«Здорова кава», «сімейна кава» – так називали в рекламі на сторінках місцевої преси зовсім не ту каву, яку так люблять нині пити ужгородці, а різноманітні кавозамінники. Взагалі смак кави імітують чимало інших рослин – цикорій, ячмінь, жолудь, буряк, кульбаба, баобаб, топінамбур тощо. То які ж із них у вигляді напою стали частиною кавової культури міста в кінці ХІХ століття? Як це відбувалося і чому кавозамінники були доволі популярним продуктом – читайте далі.
Місцева преса згадувала, що кавозамінники з’явилися на нашому ринку у 1880-х на противагу «отруйній» зерновій каві. Мовляв, ще у 1820 році вчені визначили, що зернова кава містить кофеїн, який негативно впливає на нервову систему, труїть людину малими дозами. «Кава є даниною моді, адже багатьом насправді не подобається її огидний смак – він просто став звичкою», – писали в газеті «UNG». Отже, вплив на здоров’я був у той час першою з причин звернути увагу на кавові альтернативи. Другою, яка для багатьох людей ставала й основною, була вартість кавозамінника, який коштував набагато дешевше зернової кави. Третьою причиною, через яку вживання кавозамінників отримало значний розвиток, були війни.
Та повернімося ще у ХІХ століття, коли кавозамінники почали наповнювати угорський ринок, потрапивши й на унґварькі прилавки. У 1886 році, згідно з офіційними даними уряду, до Угорщини було імпортовано 48 000 квінталів кавозамінника (більше двох мільйонів кілограмів), найбільшим імпортером стала Німеччина. В самій Угорщині ця індустрія теж розвивалася: в Шопроні діяв завод «LENCK», а виробник «Szalády» за свої експериментальні суміші виграв золоту медаль державної виставки 1885 року. Спершу, судячи з рекламних оголошень, більшою популярністю користувалися, якщо можна так сказати, часткові кавозамінники, тобто такі, до складу яких все ж входило трохи зернової кави. Згодом кавозамінні суміші виготовляли окремо, рекомендуючи додавати їх до кави – аби виходило і дешевше, і здоровіше. Наприклад, той же виробник «Szalády» змішував мелені підсмажені ячмінь, цикорій та жолуді. Ложку цього замінника треба було додавати у кавник при заварюванні кави (на дві ложки зернової кави – одну ложку замінника).
Відомий виробник «Kneipp», продукція якого з’явилася в місті наприкінці 1880-х, теж спершу рекламувався як додаток до зернової кави. Цікавинкою цього продукту було використання солоду (частково пророщених зерен ячменю) та екстракту кави. «Чи використовуєте ви ячмінну каву? Це питання викличе в унґварських господинь зневажливу посмішку, адже багато людей досі мають негативне ставлення до такого напою. І це частково зрозуміло, тому що те, що продається, часто є просто підсмаженим ячменем, який утворює лише солодкий деревний напій, що взагалі не має кавового смаку. Багато людей досі не знають або ще не переконалися, що лише солодова кава «Kathreiner» від «Kneipp» є продуктом, який сам по собі має чудовий кавовий смак», – зазначалося у рекламі продукту. Рекомендації для вживання такої солодової кави були дуже широкими, наприклад, виробник рекламував її як дієвий засіб від гарячки – варто лише додати до напою малиновий або лимонний сироп. «Але цей напій також чудово діє при запаленні кишечника, грипі, дифтерії, тонзиліті, м’язовому ревматизмі, виразці шлунка. Завдяки дешевизні кави «Kathreiner» навіть найбідніші верстви населення мають можливість готувати цей напій, а заможні зможуть відмовитися від шкідливої кави в зернах», – ішлося у рекламі кінця ХІХ століття.
На початку ХХ століття виробники кавозамінників почали рекламувати сімейне використання напою, дуже часто зображуючи в рекламі дітей, котрі смакують «кавою» разом із дорослими. «Тепло родинного столу» у різних варіаціях стало слоганами цієї продукції, поруч із цим завжди наголошувалося на тому, що напій є дуже корисним для травлення, до того ж має той же смак і запах, що і зернова кава.
Однак найбільший пік споживання кавозамінників припав на роки Першої світової війни. Як ви розумієте, не через те, що люди почали більше дбати про своє здоров’я, а тому, що торгові зв’язки між країнами порушилися і зернова кава стала для Європи розкішшю. Саме в цей період європейські підприємства почали експериментувати з кавозамінниками, вигадувати різноманітні способи отримання напою, який би зігрівав, бадьорив, додав сил і нагадував смаком попередні безтурботні роки. В той час влада Угорщини всіляко стимулювала власників сільськогосподарських угідь вирощувати цикорій. Виробники кавозамінників закуповували його в населення досить дорого, тож це було вигідною справою. Крім цикорію, для виготовлення кавозамінника найчастіше у той час використовували дешеву сировину у вигляді жолудів. Не можна сказати, що ця кава аж дуже смакувала чи бадьорила, однак часи були не ті, аби скаржитися.
По завершенні війни зернова кава повернулася на полиці ужгородських магазинів. В місті з’явився навіть місцевий виробник кави з цикорію – фірма «Штерн». Її завод, де корінь цикорію обсмажували, подрібнювали та пакували, знаходився у 1920-1930-х на площі Масарика – нинішній площі Петефі. У «Втраченому Ужгороді» ми вже розповідали про це підприємство, сусідство з яким через сильний запах цикорію не подобалося багатьом мешканцям площі та прилеглих вулиць.
Також у «чехословацький» період історії міста з полиць магазинів не зникав знайомий уже нам кавозамінник фірми «Kneipp», популярним був продукт фірми «Tatrica», дуже потужно рекламувалася «кава» фірми «Franck» (підприємство мало в Чопі власний млин і пакувальний цех). До слова, «Franck» першими у своїй рекламі запропонували готувати цикорієву каву з молоком.
Під час Другої світової війни постачання зернової кави до Європи знову обірвалося, тож попит на різноманітні кавозамінники був шаленим. В Угорщині налагодили виробництво кави з букового насіння, плодів каштану, насіння люпину тощо – саме таку пили в той час і ужгородці. Був у нас, як у виноградного краю, і свій рецепт – кава з висушених виноградних кісточок. Підготовка її основного компоненту була досить марудною, але смаку кави людям теж дуже хотілося. Тож після збору врожаю винограду зі свіжих вичавок відсіювали кісточки, промивали їх, висушували, потім обсмажували і мололи. З цього порошку й заварювали кавозамінник.
Авторські «кавові» напої пропонували ужгородцям і в місцевих кав’ярнях. Так, у 1943 році в приміщенні колишньої кондитерської Богуміла Пурми в Палаці легіонерів (тепер це будівля на куті вулиць Корзо й Духновича) працювала кондитерська Болажне Модьор, де виготовляли кекси, тістечка й цукерки. Усе це можна було спробувати на місці в кафе, а до солодощів відвідувачам пропонували скуштувати авторську «каву» господині – напій на основі сої, люпину, ячменю, цикорію та домашніх трав.
Були в той час, звісно, й виробники-шахраї, котрі підробляли каву, точніше брехали про склад своєї продукції. Закон передбачав чітке маркування товару, тобто виробник мав вказати на упаковці, що це або зернова кава, або кавовмісний продукт (тобто зернова кава в суміші з кавозамінником), або кавозамінник (ячмінь, цикорій, жолудь тощо). У 1944 році велика перевірка кавової продукції в Угорщині показала, що 40% товарів, що були промарковані як кава та кавовмісний продукт, зернової кави не містили взагалі. Цікаво, що такий спосіб шахрайства існує й досі. Вважається, що саме дешеве ячмінне борошно найчастіше використовують у деяких країнах світу при нелегальній підробці кави. Що можна до цього додати? Мабуть, лише те, що нині, під час війни, ужгородці можуть бути вдячними, що мають змогу пити каву, а не відвар з мелених жолудів і люпину.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»