Хлопчик на ім’я Моцарт, до слова, мав непогані музичні здібності, але зрештою обрав пензлі замість скрипки. Так наше місто отримало свого відомого Моцарта – художника Моцарта Роттманна.
У 1930-х Моцарт Роттманн був одним із найвідоміших живописців Угорщини. Він жив і мав світлу простору майстерню в гарній віллі у центрі Будапешта, на вулиці королеви Вілми неподалік парку Варошліґет. Еліта замовляла в нього портрети, його роботи виставляли по всій Європі. Але не завжди життя Моцарта Роттмана було таким безхмарним.
У тогочасній пресі не часто згадували про батьків чи дитинство художника. Писали, що він походив із сім’ї бідного ремісника, котрий заробляв на життя, заточуючи ножі, ножиці та інші інструменти. Однак, імовірно, сім’я Роттманнів таки була середнього достатку, адже батьки Якоб та Фанні виховували аж вісім дітей і змогли одного зі своїх синів – названого на честь композитора Моцарта – відправити на навчання до Віденської музичної академії. Моцарт Роттманн був здібним хлопцем: не лише гарно навчався, а й підробляв, управляючись із іншими дітьми. В одній із газет навіть зазначалося, що коли Моцарт приватними уроками заробив достатню суму, не вагаючись покинув навчання в музичній академії, подався до Мюнхена й вступив до художньої школи, де навчався у Шандора Ваґнера та Шимона Голлоші.
З початку 1900-х років ім’я Моцарта Роттманн почало все активніше виринати в мистецькому світі. Його роботи були представлені на групових сезонних виставках у Мюнхені та Будапешті, що дало йому можливість бути прийнятим до відомої тоді мистецької школи Дюли Бенцура в Будапешті. Дюла Бенцур був одним із найвідоміших художників Угорщини кінця ХІХ століття, якого прославили величезного розміру полотна зі сценами угорської історії та портрети аристократів. Навчання в школі Бенцура дало Моцарту Роттманну кілька років сповненого творчості життя, коли він міг не переживати про гроші чи дах над головою – лише малював і малював.
У відгуках преси на його тодішні роботи, виконані, як писали, в стилі угорського ренесансу, було, щоправда, трохи критики: мовляв, відчувається сильний вплив Бенцура, роботи «шкільні», сюжети надумані, бравурні. Однак уже з того періоду маємо першу згадку про плагіат роботи Моцарта Роттманна. На зимовій виставці Національного угорського товариства образотворчого мистецтва 1906-1907 років у Будапешті молодий художник несподівано побачив свою роботу. Названа вона була «Вплив нікотину», а автором її був начебто шкільний вчитель з Орода Калман Вішонтої. Моцарт Роттманн повідомив організаторів виставки про те, що це його робота, яку він створив у Мюнхені й продав кілька років тому пану Вішонтої, бо мав скрутне фінансове становище. Чутка про плагіат незабаром поширилася в мистецьких колах Угорщини, тож ображений учитель середньої школи з Орода подав позов про наклеп. На суді Калман Вішонтої зізнався, що полотно написав Моцарт Роттманн, але робота була, мовляв, «сирою», тож він її перемалював, додавши жінці на картині жовтизни й хворого виразу обличчя, аби показати згубний вплив нікотину. Адвокат учителя намагався довести, що той може підписувати полотно своїм ім’ям, оскільки доопрацював його, став співавтором. А коли Моцарт Роттманн не погодився з таким формулюванням, сказав: «Як ви можете бути грубим, адже пан учитель фінансово підтримував вас?». «Але я відпрацював за це», – відповів художник.
З цієї справи зчинився величезний скандал, вчителя навіть відсторонили від посади. В суді довго тривали обговорення, виступали свідки, котрі бачили, як Роттманн малював полотно і як Вішонтої його перемальовував. Закінчилося все тим, що обидва «автори» таки уклали угоду, умов якої в пресі не розголошували. Вчитель із Орода в подальшому ніде не фігурував як знаний художник, зате Моцарту Роттманну публічність цієї справи, схоже, пішла лише на користь – його ім’я опинилося на слуху.
Цікаво, що саме в період навчання у школі Бенчура Моцарт Роттманн, хоч і був іудеєм, почав створювати монументальні композиції на біблійну тематику: «Ісус у храмі», «Очікування суду», «Самсон» тощо. Можна сказати, що саме вони привернули до молодого художника увагу уряду Угорщини, який винагородив Моцарта Роттмана великою стипендією на вивчення найкращих творів живопису, тож більше року художник мав змогу подорожувати Нідерландами, Францією, Німеччиною та Італією.
Повернувшись, Моцарт Роттман оселився у Будапешті, продовжив створювати монументальні полотна з біблійними сюжетами, почав також працювати над іудейською тематикою, популярними в той час були його яскраві полотна з сюжетами побуту аристократії та соковиті жіночі портрети. Останні зробили його модним портретистом, все частіше Моцарту Роттману почали замовляти портрети аристократів та еліти з усієї Угорщини.
Варто зазначити, що в рідному місті за увесь цей час Моцарт або взагалі не бував або бував рідко. На жаль, наразі невідомо, в якому будинку проживав художник у дитячому віці. Батьків його вдалося знайти в переписі населення 1921 року – тоді вони були власниками квартири № 8 у будинку № 4 на вул. вождя Арпада (нинішня вул. Мукачівська), тож, можливо, саме на цій вулиці провів дитячі роки майбутній відомий художник. Коли у 1931 році Моцарт Роттманн вирішив приїхати до Ужгорода з першою персональною виставкою, місцева преса писала, що місто влаштовує пишний прийом з цієї нагоди. Газета «Uj Közlöny» зазначала: «Як повідомляє наш будапештський кореспондент від художника, своєю виставкою Моцарт Роттманн хоче представити громаді рідного міста ретроспективний образ свого мистецтва. Виставка буде добіркою його найкращих робіт, на ній будуть представлені композиції на біблійні сюжети, салонні та селянські портрети, композиції ню. «Виставкою в моєму рідному місті, – сказав майстер Ротманн нашому кореспонденту, – я виконую свій давній обов’язок. Я вже роками готуюся представити свої роботи в рідному місті, бо часто отримував на це почесні запрошення. Досі через відсутність відповідного виставкового матеріалу я не зміг виконати це бажання. Проте більш як рік кропіткої праці дозволив мені зібрати відповідний матеріал для виставки, яку я маю намір доповнити моїми улюбленими роботами з приватної колекції»».
Виставка в Ужгороді викликала серед містян надзвичайну цікавість. Відкритися вона мала в неділю, 31 травня 1931 року, у великій залі Угорського казино. За кілька днів до того Моцарт Роттманн уже виходив з потяга на місцевому вокзалі. Про те, що він давно не був тут, свідчили слова, сказані місцевому журналісту: «Я не впізнав свого рідного міста. Я пам’ятав його маленьким». Але варто зазначити, що то був якраз період, коли Ужгород дуже активно розбудовувався, тож впізнати його було важко, мабуть, і тим, хто не був у місті якихось останніх 5-10 років.
У залі Казино Моцарт Роттманн сам розвішував свої картини, готуючись до виставки й повсякчас відволікаючись на друзів дитинства, котрі приходили з ним привітатися. Варто зазначити, що виставка була невеличкою, складалася всього з 11-ти полотен. Однак і вони спричинили в місті фурор: преса просто захлиналася від похвал, а люди протягом кількох днів ішли на виставку безкінечним потоком. Цікаво, що представлені полотна можна було придбати, також присутні могли замовити в художника написання портрета, чим і скористалися представники місцевої еліти. Не знаємо, на скільки днів залишився Моцарт Роттманн в Ужгороді, але до Будапешта він точно повертався з чималою кількістю замовлень і заготовками-ескізами портретів.
Через кілька місяців, у жовтні 1931-го, художник знову прибув до Ужгорода з виставкою. Цього разу він привіз 18 полотен, серед них і кілька портретів місцевих можновладців. Була це, свого роду, й реклама художника, адже він показав на цій виставці готові портрети ужгородців, здобувши схвальні відгуки й нову порцію замовлень. Цікаво, що навіть у 1931 році, коли вже кожному була доступна фотографія, намальовані портрети все ще користувалися великою популярністю. Після цих відвідин Ужгорода стало відомо про ще одну спробу плагіату робіт художника. Місцева преса написала, що у вітрині магазина Молнара був виставлений портрет, підписаний «Rottmann M» (а саме так завжди підписував свої полотна Моцарт Роттманн). «Зайве говорити, що ця жахлива картина – не твір Моцарта Роттмана. Художником картини міг бути Мано, Моріц, Міклош, але точно не Моцарт», – йшлося у газетній замітці.
Загалом 1930-ті, як уже зазначалося на початку цієї статті, були періодом, коли Моцарт Роттманн жив у достатку й міг творити собі в задоволення. Але в 1939 році, перебігаючи дорогу неподалік своєї вілли на вулиці королеви Вілми в Будапешті, художник потрапив під колеса мотоцикла. 56-річного Моцарта Роттмана доправили до лікарні з важкими ранами й переламами. Водій мотоцикла Янош Вінце в суді доводив, що Роттманн несподівано вискочив на дорогу, однак його все ж визнали винним і засудили до штрафу й трирічного випробувального терміну.
Рани художника були важкими, але невідомо, чи вони якось відобразилися на його здатності малювати. В той період про Моцарта Роттманна мало згадували в пресі, що зрозуміло з огляду на те, що він був євреєм у країні, яка послідовно обмежувала права цієї частини населення. Як він та його сім’я пережили Другу світову війну, чи потрапили в гетто – дізнатися не вдалося. У 1945 році в одній із будапештських газет з’явився некролог, в якому повідомлялося про смерть лікаря Червоного Хреста др. Арона Аронфі. Там же було сказано, що сестра лікаря Моцартне Роттманн не змогла пережити втрату й померла через кілька годин після смерті брата. Як ви, мабуть, зрозуміли, в повідомленні йшлося про смерть дружини художника Естер (її дівоче прізвище в джерелах різниться, є варіанти Rein, Aronfy, Von Tropp).
Про дітей Моцарта та Естер Роттманнів згадок у джерелах немає, тож, вочевидь, після смерті дружини художник залишився у післявоєнному Будапешті сам. У той же час у США проживали два його брати й сестра, котрі, мабуть, вмовляли Моцарта Роттманна переїхати до них. У 1948 році художник таки емігрував до США, оселившись у невеличкому місті Скрентон у штаті Пенсильванія, де працював ювеліром його брат Еміл Роттманн. Вочевидь, в останньому десятилітті свого життя художник знайшов нове кохання, одружившись на Розі Штаєр. Разом вони прожили недовго, адже в липні 1961 року Моцарт Роттманн помер у лікарні й був похований на єврейському кладовищі міста Далтон.
У некролозі, опублікованому в газеті «Scranton Tribune», коротко зазначалося: «Моцарт Роттман, 1719 Mulberry St., художник, помер у четвер у лікарні Ганемана після хвороби. Він був уродженцем Угорщини і прожив у цьому місті 12 років. У живих залишилася його вдова, колишня Роуз Стієр; два брати, Еміл Роттманн, ювелір у цьому місті, й Гаррі (Wilkes-Barre), а також сестра – місіс Анна Кранц (Los Angeles, Calif.)».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Перше фото складається з автопортрету Моцарта Роттмана, полотен «Маленький флірт» (журнал «Élet», 1910) та «Білга» (видання «Mult és Jövő», 1911)
