Була колись в Ужгороді вулиця Глибока, угорською мовою – Mély-út. Її часто називали однією з найромантичніших в місті, бо ця вуличка була тихою, малолюдною, з потічком, квітучою галявиною і численними виноградниками. Згадуєте нині таку в Ужгороді? Мабуть, ні, бо Глибокої вулиці давно вже немає, а на її місці нині – жвава Кошицька, без потічка, галявини і виноградників.
Працюючи з фондами Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького, нещодавно мені на очі потрапили дві цікаві фотографії з виглядом вулиці, яку було досить важко ідентифікувати. Вузенька стежка, глибокий яр з потічком, дерева, маленькі хатинки… Лише одна будівля там дозволяла безпомилково визначити, що на фото – тодішня вулиця Глибока. Знаменита винарня Шпека впізнається одразу, та й вивіску її видно добре. А те, що винарня Шпека знаходилася на початку вулиці Глибокої, – доконаний факт, у «Втраченому Ужгороді» вже була стаття, в якій я розповідала і про цей популярний заклад, і про родину його власників.
Саме ці фото наштовхнули на ідею написання окремої статті про вулицю Глибоку, позаяк, погодьтеся, змінилася вона з тих пір невпізнанно. Цікаво, що повноцінною вулицею Глибока стала вже в ХХ столітті. До того її назви не зазначали на картах, та і в газетах цю місцину часто називали просто дорогою на виноградники. Глибока стежка чи Глибока дорога справді вела на гору, де розташовувалися великі ділянки старих виноградників, але більшість містян так високо по ній не підіймалися, доходили, частіше за все, лише до численних винних підвалів, розташованих на початку. Як бачимо на фото 1930-х років, це були невеличкі приміщення, які мали підземні продовження, що тягнулися далеко під гору. Власники виноградників зберігали там вино, але деякі його там і продавали. Це зробило вулицю Глибоку дуже популярним місцем для посиденьок. Ось почитайте лишень, як у 1923 році описувала «найвеселішу» вулицю міста місцева газета «Карпато-русскій вѣстникъ».
Припускаю, що автором цієї статті був головний співробітник газети Антоній Бобульській (який пізніше стане популярним письменником і драматургом), оскільки він проживав на вулиці Глибокій і добре знав, що там коїться. У продовженні вищенаведеної статті написано: «Свада, спѣвы, проклинанія каждаго дня держуть майже до полночи, а даколи и до 3 часовъ утра. А якъ чувствуется обыватель Глубокой улицы, котрый по трудовой денной роботѣ желаетъ спокойно ночь проснути? Вотъ запалитъ свѣщу и читаетъ цѣлу ночь, бо спати и такъ не годенъ. А зато что платитъ высокую дань, грядетъ въ осени по великомъ болотѣ, въ зимѣ по великомъ снѣгу, въ лѣтѣ же наслаждается безограниченою нощную серенадою».
Кількість винарень на Глибокій з кожним роком справді зростала, найбільші з них належали Шпеку, Яцику, Розмошу. На навколишніх виноградниках власники теж почали зводити свої винарні і гостьові будиночки, перетворивши вулицю та її відгалуження в місце приємного літнього відпочинку. Тож все частіше в місті почали говорити про те, що Глибока заслуговує зі стежки перетворитися на повноцінну вулицю. Найбільше ж цьому заважав яр, через який, власне, Глибоку колись так і назвали.
Якщо подивитися на карту міста 1863 року, то можна побачити, що потічок, який стікав Глибокою, починався на вершині гори Великий Дайбоц, а вже внизу, біля вулиці Собранецької, впадав у канал Малий Уж, який колись огинав територію Малого Ґалаґова.
Мабуть, невеличкий потічок, зафіксований на фото, в осінньо-зимово-весняний період мав здатність швидко перетворюватися на бурхливу річку. Так він і вимив собі за століття глибокий яр. Цей яр роками не був відгороджений від ґрунтової проїжджої частини, дерева вздовж нього росли не всюди, тож не дивно, що там часто траплялися нещасні випадки. Так, у 1897 році візник доманинського плебана Флоріан Гусар якось увечері заїхав на возі, запряженому двома кіньми на вузьку Глибоку стежку. Коли хотів розвернутися, віз провалився у яр, потягнувши за собою і двох коней, і візника. Усі вони впали на дно яру з доволі великої висоти, вибратися не могли. На крики візника збіглися перехожі, котрі витягли молодого чоловіка і коней. Віз змогли витягнути з яру лише наступного ранку.
А ще раніше, у 1892 році, яром і взагалі текло виноградне сусло – і все через старий місток, який не витримав навантаженого трьома діжками возу. Один із власників тамтешніх виноградників (в газеті цього нещасливця назвали просто «П») після сюрету віджав зі свого не надто хорошого урожаю винограду три бочки сусла, завантажив на віз і повіз це добро з гори. Йому треба було переїхати через яр, аж тут дерев’яний місток не витримав, тріснув, віз нахилився, бочки перевернулися і все русло – результат важкої річної праці винороба – вилилося у потічок. Ця подія дала привід знову підняти тему наведення ладу на Глибокій, яка, за словами журналістів, стає все більш відвідуваним місцем.
Місцева влада і сама не проти була відремонтувати Глибоку, але чомусь не хотіла (а, можливо, за тодішніми законами і не могла) робити це сама, вимагаючи співфінансування робіт від власників тамтешніх виноградників. Ще у 1894 році була озвучена ця пропозиція, але на неї відгукнулися лише 13 із 42 виноградарів. Пізніше це питання знову підняли: власники виноградників доводили міській управі, що ремонт цієї дороги не є їхньою приватною необхідністю, адже нею користуються і власники винарень, і відвідувачі тих же винарень, і ужгородці, котрі часто ходять на виноградники на прогулянки. Ремонту тоді містяни так і не дочекалися, але задля їхньої безпеки у вечірній час місто у 1905 році встановило на початку вулиці, де вона була найвужчою, а яр – найглибшим (кількаметровим), декілька ліхтарів із вуличним освітленням. Можливо, те нічне освітлення врятувало від падіння не одного відвідувача винарень. У ті роки мешканці міста також скаржилися та постійні крики і співи на Глибокій вулиці. Як писала у 1908 році газета «Ung», п’яні вештання там спостерігалися не лише у вечірній час, а й удень, особливо в неділю чи святкові дні. А основними порушниками порядку і спокою були військовослужбовці, через нахабну поведінку яких у святкові дні чи в неділю місцеві панночки не могли спокійно прогулятися Глибокою вулицею. Газета тоді зверталася до поліції та керівництва місцевого гарнізону з проханням вгамувати військовослужбовців, аби вони не дозволяли собі битися, лаятися і співати на вулиці.
Десь у ті ж роки спортивне товариство «U.A.K» спробувало зробити вулицю Глибоку ще й спортивною. Там, де дорога розходилася на два боки, молодь заклала санну трасу. Нею користувалися в зимовий період ще тривалий час.
Що ж до дороги, то у 1916 році виноградарі відремонтували своїми силами 200 найгірших її метрів. А у 1923-му до ремонту приступило вже місто, от лише його якістю були задоволені далеко не всі. Газети писали, що раніше Глибока була непрохідною, але місто примудрилося зробити її ще гіршою. На вулицю, мовляв, завезли щебінь, та гостре каміння, розміром з кулак, не утрамбували, тож по ньому не могли пройти люди і проїхати вози.
Велике перевтілення Глибокої було анонсоване у 1935 році. Тоді місто підрахувало, що для проведення каналізації та засипки рову потрібно 40 тисяч Кч. Та нагальніші проблеми посунули питання Глибокої ще на 2 роки, а тоді кошторис зріс уже до 59 тисяч чеських крон (це пояснювали тим, що за 2 роки глибина яру збільшилася). Питання знову загальмувало, хоча варто зазначити, що були й ті, хто був проти засипки яру. Деякі мешканці вважали, що яр – потрібен Глибокій вулиці, бо він допомагає прибрати з виноградників усю зайву воду, а ще створює на цій вулиці неповторну романтичну атмосферу, за якою сюди щодня приходять під час прогулянок містяни. Тобто яр треба залишити, огородивши міцними перилами його край із боку проїжджої частини.
Однак місто все ж вирішило прокласти на вулиці каналізацію, засипати яр, значно розширивши тим самим дорогу. Конкурс на проведення цих робіт, вартістю в 57 тисяч Кч, виграла фірма інженера Вацлава Воячека. Відомо, що у тому ж 1938 році ця фірма почала роботи і газети писали, що вони підходять до завершення, та, вочевидь, довести їх до кінця перед зміною влади у листопаді 1938-го не встигли. У 1939 році тодішній мер міста Імре Пелчарський в інтерв’ю розповідав, що до осені місто хоче остаточно завершити роботи зі засипання Малого Ужа і яру на Глибокій вулиці.
Що ж, яру на цій вулиці справді вже давно нема, забулася разом із ним і колишня назва – Глибока. Але потічок із гір усе ще нагадує про себе, бо з’являється і несеться вниз вулицею Кошицькою щоразу під час сильних дощів, перетворюючи на басейн прилеглу частину Собранецької вулиці.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
