Втрачений Ужгород Регіональні Новини Тема тижня

Втрачений Ужгород: десятий мер міста Іван Желтвай (Фото)

Продовжуючи серію публікацій про очільників Ужгорода дорадянських часів, нині розкажемо про те, хто керував містом у 1920-1921 роках, тобто в той час, як Ужгород став чехословацьким. Класичної посади мера тоді у нас не було, місто очолював призначений Президіумом громадянського правління владний комісар. Першим таким чиновником був юрист Іван Желтвай.

Нам не вдалося знайти нащадків Івана Желтвая, тож історію життя владного комісара міста довелося по крихтах збирати з різних джерел: тогочасної преси та архівних документів. Зокрема у Державному архіві Закарпатської області зберігаються дві особові справи владного комісара Івана Желтвая, з яких можна дізнатися чимало цікавої інформації про цю людину.

Ім’я Івана Желтвая протягом його життя писалося у кількох різних варіаціях. У метриці при народженні він був записаний, як Ioanues Theodorus, навчався під іменем Янош, чиновником у чехословацькі часи писався Яном та Іваном. Він народився 6 червня 1875 року в селі Керекнє (угор. Kereknye) – сучасних Коритнянах, де служив його батько, греко-католицький священник Іван Желтвай. Мама Івана-молодшого – Елеонора Данилович – також походила з поважної священницької родини, тож він зростав в атмосфері культурній та інтелігентній. Школу та гімназію Іван закінчив в Унґварі з прекрасними оцінками. Навчався на юриста у Будапешті, одночасно працював помічником нотаріусів та адвокатів у Тячеві та Великому Севлюші. У 1906-му Янош Желтвай отримав звання доктора юриспруденції. Після цього кар’єру почав у Берегові, де, здавши іспити на володіння «руською» мовою, став перекладачем у суді.

У 1909 році Янош склав іспити й здобув спеціалізацію архіваріуса. А у 1912-му отримав доволі високу посаду – був призначений головним архіваріусом округу Гевеш. Янош Желтвай переїхав до столиці округу – міста Еґер, де проживав аж до січня 1919 року. Коли після завершення Першої світової війни уряд Угорщини створив Руську Крайну, Яноша Желтвая призначили міністерським радником Крайни. На жаль, ми не знаємо, чому архіваріус раптом вирішив зайнятися політикою, чому з такою легкістю покинув свою посаду і з головою поринув у справи розбудови автономії і нових можливостей краю, в якому народився. Коли Руська Крайна припинила існування, а Підкарпатська Русь стала частиною Чехословаччини, він склав присягу на вірність Чехословаччині і в серпні 1919 року став керівником експозитури Березької жупи.

Тим часом нова влада визнала Ужгород містом із регульованим магістратом, однак виборів до міської ради тут одразу не призначили. До часу цих виборів  керувати Ужгородом повинен був владний комісар. 20 березня 1920 року Президіум цивільного управління призначив на цю посаду Яна Желтвая.

Чиновник одразу переїхав із родиною до Ужгорода (в Державному архіві Закарпатської області зберігся навіть його звіт про витрати на переїзд: плата за два вантажних перевезення речей сім’ї, таксі до станції Берегова, квитки на потяг для шести осіб, послуги носильника багажу у Берегові, Чопі та Ужгороді, таксі зі станції Ужгорода до квартири). Оселилася сім’я Желтваїв на вулиці Берчені, 17 (нині це, ймовірно, будинок № 21). Тут доречно буде згадати, що Іван Желтвай був одружений із Іриною Камінською, у них було троє дітей: Єлизавета (народилася 1908 року), Аладар Жиґмонд (в деяких документах – Владімір), який народився у 1911-му та Іван, народжений 1913 року.

Деякий час новопризначений владний комісар входив у суть справ, а приступив до своїх обов’язків 7 квітня 1920 року. У минулій історії про мера Іштвана Берзевіци ми вже згадували, як 10 квітня через підписання протоколу відбулася передача влади у місті комісару Желтваю. Цей протокол, складений угорською та чеською мовами, теж зберігається в архіві. У ньому є список всіх працівників міської управи, лікарні, перелік майна міста, розмір його казни у цінних паперах та готівці у різних банківських установах тощо.

Іван Желтвай (сидить другий з лівого боку) з політичними діячами Підкарпатської Русі

На своїй  посаді Іван Желтвай був доволі активний, хоча не все йому вдавалося легко. Для того, аби попросити фінансування на розвиток міста, він поїхав у серпні 1920-го до Праги, ходив міністерськими кабінетами, представляв напрацьовані плани. Іван Желтвай бачив необхідність розширення меж міста у бік Ґалаґова. Ідея ця, звісно, була не нова, попередні очільники теж так думали, та була одна проблема – територія Малого та Великого Ґалаґова містові не належала. Іван Желтвай зумів добитися від уряду обіцянки обміняти територію Ґалаґова на землі урочища Боршолаз. Інші плани розбудови столиці Підкарпатської Русі також були взяті до уваги. У жовтні 1920 року Ужгород відвідав представник Міністерства громадських робіт, який обійшов місто, оглянув територію Ґалаґова, оцінив масштаби необхідних робіт із регулювання Ужа, проведення водогону та каналізації. Результатом цього візиту стало те, що до міста відрядили на тривалий час двох інженерів, котрі мали провести всі підготовчі проектувальні роботи для здійсненнях цих планів.

Вже в листопаді 1920 року уряд передав землі Великого та Малого Ґалаґова містові. А от щодо інших змін, то вони не були такими швидкими. Найбільше владного комісара та жителів Ужгорода турбував жахливий стан доріг, які були сильно пошкоджені ще в перші роки війни і з тих пір жодного разу не ремонтувалися. Іван Желтвай ніяк не міг знайти фінансування на їхній ремонт. Він навіть їздив до деяких словацьких міст, аби дізнатися, як там справляються з цією проблемою і де беруть на її вирішення кошти. Тим часом головний інженер міста Михайло Якубек виготовив план повної реконструкції покриття усіх міських вулиць, підрахувавши, що на це потрібен бюджет у 4 мільйони 770 тисяч чеських корун – гігантська на ті часи сума. Та оскільки найбільші і найважливіші вулиці міста були частинами державних доріг, до того ж пошкоджені вони були війною,  Желтвай розраховував на фінансову підтримку жупи. У жупанаті визнали таке прохання справедливим і обіцяли допомогти. В першу чергу Желтвай хотів приступити до ремонту Великомостової вулиці (нині – Корзо) та площі Кошута (нині – Петефі), однак у 1920 році до ремонтів такі не стали, за що владний комісар регулярно отримував від місцевої преси велику порцію критики.

Жупан Іван Желтвай (сидить третій з правого боку) з чиновниками жупанату та Цивільного управління

Звісно, дороги були не єдиним, за що преса (переважно проугорська) критикували владного комісара. Желтваю закидали, що попри багаторічну традицію він призначав на посади в міській управі не місцевих жителів, що вулиці не підмітають (підмітальник, мовляв, з’являється лише на вулиці Берчені, де живе комісар), що в місті майже не видно поліцейських, що комісар не бажає зближатися з корінним міським населенням (так натякали на те, що місцевих угорців не допускали до державної служби, до керівництва містом), що намагається задавити угорську мову в міській управі тощо. 

На посаді владного комісара Іван Желтвай працював трохи більше року. 6 червня 1921-го Цивільне управління Підкарпатської Русі звільнило його, призначивши одразу ж керівником Ужанської жупи. Справи міста перейняв від новопризначеного жупана Мирон Стрипський – керівник жупного архіву. Про нього ми розкажемо вже у наступному матеріалі, а зараз повернемося ще трохи до Івана Желтвая, аби розповісти про його життя після того, як він покинув пост владного комісара міста.

Іван Желтвай

Іван Желтвай працював на посаді жупана до 1927 року – доки жупи внаслідок реформи не ліквідували.Тоді він пішов із політики, переїхав із родиною до Мукачева, де працював публічним нотаріусом до самої смерті. Помер він у вересні 1934 року у Братиславі у віці 58 років. За кілька тижнів до того колишній владний комісар Ужгорода захворів, але місцеві лікарі не могли встановити причин його хвороби і порадили поїхати на огляд до Братислави. Желтвай разом із дружиною і всіма трьома дітьми поїхав, та щойно вони оселилися у готелі, хворому стало геть погано. Одразу після приїзду до лікарні Іван Желтвай помер – так закінчилося життя владного комісара, який був фактично десятим мером Ужгорода.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + 2 =