Минулого разу у «Втраченому Ужгороді» ми розповідали про першого мера міста Бейлу Легоцького, котрий працював на своїй посаді цілих 17 років. Сьогодні ж розкажемо про його наступника Мігая Фінцицького – одного з найвідоміших мерів Ужгорода. Він очолював місто двічі, але нинішня історія зачепить лише першу каденцію Фінцицького, що закінчилася грандіозним скандалом із порушенням адміністративної справи, яку розглядали в суді протягом двох років.
Мігай Фінцицький (за старим угорським правописом – Fincziczky Mihály, пізніше – Fincicky Mihály) народився 22 вересня 1842 року зовсім неподалік від тодішнього Унґвара, у малесенькому селі Унґчепель, яке тепер одна проста вулиця словацького містечка Велке Капушани. Тоді це була частина комітату (району) Унґ, тож не дивно, що саме до центру комітату – Унґвара батьки відправили навчатися свого здібного до наук сина. Наше місто було близьким для Мігая Фінцицького з дитинства, ще з років навчання у гімназії. Після того він навчався і в інших містах – Еґері, Пешті, але саме до Унґвара після завершення університету у 1867 році він повернувся дипломованим юристом, започаткувавши тут приватну практику.
Цікавився молодий юрист і політикою. У 1870-х жителі Унгвара обрали його депутатом (як представника центральної частини міста), і вже серед членів ради депутати призначили його головним прокурором (юристом). Це була посада на той час висока і поважна, дозволяла пізнати всі нюанси життєдіяльності міста. З тих пір, десь із середини 1870-х, Мігай Фінцицький незмінно працював головним юристом міської ради понад 10 років. Коли ж тодішній мер Бейла Легоцький почав хворіти, то саме Фінцицького, як людину, котра найкраще знала стан справ у місті, призначили заступником.
Мігай Фінцицький керував містом фактично півроку, аж поки мер Бейла Легоцький у липні 1890-го не помер. Якби це сталося в інший час, то перед міською радою постала би необхідність обрати з-поміж діючих депутатів нового мера. Однак смерть Легоцького співпала з новими виборами до міської ради, тож Фінцицький залишився керувати містом і на цей перехідний період. Варто зазначити, що консультації з приводу кандидата на посаду мера обговорювалися депутатами ще за місяць до смерті Легоцького – мабуть, всі тоді вже розуміли, що він до обов’язків не повернеться і в нових виборах участі не братиме. Домовленості у ті роки відбувалися так: представники різних партій і груп збиралися у своїх лідерів удома або десь у ресторанах, обговорювали кандидатури, іноді домовлялися з іншими партіями і групами, а тоді висували на голосування кандидатів. У червні 1890-го кілька груп депутатів, після обговорення їхніх лідерів, вирішили, що досвідченішого за Мігая Фінцицького мера їм не знайти, і домовилися висунути його кандидатуру на голосування. Цікаво, що сам Фінцицький, за повідомленням газети «Ung» (редактором якої він, до речі, був), на цих кінцевих консультаціях присутній не був, до нього приїхали повідомити звістку вже після завершення зустрічі.
На початку серпня 1890 року заступник ішпана (жупана) комітату Унґ Пийтер Кенде оголосив, що конкурс на посаду мера міста та інші посади міської управи відбудеться 29 серпня. Того дня вранці Мігай Фінцицький вийшов з ратуші (вона тоді знаходилася у будівлі колишнього монастиря паулінів на місці нинішньої ЗОШ № 4), зайшов до жупанату, аби особисто запросити заступника жупана Пийтера Кенде на засідання міської ради. Через кілька хвилин той прийшов, зайняв крісло головуючого і в першу чергу закликав згадати вдячним словом багаторічну працю померлого мера Легоцького. Після цього, за традицією, Мігай Фінцицький передав заступнику жупана печатку міста, тим самим склавши повноваження головного прокурора і заступника мера. Пийтер Кенде оголосив про створення комісії, яка представить кандидатів на посаду мера. До неї потрапили представники різних партій і депутатських груп, котрі вийшли із зали на нараду. Через деякий час члени комісії повернулися, повідомивши, що у конкурсі на посаду мера братимуть участь дві особи: Мігай Фінцицький та Ференц Форкош. Голосували депутати таємно, вони вкидали до скрині своє рішення, яке написали на папірці. Вже через півгодини голосування завершилося, а коли порахували результат, виявилося, що за Фінцицького проголосувало 79 присутніх депутатів, а за Форкоша – всього 18. Одразу на місці Мігая Фінцицького оголосили новим мером Унґвара, він зайняв крісло головуючого, подякував усім і пообіцяв, що вірно служитиме своєму містові. До слова, опонент Фінцицького Ференц Форкошбув того ж дня призначений керівником міської поліції, а в подальшому, коли мер йшов у відпустку, саме він виконував його обов’язки з управління містом.
Робота на посаді мера, звісно, не була новою для Мігая Фінцицького, після 29 серпня 1890 року він просто продовжив те, що робив протягом останнього часу на посаді заступника. У 1891-му Фінцицький, котрий дуже любив порядок у веденні справ, опублікував детальний звіт про стан міста та результати своєї роботи за перший рік перебування на посаді. З цього звіту можна, наприклад, дізнатися, що в Унґварі того року проживало 11 808 жителів, із них 5 594 – чоловіків, 6 214 – жінок. Релігійна статистика була такою: 3 997 римо-католиків, 3 736 іудеїв, 3 059 греко-католиків, 836 реформатів, 151 лютеранин, 18 православних, 9 англіканців і 1 «нейтраліст». Проживали жителі міста у 1308 будинках на 34 вулицях, причому лише з два з цих будинків були двоповерховими. За 1891 рік поліція заарештувала 415 осіб. Крім цих даних, звіт містив також детальну інформацію про надходження та видатки Унґвара. Таку серйозну роботу, виконану мером, високо оцінили і депутати, і місцеві мешканці. Звіт опублікували в газетах, аби кожен міг із ним ознайомитися.
Одним із найважливіших завдань для себе Мігай Фінцицький вважав будівництво каналізації. Цим питанням він почав займатися ще до того, як офіційно став мером. У 1889 році навіть їздив із планами будівництва каналізаційної мережі до Будапешта, аби провести там консультації зі спеціалістами. Фінцицький показав плани інженерові Генріку Вольфарту, котрий повністю їх переробив, зробивши до того ж дешевшими майбутні роботи з прокладання. Облаштування каналізації та асфальтування вулиць були для нього важливими, та не менше, ніж робота лікарні, опіка над бідними, допомога культурним товариствам тощо.
Велику громадську роботу проводила в ті роки дружина мера Ліна Лам. Вона заснувала благодійне товариство «Друзі дітей», яке допомагало бідним дітям, дарувало їм одяг та шкільне приладдя, причому не ділило дітей за національністю чи віросповіданням. Так, у січні 1893 року газета «Ung» повідомляла, що у будинку пані Фінцицької теплий одяг отримають 9 учнів семінарії, 13 учнів єврейської школи і 3 учнів греко-католицької цегольнянської початкової школи. Дружина мера дуже любила дітей, важко перенесла втрату 4-річного сина Золтанка у 1878 році. У 1881-му в подружжя Фінцицьких народилася донька Іда, котра успадкувала музикальний талант матері (Ліна Лам була чудовою співачкою і піаністкою, займалася музикою з дітьми, була учасницею хору і зберігачкою його прапору). На жаль, життя дружини мера обірвалося на 46-му році життя – у тому ж 1893-му, коли вона активно розвивала свій рух «Друзі дітей». Маленькій Іді було на той час всього 12 років.
Це був дуже непростий час для Мігая Фінцицького, бо саме тоді, одночасно з сімейним горем, почалися негаразди й на роботі. Про цю сторінку історії міста згадував у своїй книжці «З історії старого Ужгорода» («Arégi Ungvár történetéből») пізніший мер Іван Ґаар. Багаторічний член міської ради писав, що Фінцицький потрапив у немилість до головного жупана комітату Унґ графа Йожефа Тьорока, котрому дуже не подобалося, що місто приймало деякі рішення не так, як він того хотів. Ця ворожнеча, мовляв, мала рано чи пізно закінчитися скандалом, і так воно і сталося. На засіданні міської ради 16 лютого 1894 року депутат Шандор Шпітцер виступив із палкою промовою, звинувативши мера Фінцицького у недобросовісному веденні справ, у втягуванні міста у величезні борги та у махінаціях із бюджетними коштами. Мер, як ми вже згадували, був людиною, що любила порядок. Він написав на 25 листках відповідь Шпітцеру, в якій виправдовував свої дії по кожному з пунктів, у яких його обвинувачували. Цю відповідь надрукували місцеві газети, але Шандор Шпітцер не здавався, написавши до газет відповідь на відповідь.
Мабуть, тиск на Фінцицького чинився тоді не лише зі сторінок газет. У березні 1894 року він подав у відставку, але міська рада її прийняла не одразу, оскільки там вважали, що якщо йдеться про майнову відповідальність, Фінцицький повинен відповідати, як мер. Справу передали до окружного адміністративного комітету, а поки розгляд тягнувся, за справи міста відповідав призначений тимчасово заступником др. Ласло Іванчі. Через деякий час міська рада все-таки вирішила прийняти відставку мера, аргументуючи це тим, що справа може розглядатися кілька років і весь цей час доведеться платити мерові зарплатню.
Вільний від обов’язків Фінцицький знову повернувся до адвокатської діяльності, відкрив контору в будинку Берталона Гаклі на вулиці Собранецькій, 3. Лише через два роки всі звинувачення з колишнього мера були зняті. На той час якраз минули шість років каденції міської ради, яка його призначила, а потім зняла, тож Мігай Фінцицький, вирішив спробувати свої сили у політиці знову. Але про це ми розкажемо вам уже іншим разом.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
