Тіловиховне товариство «Сокол» у першій половині ХХ століття було дуже популярним у Чехословаччині. Заснувавши його ще у 1862 році у Празі, ідейний натхненник товариства Мирослав Тирш вважав, що здорове, чисте та сильне тіло гарантує здоровий, чистий та високоморальний характер людини. Усе це підтримувалося ідеєю відродження сили слов’янства, а згодом у Чехословаччині – ідеєю виховання мужньої та сильної молоді, що була би запорукою існування держави, захисту її інтересів. У Підкарпатській Русі, столицею якої був Ужгород, окрема підкарпатська сокольська жупа була заснована у 1919 році. З тих пір і до кінця 1938 року на території краю провели 8 злетів «соколів». Наймасовішим із них був з’їзд 1936 року, про який нині ми вам і розкажемо.
У чехословацькому Ужгороді були доволі поширені різноманітні форми скаутингу, діяли кілька таких організацій: «руська», українська, угорська, єврейська. «Сокол» вважався з-поміж них більше прочеським, до нього вступали діти чиновників, легіонерів, така собі місцева еліта (євреїв до «Сокола» взагалі приймали дуже важко, оскільки товариство позиціонувало себе, як слов’янське). Аби популяризувати його у Підкарпатській Русі, показати традиції товариства, «Сокол» за підтримки місцевої влади час від часу організовував візити жупних відділень з інших земель. Влітку 1936 року таку подорож до Словаччини та Підкарпатської Русі здійснило моравське відділення «Сокола». Приїхати мали хлопці й дівчата різного віку з кількох моравських «сокольських» жуп: Пернштейнської, Північноморавської, Оломоуцької, ім. Швеця, ім. короля Георгія, ім. Махала, ім. д-ра Ванічка, ім. Палацького – всього близько 4 тисяч осіб. Захід обіцяв бути грандіозним, тож для його учасників навіть створили спеціальний бронзовий значок: сокіл на фоні карти Чехословаччини подає в дзьобі липову гілку соколику, що закриває крилами Словаччину та Підкарпатську Русь.
Спершу моравський «Сокол» відвідав Словаччину, звідки поїздами дітей та дорослих привезли до Ужгорода. Основне дійство було заплановане на неділю, 28 червня 1936 року, учасники «Сокола» прибули до міста напередодні. Вулиці Ужгорода прикрасили прапорами, на залізничній станції делегації зустрічали поїзди, з яких «сокольська» молодь організовано виходила, шикувалася рядами, розкривала прапори своїх жуп і йшла до центру міста. Більшість із цих молодих людей ніколи не бували в Підкарпатській Русі, їм було цікаво і весело, вони йшли і вигукували перехожим свої вітання. Газета «Русскій народный голосъ» писала: «Вулиця від вокзалу до центру населена не слов’янами. Для них це небачене ще видовище. На вітання «соколів» ще мало чується відгуків. У місті їм відповідають вже жвавіше і сердечніше». Де поселили таку величезну кількість молоді – газети не зазначили (хоча це явно було проблемою у тодішньому невеличкому місті).
Відпочити з дороги їм, вочевидь, довго не дали, одразу по обіді відвели до спортивного майданчика «Сокола» (місцеві члени товариства займалися тоді на майданчику клубу «UAC», на місці якого нині – стадіон «Спартак»). Там «соколи» провели об’єднане тренування, пройшовши програму, яку мали показати загалу наступного дня. Ввечері частина учасників з’їзду прибула до міського театру (нині – будівля театру ляльок «Бавка»), де зібралася міська інтелігенція переважно з числа чиновників. Гостей зі сцени привітали представник підкарпаторуської сокольської жупи п. Герік і один із «соколів» Микола Гошовський. Після цього «соколи» показали кілька номерів: дівчата у повній темряві продемонстрували танець із ліхтариками, гімнастичний стилізований танець, а хлопці показали вправи з гімнастичними снарядами, у кінці побудувавши високу живу піраміду.
Виступи у театрі трохи затягнулися, тож гості, присутні там, на годину запізнилися на відкриття балу, який влаштували у великій залі Жупанату (нині – будівля Художнього музею ім. Й. Бокшая). Там теж були виступи і промови, після яких почалися танці. Сокольська молодь була дуже рада нарешті розважитися, хоча веселитися їм дозволили недовго – вже о першій годині ночі дорослі наставники відправили усіх спати.
У неділю, 28 червня, урочистості розпочалися дуже рано. О 8:00 «соколи» з оркестрами вже марширували центром Ужгорода, покладали вінки до пам’ятників президенту Масарику, Євгену Фенцику та Адольфу Добрянському. Звідти рушили до пам’ятника засновнику «Сокола» Мирославу Тиршу (на місці цього пам’ятника на набережній у радянські часи встановили бюст Пушкіна), поклали до нього лавровий вінок. На Тиршовій площі до «Сокола» доєдналися чеські легіонери, скаути, військовослужбовці на конях. Колону очолили керівники сокольських жуп – і всі разом рушили до площі перед будівлею Земського уряду (нині – площа Народна).
О 10.00 уся площа була заповнена людьми. На балкон будівлі Земського уряду вийшов губернатор краю Костянтин Грабар, котрий виголосив у мікрофон вітальну промову (її навіть транслювали по радіо). Потім говорили мер міста Ернест Дудаш, гості; звучали гімни Чехословаччини та Підкарпатської Русі.
Після цього колона рушила центром міста, під оплески містян, котрі вітали шумну ходу з балконів і відкритих вікон.
Услід з колоною люди рушили до спортивного майданчику «Сокола», де були спеціально збудовані дерев’яні трибуни для гостей. Деякі газети писали про те, що на стадіоні зібралося близько 8 тисяч глядачів – усім було цікаво, що покажуть «соколи». Очікуючи великого скупчення гостей і транспорту, місцева поліція заздалегідь розклеїла в місті оголошення про обмеження руху деякими вулицями міста та визначення спеціальних місць для паркування на вулиці Глючній (Шумній). Порушення цих приписів, як оголошувалося, каралося штрафом від 10-ти до 5000 Кч або навіть ув’язненням від 12 годин до 14-ти днів.
На самому ж стадіоні тим часом вишикувалися усі «соколи», підняли 26 прапорів своїх сокольських жуп. Першими до показових виступів були запрошені військовослужбовці 12-ї дивізії, котрі чітко і майстерно провели вправи зі зброєю, а в кінці гучно викрикнули: «Власті здар!» («Батьківщині – успіху»), на що почули від публіки у відповідь: «Войску слава!». Далі одночасно на поле вийшли 420 дівчат-«соколів» у блакитних одностроях, справивши на публіку дуже велике враження своєю масовістю і точністю виконання вправ. Їх замінили 360 юнаків у білому вбранні, потім вийшли 606 «соколів» різного віку (були і літні), показавши, що разом із молоддю можуть виконувати складні вправи. Наймасовішим був одночасний виступ 860 учасників. Програма завершилася танцювальними номерами. «Оваціям не було кінця» – писала газета «Русскій народный голосъ», яка, мабуть, найповніше висвітлювала цю подію.
У понеділок 8 сокольських жуп роз’їхалися з Ужгорода у різні напрямки, аби побачити інші місця Підкарпатської Русі. Містові ж залишився спомин про яскраву подію, що вразила багатьох масовістю і красою.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
