Вулиця Капітульна в Ужгороді має надзвичайну цінність, оскільки зберегла (за винятком кількох прикрих новітніх втручань) той вигляд, який був сформований ще в кінці ХІХ-на початку ХХ століття. Саме тому нещодавня знахідка в Державному архіві Закарпатської області була особливо цікавою: вона зображувала проєкт будівлі 1891 року, яку звів на Капітульній вулиці місцевий житель Йожеф Гіртенштейн, хоча нині зображуваного на проєктіжитлового будинку на цій вулиці немає. Де ж він подівся – читайте далі.
Поки що лише одна знайдена й доступна широкому загалу листівка зберегла вигляд будинку Гіртенштейнів. Вона датується 1911 роком і зображує тодішню міську ратушу (нині в цій будівлі працює Ужгородський торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ), в якій до 1895 року діяла місцева гімназія. А тепер придивіться до маленького будиночка одразу за ратушею – ось це і є будинок Йожефа Гіртенштейна (угор. – Hirtenstein József).
Цей поважний пан багато років був скарбником акціонерного товариства «Унґварський млин», шанованим членом місцевого єврейського товариства, мав велику родину. Щоправда, сини Йожефа Гіртенштейна мали інше прізвище – Гамош, але це була типова історія для кінця ХІХ століття, коли вважалося, що зміна прізвища на більш угорське сприятиме кар’єрі (особливо, якщо йшлося про кар’єру чиновника). Сини Йожефа Гіртенштейнай справді були успішними: Олодар Гамош керував банківським відділенням, Бейла Гамош працював юристом, а Лойош Гамош – інженером. Мали Йожеф Гіртенштейн і його дружина Естер (Нетті Штраусс) і двох доньок: Корнелію та Ілону. Молодша Ілона, до слова, була дружиною відомого ужгородського інженера-будівельника Ліпота Гамоша (так-так, прізвище таке саме, та чи були усі ці Гамошіродичами – невідомо). Якщо ви цікавитеся архітектурою Ужгорода, то, безперечно, чули про будівельну фірму «Hámos és Szuchanek», що звела або спроєктувала чимало знакових будівель: від павільйону лікарні – до міського театру. Співзасновником цієї фірми якраз і був зять Йожефа Гіртенштейна Ліпот Гамош.
Але будинок Йожефа Гіртенштейна зводили не «Гамош і Суханек», це сталося задовго до них. Гіртенштейни жили на Капітульній ще перед тим, як був зведений цей будинок – принаймні, так випливає з документу, знайденого в Державному архіві Закарпатської області. У липні 1891 року Йожеф Гіртенштейн звернувся до міської управи Унґвара з проханням видати йому дозвіл на перебудову власного житлового будинку за номером 524 на вулиці Каптолон (Капітульній). У той час місто ще мало наскрізну нумерацію, тобто будинки не нумерувалися окремо на кожній вулиці (саме через це й виникають деякі складнощі, коли потрібно ідентифікувати місцезнаходження певної будівлі у той час). Як будинок Гіртенштейнів виглядав до перебудови, встановити не вдалося, але обриси обійстя в цілому співпадають з тими, які видно на кадастровій карті міста 1863 року.
Земельна ділянка там була доволі вузькою, але довгою, тож інженеру-архітектору Андору Клайнупотрібно було грамотно розмістити просторий будинок для великої родини, не забуваючи також про приміщення для слуг, комори та конюшні на задньому дворі. Вже у жовтні 1891-го роботи були завершені. Наскільки сильно новий будинок відрізнявся від старого, неясно, на планах це не було вказано. Документація лише зазначала, що в ході будівництва відбулися деякі корегування проєкту: одне заплановане вікно вирішили не робити, так само зайвими здалися господарям одні двері (у документації пояснили, що ці двері заважали запланованому умеблюванню). Як бачимо з проєкту, будинок був доволі просторий, а як бачимо з тогочасної преси – ще й дуже шикарний за тодішніми мірками.
Мабуть, саме у тих новозбудованих задніх приміщеннях для прислуги проживала хатня робітниця Гіртенштейнів – молода дівчина, котра обікрала своїх роботодавців у 1899 році. Про цей випадок писали усі місцеві газети, смакуючи перелік дорогих речей, які поцупили дівчина та її рідний брат. Поки власники обійстя були десь у від’їзді, вони знайшли ключ від сейфу й відкрили його, знайшовши там довге намисто з перлів, золоті каблучки, сережки, жіночі та чоловічі годинники (усе це теж із золота), книжки ощадних кас тощо. Разом із цим злодії винесли з будинку Гіртенштейнівпорцеляновий посуд, срібні столові прибори, тепле пальто з позначкою на підкладці «Олодар Гамош», чоловічі брюки і навіть парасольку від сонця. Чи знайшла поліція злодіїв та зниклі речі –невідомо.
Цікаво, зникле пальто з позначкою «Олодар Гамош»могло означати, що старший син Гіртенштейнівпроживав разом на Капітульній вулиці разом із батьками? Хто ще з дітей подружжя міг там проживати? Скоріше за все, діти, дорослішаючи, поступово роз’їжджалися з батьківського обійстя, як це зрештою зробила і наймолодша донька подружжя Ілонка, котра у 1904 році стала дружиною вже згадуваного вище інженера-будівельника Ліпота Гамоша (він мав простору квартиру у будинку на вул. Собранецькій, 1). Це весілля, до слова, було особливим, бо обряд проводили у синагозі неологів, яка до того не діяла протягом 25-ти років. Це означає, що Гіртенштейни були прибічниками неологічного іудаїзму, можна сказати, світськими євреями.
Повертаючись же до будинку цієї родини, варто зазначити, що він завжди стояв в одному з найгамірніших куточків міста. Спершу він був притиснутий стінами до гімназії, де більшу частину дня галасували діти, а великий дзвін постійно бомкав, скликаючи їх на уроки. А тоді, у 1900-му році, до будівлі колишньої гімназії переїхала міська управа, тож під її стінами завжди було повно людей і фіакрів, які привозили мешканців у справах. Спокою там не було навіть уночі, адже на першому поверсі ратуші діяв відділок поліції, а на задньому дворі розташовувалися камери для в’язнів.
У 1911-му місцева газета зазначала, що поліція займає у партері будівлі 4 кімнати, ще одну – у протилежному кінці будівлі – має капітан поліції. Одне з 4-х приміщень було казармою, тобто кімнатою, де відпочивали на чергуванні поліцейські. Казарма та виглядала жахливо, з сірими вологими плямами на стінах. Вміщалися там лише шість ліжок, на яких повинні були якось розміститися 24 працівника поліції (іноді бувало так, що спати їм доводилося вдвох чи навіть утрьох на одному ліжку). Завершувала цю картину фраза про щурів, які постійно бігали кімнатою казарми, а ще логічне питання: як має виконувати свої обов’язки поліцейський, якому місто не може надати нормальних умов для роботи й відпочинку?
Куди гіршими були умови в’язнів, яких поліцейські за певні порушення мали право закрити в одній із трьох камер у дворі. Газета писала, що камери були чоловічими і жіночими, та коли порушників бувало багато (у дні ярмарок заарештовували, як правило, близько 15-20 осіб), то статевого розподілу не дотримувалися. Камери ці були невеличкими, закритими, з маленьким заґратованим вікном і залізною грубкою, якою обігрівали приміщення в холодний період року. На дощатих лавах там проводили дні і ночі грабіжники, втікачі, вбивці, хулігани та повії. Дезінфікували ті лави лише двічі на рік, тому, за повідомленням у газеті, на них повзали гельмінти. І це, зазначали журналісти, відбувається у ХХ столітті в культурному місті культурної держави.
Тут ще можна додати, що відбувалося усе це по сусідству зі заможним обійстям Гіртенштейнів, котрі на задньому дворі, мабуть, чудово чули усе, що відбувається у камерах в’язнів (не забуваймо також про щурів і гельмінтів). Та й тривало усе це не рік і не два, а цілих 13 років. Можливо, саме це стало причиною рішення продати будинок у 1913-му, коли міська управа почала підшуковувати місце для зведення окремої будівлі відділку поліції. В Державному архіві Закарпатської області зберігається лист, підписаний Йожефом Гіртенштейном та Нетті Штраусс, з пропозицією придбати їхній будинок, розташований поруч із ратушею, для потреб поліції. Це було хорошим виходом для міської управи, яка дуже хотіла, аби всі її служби знаходилися в одному місці. У травні 1913 року місто придбало будинок Гіртенштейнів за 22 000 крон – і ще того ж року розчистило ділянку від усіх споруд. Так і закінчилася історія родинного обійстя Гіртенштейнів на вулиці Капітульній, а згадка про нього залишилася лише на листівці й у архівних документах.
На спорожнілій ділянці дуже швидко закипіло нове будівництво, місцева газета «Ungvári Közlöny» писала, що його здійсненням займається інженер Йожеф Рац. Незабаром міська поліція вже переїжджала до нової, значно комфортнішої будівлі, в якій працювала багато років. В тому ж приміщенні діяла реєстраційна служба. Нині багато хто з ужгородців сприймає будівлю поліції лише як частину споруди торговельно-економічного коледжу, однак придивіться до неї уважніше – і ви побачите, що вони дуже відрізняються. Раніше це було більш помітно, однак під час сучасної дуже невдало проведеної реконструкції фасаду з його утепленням були знищені автентичні архітектурні деталі, що зробило цю частину споруди геть невиразною.
А що ж було далі з Гіртенштейнами? Вони, вочевидь, виїхали з міста до когось зі своїх дітей, адже через два роки, у 1915-му, Йожеф Гіртенштейн помер і був похований в угорському місті Шопронь. Газети писали, що поховали скарбника «Унґварськогомлина» на шопронському єврейському кладовищі, та, мабуть, згодом тіло перепоховали, адже на єврейському цвинтарі в Ужгороді теж є могила Йожефа Гіртенштейна. Можливо, це сталося після смерті його дружини Естер Штраусс у 1917 році, адже поховання подружжя є подвійним. Що сталося далі з їхніми дітьми – невідомо, слід цієї родини втратився в історії Ужгорода, як і їхній будинок на вулиці Капітульній.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
