Втрачений Ужгород

Втрачений Ужгород: історія замкового Гермеса (Фото)

Усі, хто бували в Ужгородському замку, звісно, бачили у дворі чавунну скульптуру Гермеса – оголеного юнака, який сидить, відпочиваючи, на камені. Історія цієї скульптури оповита численними легендами і неточностями, часто можна почути, як екскурсоводи у різних варіаціях розповідають про Гермесові відпиляні руки або про те, що з круглого отвору на його голові стирчала труба грубки. Навіть з місцем виготовлення скульптури виникла плутанина: одні кажуть, що її відлили на знаменитому фрідєшівському заводі біля Мукачева, інші – що у Тур’їх Реметах. То що з цього правда, а що – вигадки?

Провідний науковий співробітник відділу науково-методичної та експозиційної роботи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького Михайло Джахман провів пошукову роботу, намагаючись повністю відтворити історію цієї чавунної скульптури-грубки. Перша загадка полягала у тому, як і коли скульптура потрапила до ужгородського замку. Михайло Джахман уважно опрацював усі інвентарні книги музею і виявив дивну річ: в жодній із них немає навіть рядка про Гермеса. «У перші роки роботи краєзнавчого музею (тобто в другій половині 40-х) сюди приносили і привозили дуже багато старожитностей, тож часто їхні описи в інвентарних книгах були занадто скупі, – розповідає пан Михайло. – У деяких записах значиться, звідки привезли річ або від кого її отримали в дар, інколи є датування речі, буває взагалі лише одне слово. Та у випадку з Гермесом мені поки не вдалося знайти жодної інформації. Припускаю, що його доправили у замок у розібраному і дуже поганому стані, через це й не інвентаризували. Мабуть, він деякий час зберігався десь у підвалі, аж поки працівники не взялися за реставрацію. Тож якось так Гермес і випав із загального обліку».

Ще одна неточність пов’язана із місцем виготовлення скульптури. Історик Йосип Кобаль у книжці «Ужгород відомий і невідомий» зазначив, що Гермеса, ймовірно, виготовили на фрідєшівському залізоплавильному заводі біля Мукачева. Слово «ймовірно» у книзі свідчить про те, що Йосип Кобаль припускає, що цю мистецьку річ могли виготовити такі відомі фрідєшівські скульптори, як Балінт Віллашек або Ондраш Шоссел. Тож саме про фрідєшівське походження Гермеса нині можна найчастіше почути від екскурсоводів та прочитати в інтернеті. Натомість інформація ця помилкова, бо Гермеса, як виявилося, виготовили на маленькій ливарні у селі Тур’ї Ремети на Перечинщині.

Доказів цьому є кілька, і першою підказкою став машинописний текст краєзнавця Петра Сови, котрий стояв у витоків заснування краєзнавчого музею і деякий час у повоєнні роки там директорував. У 1972 році Петро Сова написав російською мовою дуже цікаву працю «Ужгородський замок», у якій описував тодішній стан замку, його будівель, стін, музейних фондів тощо. І от саме в цій праці є кілька абзаців, присвячених Гермесу. «Трохи правіше за огорожею в тіні парку знаходиться чавунна скульптура, яка зображує в сидячому вигляді античного божка Гермеса з крильцями на ногах. Як відомо, Гермес (у римлян – Меркурій) був покровителем мандрівників, торговців та… крадіїв. Поєднання, мабуть, не випадкове… Скульптура є повторенням (копією) витвору знаменитого Лісіппа – грецького скульптора IV століття до н.е., відомою під назвою «Відпочиваючий Гермес», бронзова копія якого була знайдена на розкопках у Геркуланумі, засипаному під час виверження у 79 році до н.е. Везувієм. На скульптурі знаходиться відмітка «Ужгород», незважаючи на те, що вона була привезена у 1948 році з Тур’я Ремети, де в минулому столітті ще працював, як уже було сказано, у свій час відомий на всій Дунайській низовині ливарний завод, де вона, без усякого сумніву, була відлита», – зазначав Петро Сова.

Римська копія твору грецького скульптора Лісіппа

Таким чином з його праці вдалося з’ясувати, що Гермес у замку опинився у 1948-му і був відлитий у Тур’їх Реметах. А де ж та помітка «Ужгород», про яку згадував Сова? Світло на цю загадку проливає світлина, розміщена в книзі «Figurális kályha. Forrás: Sabján Tibor, L. Kiss Katalin, Lengyel Károly: Öntöttvas kályhák, TERC kiadó, Budapest, 2006». Угорські дослідники фігурних грубок, беручи за приклад нашого Гермеса, у книзі зазначають, що такого роду мистецьких речей виготовляли дуже мало, вони потребували великої майстерності скульптора та ливарів. Скульптура нагрівалася через топку, майстерно заховану під фігурою. А виготовили її, за даними авторів видання, близько 1880 року в Тур’я Реметі, хоча на грубці є надпис «Unghvár». На жаль, у доступному в інтернеті описі цієї книжки не зазначено, де саме зберігається Гермес з ілюстрації. Але з першого погляду зрозуміло, що він копія нашого замкового, щоправда значно кращої якості.

«Ця ілюстрація для нас дуже важлива, – веде далі Михайло Джахман. – Вона дає нам змогу побачити Гермеса у всій його красі. На ній чітко можна розгледіти нижні елементи грубки. У нашому варіанті ми цього зробити не можемо, бо вже приблизно з 70-х років наш Гермес частково «захований» у кам’яну основу. Якщо її розібрати, то цілком можливо ми теж побачимо те маркування зі словом «Unghvár», про яке йдеться в описі Петра Сови та угорських дослідників. Але поки таких робіт ми проводити не планували, тож залишається лише гадати, наскільки цілою збереглася нижня частина нашої грубки».

А як щодо якості? Чому Гермес на фото з угорської книжки виглядає дивовижно реалістичним, має «промальований» кожен м’яз на спині, а наш є набагато грубішим? На це запитання, виявляється, є дуже проста відповідь: ливарні форми, виготовлені скульптором, могли використовуватися кілька разів – відповідно наш Гермес мусив мати кілька копій. Перші відлиті у формі вироби виходили дуже тонкими, точно повторювали усі деталі. Вони вважалися найціннішими, а значить і найдорожчими. А от вже четверта-п’ята копія була куди грубішою. Мабуть, фото для книжки зробили саме з такого першого виробу, а наш Гермес був уже грубою копією, яка свого часу не продалася, так і залишившись на території ливарного заводу. Можливо, її використовували, як взірець для потенційних клієнтів, котрі відвідували підприємство.

Те, що наш Гермес мав кілька копій, підтверджує інший працівник краєзнавчого музею – завідувачка відділу історії та краєзнавства Валерія Русин. Посилаючись на статтю 1989 року, яку написав угорський дослідник Ласло Пустої (Pusztai László), Валерія Іванівна розповіла, що наразі відомо про п’ять копій Гермеса: один знаходиться на подвір’ї музею в угорському місті Вашарошнамень, другий – у музеї Отто Германа в угорському Мішкольці, третій і четвертий – на подвір’ї відомої будапештської ливарні Чепель, а п’ятий – у нас. Дослідник Ласло Пустої визначив і ім’я автора Гермеса. Працюючи з документами відомого угорського скульптора Лорінца Дунайського (Dunaiszky Lőrinc), він знайшов записи про те, що у 1832 році скульптор виготовив для ливарні у Тур’ї Реметі фігуру сидячого Гермеса. Цікаво, що таке маленьке підприємство у ті роки звернулося з замовленням до одного з найвідоміших скульпторів Угорщини, заплативши йому за роботу 250 форинтів. При цьому Гермес став однією з останніх робіт майстра, оскільки вже на початку наступного, 1833 року, 48-річний Лорінц Дунайський помер.

Чому ж ливарня у Тур’їх Реметах використовувала на своїх виробах назву «Unghvár»? Михайло Джахман припускає, що це було зроблено у, так би мовити, рекламних цілях, оскільки про малесеньку гірську Тур’ю Ремету (так історично називалося село) в австро-угорські часи ніхто не знав, а от Унґвар був хоч і невеличким, однак історично відомим містом. До речі, ливарню у селі відкрили ще 1802 року.

Спершу там на гаморі – водяній кузні виробляли сільськогосподарське приладдя, згодом почали відливати також підсвічники, грубки, надмогильні пам’ятники високої мистецької якості. На старому реметинському цвинтарі біля Свято-Михайлівської церкви, що височіє на пагорбі над селом, дотепер можна побачити чудові взірці художнього литва. Є серед поховань і прикрашена чавунною стелою могила директора ливарного заводу Фердінанда Гланцера, котрий помер у грудні 1848 року. На ній написано, що Гланцер керував заводом 30 років, на час же смерті йому було всього 52. Саме цей період – початок та середина XIX століття – були часом розквіту реметинської ливарні, принаймні саме тоді там працював скульптор В. Кінне (W.Kinne), який створив у 1842 році статую Геракла, що також стоїть нині на подвір’ї ужгородського замку. Як бачимо, мало тоді можливість підприємство залучати до роботи і таких відомих скульпторів, як Лорінц Дунайський. Однак з невідомих причин ливарний завод у Тур’я Реметі припинив роботу в 1871-му.

Скульптура Гермеса на території жеребчинця, фото з архіву родини Й.Похилого

Сільський голова Тур’їх Ремет Михайло Біган розповів, що після того, як ливарню закрили, на її місці заснували кінний завод, який місцеві називали жеребчинцем. Невідомо, чи тоді залишилися на території жеребчинця ще якісь витвори реметинських майстрів, але те, що на клумбі перед будинком директора кінного заводу «сидів» Гермес – доконаний факт. У чехословацькі часи директором жеребчинця був чех на ім’я Йозеф Похилий, онучка котрого Яна на початку 2000-х відвідала Тур’ї Ремети. Жінка показала дослідникам історії села цікаві фото з альбому її дідуся, на двох з яких добре видно і Гермеса, який тоді виконував роль не грубки, а паркової скульптури. Після Другої світової війни жеребчинець закрили, а Гермеса перевезли до ужгородського замку.

Як це було – невідомо, як і те, за яких обставин Гермес втратив дві важливі частини: руку та маківку. Михайло Джахман каже, що дірка в голові Гермеса зовсім не є отвором для труби, як багато хто думає. Насправді скульптуру відливали частинами: окремо тулуб з головою, окремо – руки та ноги, окремо – «камінь», на якому відпочиває Гермес. Отвір у голові був технологічним, його мала прикривати спеціальна кришка. Такий самий отвір у голові має і сусід Гермеса – замковий Геракл, однак його закрили під час реставрації.

«Відлити таку грубку в ті часи було дуже важко, – розповідає Михайло Джахман. – Але ще важче було підігнати усі частини скульптури, аби вони міцно з’єднувалися між собою. Це була справді ексклюзивна дизайнерська річ. Грубку вмуровували у стіну так, щоб, скажімо, сам Гермес знаходився у вітальні, а топка – в іншому приміщенні, де її розпалювали. На старих світлинах видно, що у Тур’їх Реметах скульптура Гермеса стояла цілою, чому ж до нас потрапила у такому вигляді – незрозуміло. Частини скульптури, ймовірно, під час часткової реставрації приварили, та зробили це доволі грубо. Права рука Гермеса у фондах музею збереглася (вона відламалася на початку 2000-х), а от лівої руки немає, як загубилася за нез’ясованих обставин і маківка скульптури. Її, до слова, дуже потрібно відновити, бо через отвір всередину скульптури потрапляють дощ та сніг, псуючи її».

Ще одне фото реметинського Гермеса у чехословацькі часи

Як бачимо, скарби Закарпатського краєзнавчого музею приховують ще багато таємниць. Можливо, колись ми таки дізнаємося, як і хто привіз грубку до ужгородського замку і де поділася Гермесова ліва рука. А поки просто можна прийти на подвір’я замку і подивитися на це творіння реметинських ливарів ще раз – аби зрозуміти скільки праці й таланту було вкладено у цей прекрасний витвір мистецтва.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 3 =