Втрачений Ужгород: художник Дюла Ійяс (Яцик)

Опубліковано:

У першій половині ХХ століття художник Дюла Ійяс був місцевою легендою. Газети постійно писали про його мандрівки світом, про численні виставки, він сам публікував свої дорожні замітки та репортажі, був дуже активним членом громади, займався розбудовою хорового товариства, вболівав за розвиток спорту та музейної справи, пробував займатися політикою – словом, був у центрі всього, що відбувалося в Ужгороді. У пресі також згадувалося, що Ійяс був митцем надзвичайно плодовитим, що майже в кожному домі Ужгорода є бодай одна його картина. Однак спробуйте нині пошукати полотна Дюли Ійяса в Інтернеті – і ви зрозумієте, що їх немає, що його творчість дуже мало висвітлена і досліджена. Навіть в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая є лише дві роботи цього художника, які загалом дають нам дуже розмите уявлення про його творчість. То ким же був Дюла Ійяс – читайте далі.

У кінці ХІХ століття на місці нинішньої Православної набережної в Ужгороді був порослий вербами берег річки, який не заселяли через те, що його постійно підтоплювало під час повеней. Лінія забудови розташовувалася подалі від берега і десь там, у будинку під 15-им номером, проживала сім’я м’ясника Ондраша Яцика. Яцики були корінними мешканцями міста, жили тут з діда-прадіда. Мали середній достаток, коли могли, жертвували гроші на благодійність, були ревними греко-католиками – типова реміснича родина маленького Унґвара. Ось у такій сім’ї у 1874 році народився син Дюла (Дюло, угорською – Jaczik Gyula). Він міг стати, як згодом його брат і сестра, звичайним містянином, ремісником чи підприємцем. Але Дюла був іншим – він був мрійником із жагою до пригод. Понад усе в дитинстві він любив гасати своїм рідним Фюзешем (так називали ту частину набережної, яка поросла вербами), милуватися видом міста, річкою, природою, уявляти пригоди, які з ним трапляться у житті.

Ми не знаємо, яку освіту здобув Дюла до того, як став 16-річним. Згідно з деякими джерелами, хлопець мав стати м’ясником, як його батько, та Ондраш Яцик несподівано помер – і 16-річний Дюла вирішив розпочати власний шлях, подався до Америки. Пізніше журналістам він розповідав, що у 1890 році здійснив першу подорож до США, де проживав його родич. Мовляв, він проживав у нього в Нью-Йорку, працював різноробочим, намагався зрозуміти, що йому подобається, чим би він хотів займатися у подальшому (в інших джерелах значиться, що він виконував важку фізичну роботу на заводах Клівленда та Піттсбурга). «Я поїхав, бо був повний мрій і бажання побачити світ», – казав Дюла, розповівши також, що любов до споглядання кольорів і світла завжди боролася в ньому з бажанням зобразити їх. Юний хлопець заворожено блукав нью-йоркськими музеями та галереями, годинами роздивляючись картини. Врешті Дюла наважився вступити на вечірні курси до мистецького коледжу «Cooper Union», де він навчався малюванню та художній обробці дерева чотири (за іншими даними, три) роки. Можливо, саме тому в більшості джерелах значиться, що живописом Дюла Ійяс (Яцик) займався з 1893 року (хоча є й дані, що з 1898-го).

Дюла Ійяс, фото – з видання «Magyar politikai és közigazgatási compass» (Budapest, 1940)

Десь у середині 1890-х Дюла Яцик з першими роботами і отриманими знаннями повертався зі США до Європи, малюючи в дорозі морські пейзажі. Приїхав ненадовго до рідного Унґвара, але вже у 1898-му подався у мандри знову – цього разу до Мюнхена. Там працювала відома школа угорського митця Шимона Голлоші, до якої і записався Дюла Яцик (за іншими даними, це було у 1900-1902 роках). Пізніше він розповідав, що вбирав під час навчання стільки, скільки міг, скільки в нього вмістилося. У Мюнхені Дюла познайомився з відомим митцем Францом фон Ленбахом, який чи-то порадив, чи-то допоміг молодому художнику отримати стипендію для навчання в паризькій художній школі (за іншими даними, у паризькій Академії Колароссі Дюла Яцик навчався у 1910 році). У той період Дюла Яцик багато подорожував країнами Європи, вишукуючи цікаві сюжети й образи для своїх полотен. Шукав він і себе: малював у різних стилях і техніках, випрацьовуючи те, що відрізняло би його від інших молодих художників.

Тривало це близько чотирьох років, бо в місцевих газетах за 1902-ий уже значиться, що молодий живописець Дюла Яцик успішно працює зі своїм колегою Дюлою Віраґом у творчій майстерні на вулиці Телекі (нині – вул. Духновича). Слід зазначити, що вдома він і на цей раз довго не затримався: у 1903 році сів у Бремені на пароплав до Нью-Йорка, прибувши до острова Елліс 16 січня 1904-го (записи про це збереглися у списках імміграційного порту на острові Елліс). На той час Дюла Яцик мав уже 30 років і багаж знань, тож друга спроба пожити в США була геть іншою. Він влаштувався ілюстратором до відомого журналу «Times» (загалом працював на «Times» півтора року), підпрацьовував також у інших виданнях. Крім того, багато подорожував, деякий час жив у Флориді, Джорджії тощо.

Життя у США цілком відповідало духу і характеру Дюли Яцика, тож хтозна чому він вирішив у 1910 році повернутися на рідну землю. З багажем своїх картин він приїхав до Будапешта й одразу організував собі тур угорськими містами у напрямку Унґвара. Угорські салони радо приймали художника зі славою мандрівника. У ті часи, коли люди не подорожували так багато, як нині, виставка Яцика була чимось на кшталт віртуальної навколосвітньої подорожі, бо на його полотнах були намивачі золота в Алясці, іспанські танцюристки, Гудзонова затока, канадські рибалки, карпатський краєвид і багато іншого. Преса гарно відгукувалася про виставки Дюли Яцика (саме в цей час поруч із його рідним прізвищем почало з’являтися інше – Ійяс), тож по приїзді додому він вирішив організувати виставку і для жителів Унґвара. В одній з кімнат реальної школи (нинішньої ЗОШ № 4), яку дирекція тимчасово виділила художнику для розміщення майстерні, він виставив кілька десятків полотен, запросивши оглянути їх усіх мешканців міста.

Дюла Ійяс «Біля одра вмираючого єврея» (фонд Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая)

Газети писали, що виставка була дуже успішною, дві картини (зображення Ісуса і міський пейзаж) купив греко-католицький єпископ Дюла (Юлій) Фірцак. А найщасливішою на події, мовляв, була одна старенька пані – мати художника. Сам він пресі повідомив, що збирається деякий час пожити в рідному місті і якщо зможе тут заробляти, до Америки більше не повернеться. Але Унґвар був містом бідним і не звиклим до виставок, тому поглянути на полотна Дюли Яцика приходили одиниці, не кажучи вже про те, що майже ніхто нічого не купував. Яцик був людиною з «американською» комерційною жилкою, він запропонував місцевим жителям цікаву акцію: вони приходять на виставку, купують вхідний квиток за 2 крони й автоматично стають учасником розіграшу 20 полотен у день закриття виставки. Це би спрацювало, якби відвідувачів було багато, однак за два тижні квитки придбали лише 30 осіб. Тож художник змушений був скасувати акцію й повернути учасникам розіграшу по 2 крони.

«Що ж, початок був не надто вдалим, але так сталося тому, що місцеві мешканці у більшості своїй не розуміють цінності мистецтва», – міркував Дюла Яцик і вирішив це змінити. На різноманітних зібраннях, у колах інтелігенції і представників місцевої влади художник почав пропагувати ідею того, аби місто звело для нього майстерню з окремою залою для малювання. У цій залі він би збирав усіх талановитих дітей міста і безкоштовно їх навчав. Дюла Яцик так захопився цією ідеєю, що навіть створив проєкт будівлі. Ідея ця мала своїх прихильників і певний час серйозно обговорювалася на місцевому рівні, але врешті влада розчарувала Яцика, твердо відмовивши під приводом, що місто не має на це грошей.

Зрозумівши, що вдома його мистецтво поки не таке затребуване, як би він того хотів, Яцик вирішив заробляти в інших містах. Він набирав близько ста робіт і їхав з ними у турне різними містами, залишаючись там на тиждень-два, продаючи потроху полотна і заводячи корисні знайомства. Серед полотен завжди були кілька портретів, аби відвідувачі виставки розуміли, що вони також можуть замовити собі портрет у художника. У 1911-му Дюла Ійяс-Яцик мав виставки у Ніредьгазі, Деберцені, Нодьвароді (румунській Ораді), Темешварі (Тімішоарі), де, до слова, вразив публіку «пуританським і незвичним американським підходом продавати людям картини без рами». Продавши таким чином частину своїх напрацювань, художник повернувся додому і на місяць поїхав у Тур’ю Ремету, звідки привіз 14 полотен, що зображували селян у церкві, обряд хрещення, селян за столом, кінний завод тощо. Також його захопили роми, він малював їхні поселення, образи. Зі 140 новими і старими роботами ще того ж року Дюла Ійяс поїхав до Будапешта, аби взяти участь у кількох колективних виставках. Одна з галерей придбала велику кількість його робіт. Визнала талант художника і церква: саме йому замовили портрет покійного каноніка Шандора Микити для ужгородського сиротинця «Ербежет». До слова, у кінці 1911 року Дюла Яцик офіційно став Ійясом. Міністерство внутрішніх справ погодило зміну прізвища рішенням № 11 223. Чому художник вирішив змінити прізвище й чому обрав саме це («ijjász» з угорської мови перекладається як «лучник») – він у пресі не коментував, тож наразі це залишається загадкою. 

Дюла Ійяс «Вуличні музиканти» (фонд Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая)

У подальші роки Дюла Ійяс так само багато писав і возив свої полотна на виставки. Але, вочевидь, йому було нудно вдома. У листопаді 1913-го газета «UNG» оголосила про збір коштів на «навчальну» мандрівку Дюли Ійяса. Вона писала, що художник вичерпав тут теми, мріє про подорож до Єгипту і річну мандрівку світом. Для того, аби зібрати гроші, художник придумав цікавий хід: пропонував місцевій еліті зібрати 4 тисячі крон, «скинувшись» по 20 крон. Під час подорожей він обіцяв писати картини і надсилати їх додому. Той, хто вніс гроші, міг обрати собі картину чи кілька на внесену ним суму – таким чином Дюла Ійяс віддав би усі гроші, які йому надали для мандрівки. Та цей план чомусь не спрацював і вже незабаром у пресі з’явилося повідомлення про те, що мандрівка Дюли Ійяса відкладається, оскільки греко-католицький єпископ Антал Папп прийняв художника на роботу вчителем малювання до чоловічої учительської семінарії.  

У 1914 році, як відомо, почалася Перша світова війна. Чи міг залишитися поза нею Дюла Ійяс? Звісно, ні. Здавалося, він розглядав війну, як ще одну пригоду, як можливість отримати для своїх полотен незвичні образи й сюжети. У 1915 році місцева газета «UNG» писала, що Дюла Ійяс написав під час проходження служби вже 22 полотна, серед них – чимало на тему героїчного підрозділу половника Чермака (Мігай Чермак загинув під час боїв у районі Ужка 1 січня 1915 року). З цього, мабуть, можна зробити висновок, що Дюла Ійяс у 1915-му теж проходив службу на цій лінії фронту. Сім полотен цього періоду пізніше були подаровані художником Комітатському музею, який планували відкрити в Унґварі. Газети писали, що війна змінила манеру Ійяса: замість спокійних полотен з’явилися реалістичні і яскраві бойові та побутові військові сцени. Також з цього періоду були полотна з Албанії, тож, можливо, служив він і там.

Малюнок Дюли Яцика на воєнну тематику у книзі «A nagy háború írásban és képben 1. Északon és délen» (Budapest, 1916)

По завершенні війни Дюла Ійяс повернувся додому у дещо депресивному настрої. Можливо, пережите налаштувало його на спокійніше ставлення до життя. У 1919 році він нарешті осів в Ужгороді остаточно, придбав квартиру у будинку на площі Корятовича, 9, а наступного року (будучи вже 46-річним) одружився зі значно молодшою ужгородкою Вікторією Шульц. У подружжя народилися дві доньки – Корнелія та Ґабріелла.

Реклама салону модного одягу дружини художника Вікторії в газеті «Ruszinszkói Magyar Hírlap» (1924)

У 1920-х Дюла Ійяс продовжував багато працювати та їздити містами зі своїми полотнами. З тих подорожей він почав писати цікаві дорожні замітки й репортажі, які друкувалися у місцевій пресі. До слова, майстерня художника тоді  розташовувалася на обійсті батьківського дому у Фюзеші (Вербнику). У 1926 році велика повінь зруйнувала приміщення майстерні, нанесла великої шкоди меблям та речам художника, знищила 7 цінних акварелей, 10 олійних полотен, 17 пастельних. Можливо, ця втрата стала останньою краплею у терпінні художника, тож він вирішив знову (вже втретє) податися до США. 31 грудня 1926 року 52-річний Дюла Ійяс знову прибув пароплавом до Нью-Йорка, але побачив Америку зовсім іншою, на порозі «великої депресії». Чим він займався у США під час цієї поїздки, достеменно невідомо, згодом художник лише казав журналістам, що за ті 3 роки навчився набагато більше, ніж за попередні 20 у Штатах. У 1928-му в ужгородській пресі друкувалися «Американські листи» Дюли Ійяса – історії по життя в США, емігрантів, вуличну злочинність, любов американців до спорту, їхню бездуховність, захоплення кінематографом тощо. З цих листів зовсім не скажеш, що Америка подобалася художнику, та чимось же вона притягувала його до себе, якщо він тричі наважувався на такий довгий шлях, аби її побачити?

У 1930 році на Різдво Дюла Ійяс повернувся до Ужгорода геть хворим. Чи-то в США, чи-то вже дорогою додому у нього почалися проблеми з серцем, він часто погано себе почував. Трохи відпочивши вдома, художник вирішив організувати виставку, аби показати містянам роботи, привезені з Америки. У подальші ж роки Дюла Ійяс малював усе менше, натомість неабияк захопився вивченням історії мов. Так, у 1931-му він видав в Ужгороді книжку «Походження угорської мови», а у 1936-му в журналі «Magyar Írás» вийшла його стаття про спільнокореневі слова в мові індіанців майя та угорській мові. У передмові зазначалося, що Дюла Ійяс є, мабуть, єдиним угорцем, хто всерйоз займається вивченням мови індіанців майя і готується представити дисертацію на цю тему. Пізніше, однак, ця стаття була іншими дослідниками розкритикована, мовляв, Ійяс, як і кожен аматор у цій справі, багато фантазує і домислює.

Будинок Дюли Ійяса на площі Корятовича, фото – журналу «LIFE»

Захоплення культурою і мовою індіанців майя на певний час навіть потіснило любов Ійяса до образотворчого мистецтва, але обіцяної дисертації він так і не представив. У кінці 1930-х його захопили вже політичні зміни у краї, він почав багато часу приділяти політиці та громадській роботі, хоча самопочуття й не дозволяло йому бути дуже активним.   

13 лютого 1943-го хворе серце 69-річного Дюли Ійяса зупинилося. Поховання художника було дуже людним, провести його від будинку на площі Сечені (так називалася тоді площа Корятовича) до кладовища на горі Кальварії прийшли мер, депутати, численні друзі й шанувальники його творчості. Через рік родина та друзі задумали у пам’ять про художника організувати виставку його робіт, зібравши для показу 240 картин. Встигли провести чи ні – дані розходяться, як і не зовсім зрозуміло, де саме зберігалася фактично уся творча спадщина Дюли Ійяса восени 1944-го, коли через Ужгород проходив фронт Другої світової війни. Факт у тому, що після того, як фронт пройшов, усі 240 картин художника безслідно зникли. Ніхто й досі не знає, що з ними сталося. У власності родини залишилися лише дві роботи – таким чином вважається, що творча спадщина Дюли Ійяса є втраченою.  

Так само втраченим є і будинок художника. У 1993 році угорські товариства та донька художника Ґабріелла Сомор відкрили на фасаді будинку, де Дюла Ійяс проживав з 1919-го по 1943-ий роки двомовну пам’ятну дошку. В написаній з цієї нагоди статті в газеті «Kárpáti Igaz Szó» йшлося, що будинок був зведений ще у 1850 році. Але на початку 2000-х, незважаючи на охоронний статус, його знесли.

Відкриття пам’ятної дошки на будинку Дюли Ійяса, фото – газети «Kárpáti Igaz Szó» (1993)

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Перше фото – фрагмент картини Дюли Ійяса «Русинська дівчина» з журналу «Český svět» (1922)

Про Захід